Українські корисні копалини важливі для економіки Євросоюзу — експерт

Авторитетний Інститут економічних досліджень Ifo з Мюнхена оприлюднив на тлі перемовин України та США щодо корисних копалин аналітичну записку «Стратегічні сировинні ресурси України: шанс зміцнити ланцюжки поставок до ЄС?». Deutsche Welle поспілкувалася з авторкою доповіді, економісткою Ізабеллою Гуревич.

— Пані Гуревич, чим Євросоюзу важливі українські корисні копалини?

— Зараз багато говорять про сировинні ресурси. Торгівля сировиною стає дедалі більш політизованою. Тим важливіше для Європейського Союзу мати надійні джерела сировини, на які можна покластися. Ці ресурси важливі як для «зеленої» та цифрової трансформації, так і для розвитку оборонних технологій. Тому гарантування постачання цих ресурсів має бути в пріоритеті. Україна має значні родовища, важливі для промисловості ЄС. Особливо важливими є такі стратегічні ресурси, як марганець, титан, графіт, літій, кобальт, мідь і нікель.

— Що ж робить ці ресурси стратегічними?

— Особливістю стратегічної сировини є те, що вона має високе значення для економіки, попит на неї стрімко зростає, її важко замінити чимось, і водночас існують ризики для ланцюга постачань цієї сировини. Європа відчуває ці ризики. Адже стратегічні ресурси має лише незначна кількість країн, здебільшого за межами ЄС. При цьому високий ризик перебоїв із поставками — як через аварії чи позаштатні ситуації, так і через зміну політичної ситуації у відповідних країнах. У разі збоїв у ланцюгах поставок інших постачальників знайти вкрай складно.

— У вашій аналітичній записці ви говорите про цю стратегічно важливу сировину як про «сировину майбутнього». Чим саме вона важлива для економіки ЄС?

— Європейський Союз визначив 15 «технологій майбутнього», важливих для «зеленої» та цифрової трансформації, а також для розвитку оборонних технологій. Для розвитку цих «технологій майбутнього» потрібні надійні поставки 34 видів критичної сировини. 20 із них є в Україні. Це дуже великий показник. Ця сировина необхідна для виробництва супутників, безпілотних систем, сонячних панелей, серверної інфраструктури. Але передусім ідеться про виробництво літій-іонних батарей. Саме тому ЄС та Україна є стратегічними партнерами як щодо стратегічної сировини загалом, так і щодо перспективи виробництва літій-іонних батарей зокрема. Україна має поклади багатьох корисних копалин, необхідних саме для літій-іонних батарей.

— Про поклади літію в Україні багато спекуляцій. Називаються чималі цифри та конкретні потенційні родовища. Але при цьому зазначається, що оцінки покладів здійснювалися ще за часів Радянського Союзу. Наскільки надійні дані про поклади літію в Україні, на вашу думку?

— Так, інформація в публічному доступі значною мірою застаріла. Ще належить провести низку геологічних досліджень. Але, наскільки я розумію, частина вже наявної інформації не розголошується в умовах воєнного стану. Тому зараз дійсно складно оперувати офіційними цифрами.

— Деякі експерти зазначають, що війну Росії проти України можна назвати і війною за ресурси, адже бої точаться насамперед за регіони, багаті на корисні копалини. Саме на ці ресурси розраховують і Європа, і США?

— Відомо, що значна частина покладів сконцентрована на сході України. Зокрема, і стратегічні ресурси, такі як літій, рідкоземельні метали. За допомогою бази даних European geological data infrastructure можна відслідковувати на карті конкретні родовища й робити висновок, чи вони вже на захопленій Росією території, чи ще на підконтрольній Україні. Стратегічні ресурси сходу України дійсно є потенційно важливими як для України, так і для її західних партнерів.

— Чи можна назвати ці стратегічні корисні копалини одним із козирів на шляху України до ЄС?

— Лише покладів корисних копалин для вступу до ЄС буде замало. Для цього потрібні демократія, правова держава і функціонуюча ринкова економіка. Україна йде цим шляхом, тому переговори про вступ уже почалися. Поглиблення економічної інтеграції буде корисним для обох сторін, а співпраця в сировинній сфері може бути важливою складовою цієї інтеграції.

— У минулому ми були свідками того, що важливі ресурси України, такі як титанова руда, а також сировинна база для металургії опинялися під контролем олігархів. Чи не завадить такий сценарій співпраці з ЄС у цій сфері?

