Стирає цілі квартали: рідкісна російська вогнеметна система, яку ЗСУ знищили під Вугледаром
Застосування ТОС-1А «Солнцепек» може трактуватися як військовий злочин відповідно до Гаазьких конвенцій.
Стрільба важкої вогнеметної роти ТОС-1А «Солнцепек». Фото: Vitaly V. Kuzmin — CC BY-SA 4.0
У фейсбуці українського громадського діяча та волонтера Сергія Притули 14 лютого з'явилося зняте з повітря відео з підписом «був „Солнцепек“ — і немає „Солнцепека“». З супровідного тексту випливає, що об'єкт, котрий яскраво горить і кілька разів вибухає, знищений 72-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ імені Чорних Запорожців — тією самою, яка зараз стримує російський наступ під Вугледаром. Ідеться про російський «Солнцепек» — унікальну важку вогнеметну систему ТОС-1А. Що це за екзотична бойова одиниця, які її бойові можливості та яку роль вона відіграє у поточній російсько-українській війні? Розповідає «Дзеркало».
Спочатку був «Буратіно»
ТОС-1А — це дуже незвичайна зброя. Сама абревіатура ТОС («важка вогнеметна система») вводить в оману. Зазвичай під вогнеметами розуміють установки, що підпалюють ціль вогнесумішшю — за допомогою вогняного струменя під тиском або за допомогою капсули, що вистрілюється в бік цілі. ТОС-1А теж здатний стріляти такими «звичайними» снарядами із запальною сумішшю. Але головна його «фішка» — це термобаричні боєприпаси, які за принципом дії зовсім не схожі на вогнеметні. Хмара аерозолю, що розпорошується, не підпалюється, а підривається, що призводить до потужного об'ємного вибуху з особливо сильним вражаючим фактором, до якого повернемося трохи пізніше.
З вогнеметами ТОС-1А ріднить належність до військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ): у радянській і пізніше російській армії ті є традиційною зброєю. Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), якими фактично є ТОСи, в 1968—1988 роках з'явилися на озброєнні радянських хімічних військ завдяки їх начальнику генерал-полковнику Володимиру Пікалову. До початку своєї кар'єри в РХБЗ він встиг повоювати артилеристом і, обійнявши посаду начальника хімічних військ, побажав мати на озброєнні щось далекобійніше за струменевий вогнемет, дальність стрільби з якого обмежується, як правило, десятками метрів.
Спочатку нова РСЗВ ближнього бою, що отримала назву ТОС-1 «Буратіно», розроблялася під звичайні вогнеметні снаряди. Комплекс включав бойову машину на шасі танка Т-72 (замість танкової вежі на нього встановлювалося 30 напрямних — «труб» для запуску снарядів), транспортно-заряджальну машину на базі автомобіля КрАЗ (її завдання — возити за установкою боєкомплект і заряджати бойову машину) та некеровані реактивні снаряди калібром 220 мм із запальною сумішшю та максимальною дальністю стрільби до 3,5 км.
Саме мала для РСЗВ дальність (навіть зовсім не далекобійна система БМ-21 «Град» може вести вогонь на відстань у 15-40 км залежно від типу снаряда) змусила конструкторів використовувати як шасі танк (а не автомобіль, як у більшості інших установок залпового вогню). Адже «Буратіно» був нездатний стріляти кудись у далечінь за обрій, а змушений був підбиратися до мети на відстань прямої видимості.
Наприкінці 1970-х вогнеметна реактивна система залпового вогню ТОС-1 була побудована, успішно пройшла всі випробування, але на озброєння радянської армії не була прийнята через недостатню ефективність. Друге життя проекту 1985 року дали термобаричні боєприпаси. Їх вдалося випробувати в бойових умовах на завершальному етапі війни в Афганістані — і «Буратіно», які ними стріляли, зарекомендували себе як ефективну та страшну для противника зброю. Щоправда, такі снаряди мали ще меншу дальність стрільби — лише 2700 м.
У 1995 році «Буратіно», що пройшов на той час бойові випробування ще й у Чечні, все ж таки був прийнятий на озброєння російської армії.
На що здатен «Солнцепек»
Ахіллесовою п'ятою «Буратіно» була недостатня дальність його термобаричних снарядів. На відстані близько 2,5 км велике танкове шасі, та ще й із масивним блоком напрямних зверху, є чудовою ціллю для танків, інших бойових машин, протитанкових ракет і артилерійських знарядь противника. На початку нульових боєприпасів для ТОС допрацювали у бік збільшення дальності польоту (до 6 км) та підвищення потужності бойової частини. Снаряди стали довшими (3,7 м замість 3,3 м) та важчими (217 кг замість 173 кг). Через це довелося переробляти блок напрямних: він теж подовжився, але вміщував уже не 30, а 24 снаряди.
