Автор: Олег Листопад, GreenPost
Клебан-Бик—Краматорськ—Київ
Схили балок круто падають до блакитного дзеркала водосховища, відсвічують ясної осінньої днини усіма відтінками коричневого та золотого. Червоніють рясно всипані ягодами кущі глоду та шипшини. Поміж очеретів походжають сірі чаплі, а над ними ширяє хтось великий та хижий, виглядаючи дрібнішу здобич. Від безмежності краєвидів, краси та поривчастого вітру збивається дихання: ми у найбільшому відділенні регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик».
Краєвиди парку Клебан-Бик. Фото Олега Листопада та Костянтина Чернічкіна (ОБСЄ)
Звідси до Краматорська – сьогоднішнього адміністративного центру Донеччини – 60 кілометрів. Стільки ж – до Донецька. З альтанки на високому березі річки Бичок у хорошу погоду видно «ту сторону» - непідконтрольну, окуповану територію. Ось як на долоні – наш прифронтовий Торецьк, терикони та копер* шахти Матрони Московської. За ним, майже на горизонті – Горлівка, шахта Ізотівська, наче такі ж дерева, будинки… Теж наші, але не під нашою владою.
* Копе́р, кріпе́ць, ка́пар, міцняк, бабура (рос. копёр, англ. headgear, нім. Förderturm, Fördergerüst) — споруда над стовбуром шахти, в якій розміщують напрямні та розвантажувальні пристрої для скіпів і клітей, а в деяких — ще й підіймальну машину (з Вікіпедії).
Для краєзнавців, екскурсоводів окрайка плато – просто золота жила: чудові оглядові майданчики, панорамні види, зваба для туристів. У військових це називається інакше: панівна висота. Чудові можливості спостерігати за цілями, виявляти пересування противника, вести нищівний вогонь. Навіть для мене, відставного стрільця-кулеметника Радянської армії стратегічна та тактична цінність цієї позиції – очевидна. Для загартованих боями стрільців та їхніх командирів сучасних українських збройних сил – й поготів. У 2014, після звільнення території, коли був величезний ризик контрнаступу бойовиків, тут була обладнана друга лінія нашої оборони. Окопи, ходи сполучення, бліндажі, капоніри для техніки зяють жовтою глиною з усіх боків екологічної стежки. У двох місцях довелося перекидати містки для безпечного проходу відвідувачів. Купи грунту аж ніяк не прикрашають цей мальовничий куточок, ями чатують на недисциплінованих туристів. Адміністрація парка мріє засипати усе, зрівняти – буде безпечніше, менше кидатиметься у вічі, швидше піде відновлення трав’яного покриву.
Фортифікаційні споруди у парку Клебан-Бик. Фото Олега Листопада та Костянтина Чернічкіна (ОБСЄ)
Ями і канави попсували не тільки краєвид та дернину. Ось тут ківш ескаватора вивернув кавалок скамянілої араукарії. Це одна з дивовиж Клебан-Бика – дерева, які росли тут 300 мільйонів років тому, ще до появи динозаврів. Мінерали поступово замінили органіку, зберігши до найменших деталей структуру деревини. Безцінний артефакт лежить поруч із стріляною гільзою від автомата. Знаходили тут і невикористані боєприпаси, але наразі ця небезпека ліквідована, про що свідчить вивішений на сайті парку Акт про розмінування (http://klebanbyk.com.ua/kb/).
Фрагмент скам’янілої араукарії та гільза від автомата. Фото Олега Листопада
«Якщо
пощастить, побачимо козуль», - каже нам начальник рекреаційного відділу парку
Тетяна Керносенко, прямуючи екостежкою. Поза межами лінії зіткнення звірина
почувається непогано не тільки у парку – на Донеччині заборонене полювання.
Будь-який постріл відразу привертає увагу як військових, так і поліцейських,
які швиденько беруть полювальників під приціл. Бажаючих лежати із закинутими за
голову руками в очікуванні перевірки небагато, тож кількість браконьєрських
вилазок відчутно зменшилася, хоча й не зникла зовсім.
У
Клебан-Бику також багато птахів, жаб і гадів, метеликів і жуків – тут
зустрічаються практично усі притаманні регіону види тварин. Проте, здалеку сюди туристи усе одно не їдуть
– бояться сусідства війни. Тож основні доходи - від місцевих жителів, які прибувають на екскурсії та набираються
сил на пляжі та в облаштованих мангалами й навісами зонах відпочинку. Це не
покриває витрат на утримання РЛП, тож левову частку коштів парк отримує з
обласного бюджету.
