Поліссям на велосипеді: чарівні краєвиди, унікальні церкви та рої комарів
Україна має великий туристичний потенціал
Досвідчений мандрівник Олександр Лень цього літа узяв участь у велопробігу «Полісся – дика природа без кордонів». Разом ще з двома учасниками – професійними екологами – він проїхав територією чотирьох північних областей України, досліджуючи природу, культурну спадщину, традиційні промисли та туристичний потенціал регіону. Ми розпитали Олександра про враження від мандрівки.
Олександр Лень. 57 років, середньо-технічна освіта. Пенсіонер (ліквідатор наслідків Чорнобильської АЄС). Займається ремонтом автомобілів (паливна система). Велотуризмом займається шість років.
Ви проїхали в липні за 14 днів майже 850 км. Які у вас враження? Що ви цікавого там побачили? Цікавлять враження від природи і, можливо, якісь культурні пам’ятки запам’яталися.
- Враження дуже гарні. Цікава природа, ягід дуже багато. Люди різні. Звичайно, неоднакові в кожному краї. Свої нрави у людей. Цікаво було з ними поспілкуватися.
Кажуть, що в Селезівці що на Рівненщині, збереглося бортництво. Ви зустрічали когось, хто цим займається? Або якимись іншими традиційними промислами?
- От промислами ми не цікавилися. В основному була там поїздка пов’язана з охороною природи, птахів. А так ніколи було спілкуватися, бо треба було або їхати, або займатися походними справами - готувати, ми ж готували їжу самі, і ночувати треба палатку поставити.
Як волонтери-природоохоронці тамтешні бережуть природу?
- Ми багато бачили для пташок дуплянок різного роду. Але взагалі людей зустрічали мало. Чи то усі на заробітках десь, то десь іще. У Старому Селі (Рівненщина – ред.)і, правда, більше було народу, а так спілкуватися, другий раз «Здрасьтє!», а вони не здоровкаються – бачать, що не їхні. У них, напевно, якась релігія інша. Спілкувалися з лісництвом – там привітні люди. Я цікавився велосипедами. От і народ показав мені велосипед, що їздить по болоту.
Багато там боліт?
- Так. В основному так, в основному болота та комарі. Дуже багато комарів. Ми в наметі ночували не постійно, але приходилося. Бувало, бігом ставимо намет, закриваємося, а воно неначе бджолиний рій зверху палатки – так комарі гудуть.
Люди зайняті своїми справами. Збиранням чорниці, ожини. Зі збирачами спілкувалися, спитали по чому здають.
Кожний день був чимось насичений. Дорога. По-перше, дорогу ми не знаємо. Але є навігатор. Навігатор один раз тільки підвів, що повів нас наче й ближче, але дорога була погана.
Важко, коли дороги піщані. Пісок такий, що їхати не можна на велосипеді. Доводилося вести в руках. Буває, інший раз, що камінням мощена. Скачеш, скачеш по тому круглякові... Буває, лісові дороги, де багато калюж. Серед дороги калюжі обминути не можна. Довелося по калюжах їхати. Мили велосипеди після того. Відмити неможливо. Я не знаю, що воно там за ґрунт такий, наче аж цементом взялося. Бувало, що два рази на день мили велосипеди, тому що такі були дороги. Коли ми вже виїхали по Варшавській трасі, тут вже легше нам було.
Цікаво розказували в селі Покалев (Овруцького району Житомирської області – ред.), добре знають свій край. І повели нас туди, де вони хочуть охороняти цю місцевість, тобто стежити за цим усім. Дуже гарно розказували про свою історію, про історію свого краю. Вони нас на велосипедах зустріли, і ми на велосипедах їздили по тих місцях, де вони хочуть зберегти усе. І ще запрошували, ще приїжджайте на велосипедах, ми ще більше розкажемо. Зацікавили дуже. Якусь скелю вони там хотіли нам показати, але у нас вже часу не було.
Кажуть, на Поліссі дуже багато колоритних церков?
- Церква була у кожному селі. У мене є чимало фотографій. Дуже красива церква в Старому Селі. Чомусь я запам’ятав. Та вони взагалі такі люди релігійні. Так що в кожному селі, навіть над дорогами, багато церков. Багато старих церков також. Над дорогами і в селах, заїжджаємо – і в селі є. І в Овручі, і у Камені-Каширському і ще.
Озер ще там багато. Поки ми їхали туди, це Овруч, там ми не купалися, тому що вода така була коричнева, торф’яна вода. Незручно було туди залазити. Це біля Поліського заповідника. Там ми й не захотіли купатися. А тоді далі ми проїхали, там ми стали купатися, але вода трошки така коричнювата була, але вже можна було купатися.
Дуже великі озера, оце мені сподобалося. А як ми десь були недалеко від Ковеля, кілометрів 60 чи 70, вже останній день, ми ночували якраз на озері. Нам порадили, що дуже хороше озеро Радожич. Дійсно, озеро шикарне! Чисте таке. Воно якраз туди й траса підходить, так ми якраз там намети поставили.