— Це політичне питання, з коментуванням якого я, як економістка, воліла б бути обережною. Варто відзначити один свіжий приклад, який є сигналом про те, що Україна намагається зменшити такий вплив олігархів. Ідеться про Нікопольський завод феросплавів, повернутий під контроль держави. (Завод донедавна контролював Ігор Коломойський, який нині перебуває під вартою через звинувачення в шахрайстві та відмиванні грошей — DW.) У цьому контексті варто зазначити, що прозорість і дотримання норм правової держави мають ключове значення, насамперед, у співпраці з Європейським Союзом.

— Наразі на завершальній стадії перебувають переговори України та США щодо угоди про корисні копалини. З того, що відомо — у Вашингтона амбітні плани щодо контролю над українськими природними ресурсами. Наскільки це може перекреслити перспективу партнерства України та ЄС щодо стратегічних ресурсів?

— Я б так питання не ставила. Це можна порівняти з бізнесом. У кожної компанії є ціла низка ключових клієнтів. Також у більшому масштабі можна розглядати і співпрацю з ЄС та США. Важливо, щоб Україна не тільки видобувала, а й здійснювала подальшу переробку сировини. Покупцями цієї продукції можуть бути і ЄС, і США, які конкурують за доступ до ресурсів. Водночас ми досі не розуміємо, як далеко зайде угода США з Україною щодо корисних копалин, і які в ній будуть зобов'язання. Схоже, що ця угода є засобом не стільки економічного розвитку України, скільки способом отримати гарантії безпеки.

З погляду довгострокового розвитку економіки пріоритетом Києва має бути співпраця з ЄС, яка фокусується на сталому розвитку та створенні доданої вартості в сировинній галузі. Але короткостроково питання безпеки більш нагальне, а значить і угода зі США. Це складне політичне балансування. Водночас з Європейським Союзом Україна вже має конкретну угоду про співпрацю в цій сфері, яка передбачає спільні зусилля з розвитку видобутку стратегічно важливих копалин. Цю угоду було підписано ще 2021 року. ЄС зробив ставку на стратегічне партнерство з Україною в цій царині, що вирізняється послідовністю та довгостроковим баченням. Мінусом є лише властива ЄС забюрократизованість. Європейському співтовариству слід діяти більш рішуче і менш бюрократично, прискорити процеси ухвалення рішень, аби відстояти ті стратегічні позиції, які чотири роки тому були артикульовані в угоді з Україною про стратегічні ресурси.

— Чи можна говорити про те, що угода України та ЄС уже приносить якісь плоди?

— ЄС підтримує Україну в питаннях геологічної розвідки та створення прозорої системи доступу до геологічної інформації. Це перші кроки, які сприятимуть залученню інвесторів у перспективі. Тим часом українські підприємства сировинної галузі мають можливість отримати європейські сертифікати сталого розвитку, що відкриває їм доступ до європейського ринку збуту. Україна запрошується на європейські сировинні конференції, які є майданчиком для залучення інвестицій у видобуток і переробку корисних копалин. Ця угода дає цілий набір інструментів розвитку, насамперед у довгостроковій перспективі.

— Зараз на політичному рівні багато розмов про українські природні ресурси. Але ми не знаємо, які обсяги ресурсів доступні та наскільки економічно обґрунтованим може бути їх видобуток. Наскільки реально залучити інвесторів за таких обставин?

— Коли йдеться про корисні копалини, питання економічної виправданості потрібно переоцінити. Нині на перший план виходять численні геополітичні чинники, стратегічні сировинні ресурси дедалі частіше використовуються як інструмент тиску. У цих умовах важливо гарантувати надійний і безперебійний доступ до таких ресурсів. Нерідко це навіть важливіше, ніж короткострокова економічна вигода. У цьому сенсі Україна має переваги, вона має велике економічне значення для ЄС.

— Тим часом Росія відкрито намагається зацікавити нове керівництво США своїми природними ресурсами, а також ресурсами окупованих територій України. Чи не може така пропозиція виявитися більш вигідною суто з погляду бізнесу?

— Годі й казати про те, що така пропозиція дуже сумнівна з морального погляду. Але і з економічного погляду є сумніви. Адже розробка перспективних родовищ є довгостроковою інвестицією. Такі інвестиції потребують гарантій, насамперед з огляду на норми правової держави. Тут США мають визначитися, чи вважають вони Росію правовою державою.

Більше новин читайте на GreenPost.