Провідна позиція в авторстві заколоту ПВК «Вагнер» належить ГРУ — експерт
«Що отримали режисери, ми дізнаємося пізніше, коли дійде до кадрових перестановок, а можливо, і змін характеру війни».
Починаючи заколот, Євген Пригожин діяв не на власний страх і ризик. У цьому впевнений аналітик руху «Вільний Ідель-Урал» Ільяс Валєєв.
«Такі речі, не зваживши як слід, і не прикинувши (а ще краще — прорахувавши) наслідки — не роблять. І ця прикидка обов'язково включала б підшукання союзників. Хоча можливо й таке, що це сам Пригожин — чийсь союзник, а не головний фігурант», — наголошує експерт.
Він упевнений, що серед режисерів заколоту не було російських олігархів. Валєєв припускає, що з ними могли просто поговорити без конкретики, прозондувати ґрунт, проте допускати до планування не стали би через малонадійність.
«Адже ставка грошова все-таки відрізняється від ставки власної шкури, і біржа не така небезпечна для здоров'я, як театр військових дій. Тому олігархів, найімовірніше, в деталі розроблюваного «продукту» не посвячували», — вважає аналітик.
З огляду на це він схиляється до припущення про провідну позицію ГРУ в авторстві заколоту ПВК «Вагнер».
«Стиль виказує — більш наполегливо (нахраписто) і не так єзуїтськи витончено, як працює ФСБ», — говорить Валєєв.
Експерт переконаний, що інтереси режисерів збіглися з невисловленими сподіваннями головних виконавців (до яких належать, крім самого Пригожина, ще й старші офіцери ПВК на чолі з засновником «Вагнера» Дмитром Уткіним). Перші в комбінації, що розігрується, вирішували питання геополітичні, другі ж — організаційні та професійні, говорить аналітик.
«Колективному синьйору Карабасу хотілося розвороту всієї політики країни у бік передбачуваності: визначитися, куди йдемо, навіщо, що плануємо отримати у результаті. Цих людей «денацифікація з демілітаризацією» вже не влаштовувала, оскільки шансів на досягнення проголошених особливих цілей не було. Способи вирішення військових питань наочно демонстрували, що Путін зовсім не стратег і навіть не тактик, що його самоізоляція від реальних подій завдає реальної шкоди реальним «серйозним людям». І важливий аспект серед причин — достукатися до головнокомандувача стає просто неможливо, він потроху став сприймати носіїв альтернативних поглядів як зрадників і просто віддаляв від себе», — пояснює Валєєв.
У виконавців приводи для хвилювання теж були, наголошує аналітик.
«Війна в Україні — зовсім не те, що у Сирії, ЦАР чи ще десь в іншому місці.
Імовірно, Пригожин з Уткіним це теж розуміли і не палали бажанням повторювати відпрацьовану під Бахмутом тактику завалювання трупами ворожих окопів. Майбутнє ПВК «Вагнер» малювалося їм у похмурому світлі. Одна справа заробляти непогані гроші «чесним» найманством, плануючи незабаром вийти на спокійну пенсію і жити лиха не знавши в якомусь тихому куточку, а зовсім інша — героїчно померти за старого дурня, який мріє стати кимось на кшталт Олександра ІІІ, самодержця Великої Російської Імперії», — розповідає Валєєв.
Він вважає, що ілюзорність мрій про відродження Великої Росії Пригожину була цілком зрозумілою.
«Старші офіцери музичних найманців теж люди досить цинічні і жертвувати життями та припасеними грошима заради путінсько-ковальчуківсько-дугінських історико-футурологічних ремінісценцій були не згодні», — підкреслює аналітик.
Також експерт нагадує про неприємні для «Вагнера» ознаки того, яка їм уготована доля: «зробити з вовків дворових собак, посадити на контрактний ланцюг у ЗС РФ», а з непокірними вчинити, як чинили завжди. Валєєв ілюструє цю думку на прикладі «батька Махна».
«Сміливий був дядько, хитрий українською сільською хитрістю, майстерний тактик, добрий союзник Червоної Армії. Але ніхто з більшовицького керівництва не збирався допускати його до вирішення державних питань і дозволяти йому виявляти норовливість. Махновське військо використовували на повну, а потім розстріляли з артилерії на виході з Криму», — говорить аналітик.
Він нагадує, що таких прикладів «остаточного вирішення союзницького питання» в російській історії багато, і якщо Пригожин з Уткіним і старшими офіцерами з ради командирів «Вагнера» їх навіть і не знали, то бодай мали передчуття.
На думку Валєєва, ГРУшникам неважко було встановити коло вищих офіцерів, невдоволених тим, як розвиваються події. З деякими з них встановили прямий зв'язок і домовилися про їхню реакцію на запланований заколот, деяким просто натякнули, а дехто взагалі не присвячувався — просто знали, як він поведеться, тому можна було залучити його постфактум.
Аналітик доволі високо оцінює підготовку до заколоту «у плані логістики та пропаганди». «Багато хто помітив складові елементи роботи на цьому напрямі — і послідовні пригожинські виступи в тоні істеричного патріотизму, і заготівля зброї та боєприпасів, і робота всередині контингенту (наобіцяли бідним зекам сім мішків гречаної вовни)», — зазначає він.
Валєєв не вірить, що при цьому вагнерівці дійсно розраховували змінити керівництво держави — «якось трохи легковажно виглядає така картина» навіть попри те, що «на тлі ідіотичного пафосу від імені Путіна у телевізорі, на вулицях картинка була більше схожа на атмосферу стадіону напередодні великої гри двох команд-лідерів внутрішньоросійського чемпіонату з футболу».
Аналітик гадає, що можливі два варіанти оцінки планів заколотників.
«Перший Пригожин визначив одним словом «Підбадьорили!» Тобто виконавці виставили максимальні вимоги, здорово налякали, змусили рахуватися і домоглися свого — отримали можливість потихеньку відповзти вбік зі збереженням життів, грошей, інших зароблених і награбованих активів. Що отримали режисери, ми дізнаємося пізніше, коли дійде черга до кадрових перестановок, а можливо (але малоймовірно), і змін характеру війни», — говорить він.
Не виключений і другий варіант — що Пригожин діяв автономно, але «в кооперації з ультра-патріотами з військового та розвідвідомств, із «партією війни» в уряді, можливо, і ще з кимось іншим».
«Грав свою скрипку, запланувавши з самого початку гарний відхід із поля бою зі збереженням усього, що нажито непосильною працею, зокрема золотодобувних копалень у ЦАР, мільйонів доларів від монополістської діяльності в Росії тощо», — припускає експерт.
Також ми розповідали, що не сходиться в історії про те, як ПВК «Вагнер» ледь не взяла Москву.
