Майже детектив: що не сходиться в історії про те, як ПВК «Вагнер» ледь не взяла Москву
«Спроба лютого» чи театральна постановка?
Попри всі радісні для українців новини про те, як ПВК «Вагнер» розвернулася проти Москви, багатьох, як у відомому анекдоті, не залишало відчуття фальші того, що відбувається. Справді, дуже багато чого в цій історії з самого початку не сходилося.
Заколот не був спонтанним, а готувався заздалегідь
Глава «Вагнера» Євген Пригожин намагався переконати всіх, що «марш справедливості» був «спонтанною реакцією на удар ЗС РФ».
Однак розвідка США ще з середини червня знала про плани Пригожина влаштувати бунт і доповіла про це керівництво країни за кілька днів до заколоту. Про це зокрема писали з посиланням на джерела у The Washington Post, The New York Times та CNN.
За версією CNN, «ключовим поштовхом для Пригожина став наказ Міноброни РФ про те, що всі добровольчі загони повинні будуть підписувати контракти із відомством».
Відомий австрійський військовий аналітик Том Купер наголошує, що члени ПВК «Вагнер» почали прощатися зі своїми родичами ще напередодні, 23 червня. Можливо, це сталося після «нападу», який нібито спровокував пріґожина, а може й ні. Це ще треба з'ясувати. Однак ніхто не запевнить мене, що вони утнули це все «спонтанно»...
За словами джерела «Важливих історій», близького до Адміністрації президента РФ, ще тиждень тому в АП також була інформація, що Пригожин щось готує. «В адміністрації президента паніка, там не виключають сценарій початку громадянської війни», — повідомило джерело. Казус беллі — відео з нібито наслідками ракетного удару по розташуваннях ПВК «Вагнер» — це джерело вважає інсценуванням. І не лише через те, що раніше журналіст Bellingcat Арік Толер зауважив, що місце «удару» по табору ПВК «Вагнера» на заяві Пригожина збігається з раніше знятими відео «воєнкора» Олександра Симонова, який побував у таборі найманців.
Ще одна важлива деталь: усі заяви Пригожина було залито одним махом на його канали та додано до відкладених повідомлень. Але викладали їх поступово, розкручуючи свої інфо-вкиди один за одним, даючи час кожному на те, щоб поширитися, обрости теоріями та зібрати нову аудиторію. Це помітили у «Вільному Ідель-Уралі».
«Такі операції не роблять спонтанно. Вони готуються багато місяців і багатьма людьми. Якщо ви не звернули увагу, то просуванню його загонів майже не чинилося опору. Війська просто не виконували команди Путіна на те, щоб атакувати. Тільки деякі командири підкорилися Путіну, через що зазнали втрат від зіткнення з вагнерами. Більшістю армії все це саботувалося. Отже, більша частина армійських генералів була у змові з ГРУ і проти Шойгу і Путіна», — вважають аналітики «Вільного Ідель-Уралу».
Кому вигідно?
Відповідь на це запитання ключова в детективах. Проте у випадку з демаршем Пригожина потенційних бенефіціарів просто не злічити — як жартували в соцмережах, ПВК найманці, їх міг найняти хто завгодно, навіть Україна. Причому в цьому жарті може бути лише частка жарту — адже відомо, що у Пригожина давні зв’язки з Заходом і різними розвідками ще з Африки та Сирії, та й використати «путінського кухаря» могли просто «в темну».
Спочатку найбільш зацікавленим у заколоті Пригожина виглядав сам Володимир Путін. Недаремно колишній президент, а нині заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв у своєму коментарі про заколот заявив, що «найголовніше для перемоги над зовнішнім і внутрішнім ворогом, який хоче розірвати нашу Батьківщину, для порятунку нашої держави — згуртуватися навколо президента, верховного головнокомандувача збройних сил країни».
Відомий український правозахисник Олександр Гуміров у п’ятницю, коли події тільки почали розвиватися, назвав те, що відбувається, «пекельною передвиборчою шоу-кампанією»
«Це передвиборча путінська вистава-шапіто, мета і фінал якої відомий — Путін знову президент», — сказав він.
Багато аналітиків відразу почали припускати, що заколот Пригожина може бути театральною постановкою — приводом для закриття країни (до речі, низка міжнародних авіакомпаній оперативно призупинила рейси до Росії), оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану.
Утім, більшість експертів по обидва боки лінії фронту поставилися до пригожинського демаршу цілком серйозно. Проводили паралелі з так званим Корніловським заколотом – триденним невдалим збройним виступом тодішнього Верховного головнокомандувача Російської Армії генерала Лавра Корнілова у серпні (вересні) 1917 року. Корнілов неіронічно ставив перед собою мету відновлення в Росії «твердої влади», і первісні вимоги Пригожина виглядали дуже схоже.