Пелікани не повернулися
Заповіднику «Крейдяна флора», розташованому на межі Краснолиманського та Слов'янського районів Донецької області, через розв’язану Росією війну дісталося ще більше. «З березня по липень 2014 заповідник контролювали проросійські бойовики, - говорить директор заповідника Сергій Лиманський. - Вони спорудили окопи, обладнали вогневі точки під стрілецьку зброю та міномети. Окуповану ділянку співробітники заповідника не контролювали, вимушено спостерігаючи за нею з протилежного берега Сіверського Донця». Після звільнення території від бойовиків співробітники заповідника та голова найближчої – Криволуцької – сільської ради провели обстеження. Виявили понад 35 гектарів згарищ, понад тисячу двометрових у діаметрі воронок від вибухів мін та снарядів. Багато червонокнижних дерев (сосни крейдяної, яка в Україні росте тільки тут та у національному парку «Святі гори») повалені та пошкоджені осколками». Понад 80 окопів, траншей, особливо в лісостеповій частині, нагорі (так-так, знову панівна висота). Найдовша траншея – 195 метрів довжиною, глибина її – до двох метрів. 15 гектарів перетворилися на смітник, БТР позривали верхній шар грунту, наїздили 30-сантиметрові колії – як їх скласти, виходить майже гектар знищених земель. 190 сосен знищено вибухами та спиляно.
У національного природного парку «Меотида» агресори рейдорнули контору з усім начинням та науковими результатами й відшматували здоровенний кусень території. Зокрема, Криву косу. За сім років до окупації, природоохоронці повністю перекрили в’їзд і вхід на косу, заборонили висаджуватися на неї з води і навіть близько підходити човнами. «За сім років суворого заповідного режиму кількість багатьох рідкісних видів зросла з нуля до багатьох тисяч, - розповідає експерт Всеукраїнської екологічної ліги Олексій Бурковський. - Тут була найбільша у субарктичному поясі планети популяція крячка рябодзьобого, яка нараховувала 60 тисяч пар – половина від європейської кількості. Колонія червонокнижного мартина каспійського сягала трьох тисяч пар (малодосліджений вид, на території колишнього СРСР було 20-25 тисяч пар). Особливо пишалися єдиною в Україні колонією пелікана кучерявого, де у кращі роки гніздилися 26 пар». Сьогодні кучерявих пеліканів на косі немає взагалі, кількість гнізд інших видів катастрофічно поменшала.
Війна красу не жаліє
«Початок
збройного конфлікту практично паралізував багато аспектів природоохоронної
діяльності на сході України». – говорить один з авторів звіту «Оцінка
екологічної шкоди та пріоритети відновлення довкілля на сході України»,
координатор швейцарської організації «Зой» Ніколай Денисов. Наслідки
відчуваються донині: частина втраченої архівної інформації не відновлена, навіть
на контрольованій території не скрізь відновлено екологічний моніторинг, є
проблеми з матеріально-технічним забезпеченням і браком фахівців.
Бойові дії на території Донецької та Луганської областей призвели до забруднення земель та порушення ландшафтів природно-заповідного фонду. Численні об’єкти природно-заповідного фонду постраждали від будівництва фортифікаційних споруд, вирубки лісових насаджень, лісових і степових пожеж. Загалом внаслідок бойових дій на сході України постраждало близько 60 об’єктів ПЗФ, додає швейцарський експерт.
За
інформацією начальника відділу природно-заповідного фонду департаменту екології
та природних ресурсів Донецької обласної військової цивільної адміністрації Віталія Залевського, природно-заповідний фонд
( ПЗФ) Донецької області – це 148 територій та об’єктів площею майже сто тисяч
гектарів (3,67% території області). Частина з них продовжує залишатись на непідконтрольній
території, в тому числі Донецький
ботанічний сад (м. Донецьк), регіональні ландшафтні парки «Донецький кряж»
(Амвросіївський та Шахтарський райони), «Зуївський» (м. Харцизьк) та окремі
ділянки Українського степового природного заповідника (відділення «Хомутовський
степ» (Новоазовський район), «Кальміуське» (Бойківський район)), частина НПП
«Меотида» Крива Коса та РЛП «Меотида» (Новоазовський район).
Надійної інформації про їхній стан немає, але відомо, що охорони там немає, наукова робота не ведеться.
Довідково: У межах зони конфлікту розміщено 135 природно-заповідних об’єктів – понад третина всього природно-заповідного фонду східного регіону України. Серед рослин 124 види занесені до Червоної книги України, 36 видів – до Європейського Червоного списку. Бойові дії на території Донецької та Луганської областей призвели до забруднення земель та порушення ландшафтів природно-заповідного фонду. Численні об’єкти природно-заповідного фонду постраждали від будівництва фортифікаційних споруд, вирубки лісових насаджень, лісових і степових пожеж. Загалом внаслідок бойових дій на сході України постраждало близько 60 об’єктів ПЗФ. Порушення роботи об’єктів природо-заповідного фонду мають місце також через відсутність персоналу, припинення фінансування та охорони територій у Луганському природному заповіднику, заповідниках «Хомутовський степ», «Кальміуський заповідник», «Трьохізбенський степ», «Придінцівська заплава». У регіональних ландшафтних парках «Донецький кряж», «Зуївський» і «Клебан-Бик» було втрачено документи та устаткування.