Модернізована система була прийнята на озброєння російської армії у квітні 2001 року й отримала назву ТОС-1А «Солнцепек». Під цією назвою, якою в побуті прийнято називати саму пускову установку на шасі танка, ховається комплекс із чотирьох складових:
- самої бойової машини БМ-1 на шасі танка Т-72 (саме її, схоже, знищили ЗСУ під Вугледаром);
- двох транспортно-зарядних машин ТЗМ-Т на шасі таких же танків (це теж крок уперед порівняно з «Буратіно», заряджальні машини якого базувалися на легко вразливих у прифронтовій смузі КрАЗах; до того ж дві ТЗМ дозволяють перевозити більший комплект снарядів, ніж одна);
- 220-мм некерованих реактивних снарядів (НУРСів) термобаричного чи запального впливу.
У деяких джерелах згадується, що як база для нових ТОС-1М можуть використовуватись і шасі нових танків Т-90.
Бойова машина системи «Солнцепек» обладнана прицілом із лазерним далекоміром і балістичним обчислювачем. Поворотна платформа з направляючими управляється приводами зсередини — це дозволяє екіпажу вести вогонь, не виходячи з машини. Запуск снарядів може відбуватися одиночно чи попарно — в першому випадку час повного залпу всіма 24 НУРСами складе 12 секунд, у другому — 6. Машину масою в 44,3 т приводить у рух танковий двигун потужністю 840 кінських сил. Вона здатна розігнатися до 60 км / год. Керують нею троє людей.
Кожна з двох заряджальних машин несе повний комплект снарядів для бойової машини (24 штуки) й обладнана гідравлічним підйомним краном-маніпулятором. Екіпаж ТЗМ-Т складається також із трьох осіб.
Головною родзинкою «Солнцепека» є його снаряди. Вони можуть бути запальними (їх дальність стрільби трохи більша, до 6,7 км) і термобаричними. Останні називають також боєприпасами об'ємного вибуху — або, у просторіччі, «вакуумними» боєприпасами.
Термобаричні боєприпаси цікаві з двох причин. По-перше, при вибуху вони використовують кисень із навколишнього повітря (тоді як у звичайних вибухових речовинах у ролі окислювача виступає кисень, що міститься в них самих). Це дає відчутний виграш у масі за тієї ж потужності. Так, російська термобарична бомба ОДАБ-500ПМВ містить лише 193 кг паливної рідини, але вибухає з потужністю, еквівалентною 1000 кг звичайної вибухової речовини — тротилу.
Щоправда, ця ж перевага може обернутись і недоліком: потребуючи зовнішнього кисню, боєприпас об'ємного вибуху не спрацює під водою, у розрідженому повітрі на великій висоті чи в несприятливих погодних умовах — під час зливи чи за сильного вітру паливно-повітряна хмара може чи взагалі не сформуватися, чи сильно розсіятися.
Друга ключова особливість боєприпасів об'ємного вибуху — це принцип їх дії і пов'язаний із ним ефект. Наблизившись до мети чи зіткнувшись із нею, такий снаряд невеликим вибухом розпорошує в повітрі у вигляді аерозолю горючу речовину, що міститься в ньому (наприклад, окис етилену) і тільки потім здійснює його підрив іншими невеликими зарядами-детонаторами.
При цьому розпилена хмара може потрапити в будь-які прорізи будівель, оборонних споруд або не закриту герметично військову техніку. Після спрацьовування детонатора вибух відбувається по всьому об'єму такої хмари, а отже, від нього практично неможливо сховатися. Якщо під час обстрілу звичайними артилерійськими снарядами чи ракетами піхотинці можуть знайти порятунок на дні окопів або в підземних бліндажах, то об'ємний боєприпас «Солнцепека» знайде їх і там. Потрапивши в хмару термобаричної суміші, що здетонувала, вижити практично неможливо.
Головним вражаючим ефектом об'ємного вибуху є потужна ударна хвиля. У 1960-х роках американські дослідження цієї технології показали такі результати. Десять галонів (38 л) окису етилену, розпорошеного в хмару радіусом близько 8 м і заввишки до 3 м, при підриві видавали надлишковий тиск 214 тонна-сил на 1 м2 (2 100 000 паскалів). При цьому для створення такого тиску на відстані 8 м від місця вибуху потрібно 200-250 кг тротилу.
Повний залп із 24 термобаричних снарядів «Солнцепека» здатний перетворити на пекло ділянку місцевості площею близько 4 га, на якій із високою ймовірністю буде знищено не тільки живу силу, а й укріплення з легкоброньованою технікою. Такі бойові характеристики зробили ТОС-1А досить затребуваними на міжнародному ринку — Росія постачала ці машини до Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Іраку, Алжиру, Саудівської Аравії.
