«Сараї» є, але вони не підходять: яку стратегічну ядерну зброю Росія може розмістити у Білорусі
Насправді вибір зовсім невеликий.
Пускова установка російського ракетного комплексу «Іскандер-М», який може використовуватися як носій тактичної ядерної зброї, і транспортно-заряджальна машина до неї (ліворуч). Фото: Vitaly V. Kuzmin. http://www.vitalykuzmin.net/Military/ARMY-2016
Міністр оборони Білорусі Віктор Хренін заявив, що поряд із тактичними озброєннями в країні може з'явитися і стратегічна ядерна зброя. Поставити її може лише Росія (принаймні ніхто більше такого бажання не виявляв). Виходячи з того, що відомо про стратегічні ядерні озброєння РФ, у «Дзеркалі» намагалися зрозуміти, що можуть привезти до Білорусі (насправді вибір зовсім невеликий).
Що таке стратегічна ядерна зброя?
Стратегічна ядерна зброя (СЯЗ) від тактичної відрізняється переважно лише цілями, проти яких спрямована. Потужність боєзарядів може бути однаковою. Якщо коротко, то тактична ядерна зброя застосовується на полі бою проти військ і техніки, стратегічна ж призначена для використання проти цілих міст, виробництв і великих об'єктів інфраструктури. Ядерний апокаліпсис із незліченними руйнуваннями, якого багато хто побоюється, гіпотетично може бути зроблений в основному СЯЗ.
За радянських часів БРСР мала на своїй території чимало ядерних боєголовок, але після здобуття незалежності їх усі до єдиної вивезли. Місця їх розміщення перебувають часто в сумному стані.
Які стратегічні озброєння Росії можуть бути розміщені у Білорусі
Арсенал ЯЗ Росії величезний і включає всю класичну «ядерну тріаду» — тобто боєзаряди на літаках, підводних човнах і балістичних ракетах наземного базування.
«Підводну» складову у разі Білорусі можна відразу ж виключити: ні в Дніпро, ні в Прип'ять, ні в Заславське водосховище російські атомні субмарини з ракетами не припливуть. Залишаються два компоненти:
- ядерні ракети (і, можливо, бомби, але про них мало що відомо), які запускаються зі стратегічних бомбардувальників-ракетоносців;
- ядерні ракети наземного базування.
Стратегічні бомбардувальники
Таких машин у Росії всього дві моделі: реактивний ракетоносець Ту-160 і старіший турбогвинтовий Ту-95. Обидва використовують авіаційні ракети повітряного базування Х-55, а останні версії Ту-95МСМ — ще й крилаті ракети Х-102 з боєголовкою потужністю в 250 кілотонн тротилового еквівалента (у 12-15 разів потужніше атомної бомби «Малюк», що впала на Хіросіму), які можуть запускати на дальність до 5500 км. Командування дальньої авіації Росії має в своєму розпорядженні також бомбардувальник-ракетоносець Ту-22М, але стратегічним літаком він усе ж таки первісно не є.
Стратегічні бомбардувальники вимагають для зльоту та посадки злітно-посадкові смуги (ЗПС) значної довжини — від 3000 м (коли у 80-х роках минулого століття брали на озброєння Ту-160, ЗПС українського аеродрому Прилуки довелося подовжити саме до трьох).
У Білорусі такі злітно-посадкові смуги є на аеродромах у Барановичах і Мачулищах, аеродромі Болбасово під Оршею, а також напівзакинутій авіабазі під Бихово та аеродромі Зябрівка, де стоять російські військові. Є ще аеродром у Бобруйску, де також базувалася далека авіація, він давно не використовується.
Щоправда, на будь-якій із цих баз доведеться організувати стоянку й обслуговування літаків плюс сховище для спеціальних бойових частин (тобто власне для ядерних боєголовок). А аеродроми під Биховом і Бобруйськом доведеться буквально відбудовувати заново. Військові авіабази в Ліді та Лунінці з коротшими ЗПС не підходять. Перебазувати на територію Білорусі літаки з перспективою їхнього подальшого обслуговування за короткий термін, імовірно, не вдасться — потрібно провести чимало підготовчих робіт.
Про те, що якісь підготовчі роботи ведуться на названих аеродромах вище (що вказувало б на можливе розміщення там стратегічної ядерної зброї), інформації не було. В останні місяці було відомо про активні роботи переважно на авіабазі під Лунінцем.
Але навіть якщо припустити, що злітно-посадкову смугу на ній збільшать до 3000 м або якимось чином обійдуться нинішніми 2500 м, нікуди не подінеться проблема географічного розташування міста. Лунінець розташований трохи більше ніж за 50 км від України, а дальність польоту ракет системи HIMARS становить 80 км. Те саме стосується й аеродрому Зябрівка. Мати в своєму розпорядженні стратегічні бомбардувальники, погрожуючи ними «закордоном», у таких вразливих місцях навряд чи стануть.
Ракети наземного базування
Тут усе просто. Росія має в своєму розпорядженні стратегічні ядерні ракети, що розташовуються в шахтах, і мобільні комплекси «Тополь-М» і «Ярс».
У Білорусі є покинуті ракетні шахти, але використовувати їх не вийде ніяк. Річ у тім, що полків, озброєних ракетами шахтного базування, в БРСР було лише два: один розташовувався під Поставами у Вітебській області (ракети Р-12У), а другий — під Сморгонню на Гродненщині (ракети Р-14У). Обидві моделі цих ракет — середньої дальності, а, як відомо, всі подібні озброєння було знищено за знаменитим договором між СРСР та США у 1987 році. Ні в Білорусі, ні в Росії їх нема. Стратегічні ракети РФ на кшталт Р-36 у ці шахти не встановиш — а дорогим будівництвом нових ніхто займатися, швидше за все, не буде.
Залишається друга частина російського наземного арсеналу — рухомі ґрунтові ракетні комплекси, або РҐРК. По суті, це ракета з ядерною боєголовкою чи боєголовками, що перевозиться тягачем. Таких моделей у Росії дві: «Тополь-М» і «Ярс» — обидві на шасі виробництва Мінського заводу колісних тягачів.
Мобільність цих систем дозволяє оперативно перебазувати їх у різні місця за бажанням. До речі, комплекси «Тополь» згадував і Лукашенко у своєму посланні, а в Росії збиралися відправити їх «на пенсію» наступного року. Теоретично системи натомість можуть передати Білорусі.
Нагадаємо, в РФ більше року готувалися розмістити в Білорусі ядерну зброю, потрібен був лише привід — джерело.
Річ у тім, що не пізніше вересня з Білорусі по Литві та Польщі буде завдано ядерних ударів — експерт.
