«Центренерго» повернулось під державний контроль та готується до приватизації. Що прогнозують експерти?

Голова Фонду Держмайна України (ФДМУ) Дмитро Сенниченко повідомив, що компанія ПАТ «Центренерго» після призначення нового керівника Олександра Корчинського повернулась під операційний контроль, готується до аудиту діяльності та подальшої приватизації.

Рішення ФДМУ про заміну керівництва супроводжувалось протидією з боку колишнього керівника, в.о. гендиректора компанії Володимира Потапенка, хоча Кабмін погодив призначення Корчинського на цю посаду ще у лютому 2020 року.

«Ми зробили висновки після минулої невдалої спроби призначити нового керівника компанії, і провели одноденну блискавичну операцію: рішення суду, збір наглядової ради, внесення змін до реєстру та представлення нового керівника «Центренерго» Олександра Корчинського», – повідомив наприкінці травня у FB Дмитро Сенниченко.

У державній власності знаходиться 78,3% активів «Центренерго». Упорядником компанії є ФДМУ. Проте Дмитро Сенниченко зазначив, що попереднє керівництво, приховувало від Фонду дані аудиту, наразі немає повної інформації про стан справ на підприємстві.

Наразі інформація про  компанію розміщена на сайті Фонду держмайна в категорії Велика приватизація. Там зазначено, що частка «Центренерго» у загальному обсязі виробництва електроенергії України компанії складає близько 8%, в структурі теплової генерації – близько 18%. Відіграє істотну роль у підтримці та регулювання енергобалансу країни.

Акції «Центренерго» вже виставляли на продаж восени 2018 року, проте результати торгів скасували через порушення у проведенні конкурсу.

Голова ФДМУ вважає: «Компанія має перетворитися з чорної діри українського бюджету, де зникли близько 100 мільярдів гривень з 2004 року, на двері до економічного розвитку та інвестицій. Від прозорості та порядку на підприємстві до успішної та розумної приватизації – дорога пряма та коротка. І перший крок вже зроблено».

У Фонді очікують, що після стабілізації ситуації на фінансових ринках об’єкти великої приватизації енергетичної галузі знайдуть ефективних власників.

ПРАТ «Центренерго» включає виробниче підприємство «Ременерго» і три теплові електростанції. Вуглегірська, Зміївська та Трипільська ТЕС мають загальну встановлену потужність 7 690 МВт, кількість працівників – до 6,8 тисяч осіб.

Частка, пропонована на приватизацію – 78.3%, фізичним особам та підприємствам належить 21,7%.

Крім цього Фонд держмайна виклав на сайті інформацію про інші об’єкти енергетичного сектору. Крім ПАТ «Центренерго», готуються до продажу чотири обленерго, п’ять ТЕЦ та ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська».

GreenPost попросив експертів енергетичної сфери прокоментувати прозорість та перспективність приватизації великих об'єктів і, зокрема, «Центренерго».

«Приватизація усіх великих підприємств – це високі ризики, які зумовлені з загальною економічною ситуацією в Україні. Великі інвестори вважають, що вкладатись зараз в українські активи, а особливо у промислові, дуже ризиковано», – коментує Геннадій Рябцев, член Експертної ради при Мінекоенерго.

Аналіз коштів, які заходять, переважно спекулятивні – облігації, фінансові інструменти, державні позики, спекуляції на валютному ринку, – констатує експерт. Або це проєкти швидкого прибутку, наприклад, інвестування в об'єкти «зеленої» енергетики

Геннадій Рябцев називає щонайменше три умови, щоб зменшити інвестиційні ризики до більш прийнятного рівня:

⦁ припинення військових дій;

⦁ реальний гарантований захист прав власності;

⦁ незалежна і справедлива судова система.

«Ці три бар'єри перешкоджають приходу в Україну портфельних серйозних інвесторів. Особливо тих, що можуть і хочуть вкладатись в такі серйозні інфраструктурні об'єкти як «Центренерго». Це підприємство не в змозі приносити 300% прибутку в рік. Воно може приносити декілька відсотків прибутку в рік, і тількі при нейтралізації вказаних ризиків», – прогнозує експерт та утчнює – Вітчизняні інвестори стикаються з такими ж ризиками. Як приклад, ситуація групи Дмитра Фірташа у хімічній галузі, коли під час політичної боротьби з олігархом було зупинено майже всю хімічну промисловість України».

Щодо приватизації енергетичних об'єктів, Геннадій Рябцев вважає, що жодна з наявних великих фінансових груп навряд чи буде зацікавлена у подібних інвестиціях – значно більше проблем, ніж зисків. Приватизаційний конкурс скоріше буде проводитись під якогось конкретного покупця, а під час економічної кризи та військового конфлікту, конкурс заявок буде обмеженим, що і вплине на рівень кінцевої ціни.

Ряд обленерго, які готують до приватизації – також великі інфраструктурні об'єкти, які потребують великих коштів на модернізацію зношеного обладнання, застарілої інфраструктури. А у випадку з Центренерго ще і проблеми постачання енергетичної сировини, проблеми регулювання, бо ринки перебувають у перманентних непередбачуваних змінах, – резюмує  Рябцев.

Олег Савицький, експерт з кліматичної та енергетичної політики Української Кліматичної Мережі, не бачить жодних перспектив для прозорої та конкурентної приватизації по всіх об'єктах теплової генерації, зокрема, по «Центренерго»

«Стосовно «Центренерго» – ніхто «чужий» не купить бізнес, який де-юре є збитковим, а де-факто працює на мільярдні корупційні схеми з вугіллям з його компаніями-посередниками та непрозорим ціноутворенням на вугілля. Це вже не кажучи про інвестиційне зобов'язання щодо екологічних вимог, визначених договором про Енергетичне співтовариство», – впевнений експерт.

Еколог впевнений, що екологічні вимоги неможливо виконати – ТЕС вже зношені і ставити на них весь комплекс сучасного очисного обладнання немає економічного сенсу.

«Новіша зі станцій «Центренерго» – Трипільська ТЕС будувалась у 70-ті роки, а це «як наймолодший у притулку для немічних». Вуглегірська та Зміївська ТЕС ще гірші, при цьому Вуглегірська не відновлена повністю після пожежі 2013 року, – нагадує Олег Савицький. – Крім того Трипільська ТЕС працює на антрациті, паливі, яке треба імпортувати або з РФ або з-за океану».

Еколог розглядає подальші перспективи цих об'єктів і сподівається, що вони можливі: «Промислові майданчики ТЕС, а це досить великі території, капітальні будівлі, залізнична та мережева інфраструктура, можуть стати привабливими для промислового ре–девелопменту»

Експерт впевнений, що це можуть бути нові виробництва, сонячні електричні станції та системи накопичення енергії, можливо хімічна та будівельна промисловість з використанням шлаків, яких накопичилося сотні мільйонів тонн.