Надмірна потужність як недолік
Говорячи про сильні сторони російської важкої вогнеметної системи, не можна не згадати і її недоліків, сукупність яких призвела до того, що в інших країнах подібної бойової техніки не будують. Та й у самій РФ «Солнцепеки» аж ніяк не масові. За планами 2018 року в кожному військовому окрузі Росії планувалося мати за батальйоном із 9 бойових машин, а в кожній армії — по роті з 3 бойових машин, лише близько 70 систем.
Окрім озвученої вище чутливості до погодних умов, найсерйознішим недоліком вогнеметної системи залпового вогню є крайня невибірковість. Термобарична зброя — антипод високоточної: вона вже за своєю природою є неточною і при використанні в бою справляє величезний побічний ефект, часто несумірний із військовою метою, що досягається. Особливо справедлива ця теза при використанні ТГС у міській забудові. Залп «Буратіно» чи «Солнцепека» здатен перетворити на димливі руїни кілька міських кварталів — знищивши як солдатів, що обороняються в ньому, так і мирних жителів.
Через це термобарична зброя, безпосередньо не заборонена міжнародним правом збройних конфліктів, іде врозріз із двома її основними принципами: пропорційності та гуманності. «Попутне» знищення цивільного населення за допомогою «Солнцепеків» може трактуватися як військовий злочин відповідно до Гаазьких конвенцій, а Женевські конвенції жорстко обмежують використання термобаричної зброї в населених пунктах і поряд із ними. Збройні сили, які справді збираються воювати проти іншої армії, а не проти мирних жителів, будуть використовувати таку зброю дуже обережно. Гарантувати, що в результаті її застосування знищення зазнають лише законні з погляду міжнародного права цілі, практично неможливо.
Крім цього, «Солнцепек», як і раніше «Буратіно», залишається добре помітною і легко вразливою ціллю. Танковий корпус дає екіпажу лише уявний захист: у разі враження блоку направних і підпалу вогнесуміші у снарядах шанси людей на порятунок дуже невеликі. В умовах сучасної війни навіть за 6 км від фронту ТОС-1А не може почуватись у безпеці. А через свою величезну бойову силу важкі вогнеметні системи є пріоритетними мішенями для ЗСУ, що навряд чи мотивує екіпажі «Солнцепеків».
Як «Солнцепеки» воюють в Україні
Російські важкі вогнеметні системи, застосування яких не схвалюється міжнародним гуманітарним правом, брали участь в агресії проти України від початку війни. Зокрема 24 лютого, у день початку повномасштабного російського вторгнення, ТОС-1А, що рухаються на південь, були помічені при перетині білорусько-українського кордону на прикордонному пункті Сеньківка Чернігівської області. На третій день війни бойова машина ТОС-1А на тягачі була помічена в прикордонній смузі Білгородської області. Вона рухалася до кордону з Україною, тобто у бік Харкова.
Нечисленні «Солнцепеки» досить рідко ставали «героями» бойових зведень. За останніми даними нідерландського сайту Oryx, який збирає й аналізує інформацію про військові втрати за відкритими джерелами, росіяни втратили не менше 5 пускових установок ТОС-1А, зокрема одну знищену і чотири захоплені. Також ЗСУ знищили не менше трьох транспортно-зарядних машин і ще чотири захопили.
1 березня 2022 року стало відомо про те, що ЗСУ захопили свій перший «Солнцепек». Імовірно, це сталося на Донеччині. 3 березня у Чернігівській області було захоплено транспортно-заряджальну машину з боєприпасами. Цілий комплект «Солнцепека» (бойова та заряджальна машини з боєприпасами) дістався ЗСУ 2 квітня — ймовірно, в Харківській області. За кілька днів він був використаний у бою проти агресора. Восени 2022 року як мінімум один «Солнцепек» був знищений ЗСУ безпосередньо в місті Ізюм Харківської області — де він, відповідно до норм міжнародного права збройних конфліктів, узагалі не мав використовуватися.
Бойове застосування «Солнцепеків» росіянами чудово ілюструє відео, зроблене в серпні 2022 року. На ньому видно, як росіяни використовували «Солнцепек» для знищення багатоквартирних житлових будинків у селищі Піски, яке примикає з північного заходу до Донецька. Сильно пошкоджені в ході російських штурмів та обстрілів будинки після ударів термобаричними снарядами остаточно перетворилися на купи щебеню.
Російські реактивні системи залпового вогню з боєприпасами об'ємного вибуху за своєю потужністю, невибірковістю впливу й оцінкою з боку міжнародного права наближаються до того, що прийнято вважати зброєю масового ураження. Це дуже специфічна зброя, використання якої дозволяє ефективно придушувати оборону в населених пунктах — те, з чим звичайна артилерія справляється з великими труднощами. Але велика суцільна зона враження не залишає шансу на порятунок мирним жителям, які випадково опинилися під ударом. А самі міста, захоплення яких росіяни називають «визволенням», виявляються після застосування «Солнцепеків» зруйнованими практично вщент. Тож це не найвдаліша зброя для того, хто хоче вважати себе визволителем.