Дехто йшов далі, заявляючи, що для Путіна ці події є повторенням лютого 1917 року (та й сам Путін озвучив цей свій страх, коли нарешті вранці 24 червня зробив офіційне звернення). Скажімо, лідер прокремлівського руху «Громадянська солідарність» Георгій Федоров був переконаний, що питання лише в тому, наскільки змова глибока — чи будуть спецслужби й органи протистояти заколоту. Федоров очікував від Пригожина, який володів ініціативою, наступного кроку — проголошення початку революції і зміни Путіна.
«Упевнений, що переворот не просто готувався, а й іде за планом. Найближчі два дні вирішальні. Москву спробують захопити і встановити над нею контроль. Інакше заколот не мав сенсу. Ставки величезні. Це спроба лютого», — заявив він.
Однак усе одно із самого початку не всі вважали, що заколот вагнерівців стане спусковим гачком для початку громадянської війни в РФ.
Наприклад, відомий російський опозиційний новинний блогер Антон Хардін у п’ятницю висловив переконання, «що не дійде до того, про що багато хто подумав».
«Тому що Пригожин багато разів цілком однозначно заявляв, до кого він має претензії. Це перше. Друге. Судячи із загальної інформації, Пригожин достатньою мірою вірний Путіну. Ми багато разів уже бачили незрозумілого роду ігрища, які постфактум виявлялися цілком банальними розбірками між кимось і кимось, тож це цілком може бути одне з видовищ. Швидше за все, у найближчу добу буде кульмінація», — прогнозував він.
І непередбачуваний фінал
Проте така багатообіцяюча історія обірвалася зненацька. Вже майже впритул підійшовши до Москви, Пригожин начебто послухався самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка і розвернув голоблі.
«Більше жодному фільму чи серіалу ніколи не буду пред'являти претензій за тупі й нелогічні кінцівки», — іронізують коментатори в соцмережах.
Після цього сюжетного повороту скептики, які з самого початку не вірили в те, що Пригожин, навіть фактично не зустрічаючи опору, серйозно збирається взяти Москву, практично досягли консенсусу в тому, що в цій ситуації глава «Вагнера» діяв зовсім не як самостійний гравець.
«Ну, і тепер стає остаточно зрозуміло, що Пригожин не сам по собі, а є тараном сумнозвісної "партії миру" всередині еліт РФ, яким набридла безглузда війна, і вони хочуть будь-яким способом вийти з неї, навіть ціною дуже небезпечного тиску на держдіда, якого ці спроби, звісно, дико дратують, тому що він не звик, щоб його волі хто-небудь суперечив. Імен називати не будемо, їх назвуть у замовних текстах у телеграмі завтра-післязавтра, але їжаку зрозуміло, що в цій групі є олігархи, чиновники і медійники. Уся ця ситуація, звісно, різко загострює боротьбу всередині еліток Рашки, і їхні розбірки стануть більш відкритими і різкими», — вважають автори каналу «Русофобия, победобесие, вата +».
Частина аналітиків припускає, що, оскільки Пригожин хоч і не відзначається особливими моральними якостями, проте абсолютно точно не дурень, то слід робити поправку на те, що перемовини, які начебто призвели до відмови від продовження бенкету «маршу справедливості», якщо насправді й відбулися, то зовсім не так, як ідеться в офіційній версії. Цілком імовірно, що Пригожин діяв за заздалегідь наміченим планом, складеним кимось у Москві — й аж ніяк не Путіним. Найбільш імовірно, що йдеться про секретаря Ради Безпеки Російської Федерації Миколу Патрушева. Це він, домігшись того, чого хотів, скомандував відбій.
«У переговорах Патрушева, який представляв ФСБ, і Путіна Пригожин брав участь як інструмент тиску на президента. Якщо Путін не погодиться на умови Патрушева (тобто ФСБ), Пригожин займе Москву, і Путін втратить владу. А Лукашенко був просто меблями», — прокоментував ситуацію Юрій Фельштинський — російсько-американський історик, доктор історичних наук, дослідник Новітньої історії Росії, дослідник та критик путінського режиму.
Очевидно, що Пригожин узяв би Москву, якби йому не наказали повернути назад. Хто саме віддав такий наказ, ми ще не знаємо напевно, але хай там як — раз йому це наказали, значить, отримали бажане, виторгували собі якісь умови.
«Що саме вони виторгували, ми дізнаємося трохи пізніше. У будь-якому разі ще не кінець історії — адже ця ситуація показала всім, наскільки хитка влада під Путіним, і врятувати її можуть лише договорняки та поступки», — наголошують у «Вільному Ідель-Уралі».