А як ваші колеги реагували на цю всю природу? Може, вони казали, що мені більше сподобалося озеро чи, може, чого ми так поспішаємо, може, ще кудись зайти? Чи ви узгоджували між собою, куди заходити, куди не заходити?
- У нас було узгоджено все. У нас не було такого, щоб хтось хотів туди, а хтось хотів туди. У нас Сергій Михайлович (доктор біологічних наук Сергій Панченко, керівник велопробігу – ред.) був головним, і ми вже до нього дослухалися. А вже ж за дорогою я слідкував, куди їхати, як їхати. Ми ще ж заїхали в Сарненський історико-етнографічний музей, дуже сподобався.
А що там було?
- Наприклад, дуже гарні вироби вирізьблені з кістки. Дуже хороші такі поробки були, автор свої роботи подарував музею. Потім у них не тільки в приміщенні музей, а у них і музей на подвір’ї. Тобто повністю садиба: і хата, і млин, і сарай, кузня. І така стара хата ще, яку топили ще без димарів. Ми туди заходили, там теж так класно було. Все-таки колорит того часу зберегли вони. Так що дуже сподобалося.
А буває таке, що заїжджаєте в село, і ніби цивілізація є, але щось таке ніби збереглося ще з давніх часів? Я розумію, що зараз вже все сучасне, але буває, що традиції збереглися…
- Я розумію. Ще хати такі були ніби тих часів ще. Було таке. Що збереглися от саме хати, що дерев’яні ще стоять вони, зрубами такими. Оце таке подекуди було.
Ви напевно чули про створення Поліського біосферного резервату. Як ви думаєте, що може змінитися для жителів цієї території, і що може змінитися для природи? Ваша як людини, яка бачила цю природу, цих людей, думка?
- Щоб донести цю думку, характер людини треба поміняти. Місцеві, наприклад, рубають ліс, і ще по щось там ідуть у ліс, тільки щоб збагатиться собі. А щоб за природу там подбать – не дуже думають. Оце таке було враження. Подбати за природу, що залишиться нащадкам – вони про це не думають. Ми скільки не спілкувалися, таке відчувалося. По розмові із мешканцями. Просто якось до них донести треба, от дійсно, що ви залишите нащадкам? Що? Що буде? Хоча є й справжні природолюби, патріоти краю, які усе розуміють. Але їх менше, на жаль…
І це не лише на Поліссі, люди скрізь в Україні мало думають про природу. Я сам з Сумщини. У нас, наприклад, є Сеймський регіональний ландшафтний парк. Учора я поїхав – розорано усе аж до Сейма, до урізу води. І хто? І що? І казали, і кажуть, і висвітлюють усе. І що? Нічого! Ніяких заходів не вживається. Так що, може, це і не від нас залежить, не від людей простих залежить. А я думаю, що це залежить отам десь далі угорі. А людям сказали «роби так», вони і роблять.
Так нікого і не покарали?
- Просто ніхто не хоче цим займатися! Це ж не важко знайти винних. Спитати, хто орав. Хто мав виорати. І за ланцюжком далі пішли. Що там незрозумілого. Просто не хочуть розслідувати, та і все. Цим має займатися Державна екологічна інспекція, але вона свою роботу не робить. Ще раніше біля Сейму дерева порубали. Ми виїхали, подивилися, поміряли. Написали скаргу. Але далі воно нічого не пішло. Ми розорювання цих заплавів з Сергієм Михайловичем років три чи чотири назад це все діло підіймали. Ну підняли діло, ну щось там пошурстили, і все, більше на цьому діло закінчилося. Як розорювалося, так і розорюється.
Повертаючись до Полісся, як Ви думаєте, створення біосферного резервату , який там планується, могло б допомогти людям усвідомити що відбувається і що вони залишать нащадкам?
- Я думаю, що резерват це дуже добре. Це все дуже добре. Але треба щоб іще був контроль за виконанням екологічних законів. Я розумію, що людям резервати мав би сподобатися – це ж додаткові гроші прийдуть, туризм буде і все таке. Але це треба ще людям пояснювати і пояснювати, не усі швидко розуміють. А хтось і зовсім може не зрозуміє, ну що поробиш.
І наостанок, якесь найяскравіше враження від вашої мандрівки?
- Для мене як для велотуриста найяскравіше враження – це дороги. Скільки не їздиш, все цікаво.
Тобто рекомендуєте поїздити Поліссям?
- Хто не боїться комарів і доріг – рекомендую! І хто хоче екстремалом бути. Просто це якась така в нас була екстремальна експедиція з цими комарами, цими дорогами. Я спілкувався з велосипедистами, з веломандрівниками також, і кажуть: так, це туди треба їхати екстремалам. Мало хто знає що це крутий маршрут, крутий регіон для велотуристів і туристів взагалі. А ми цей шлях пройшли, і це для себе ми вже зрозуміли, що ми щось можемо.
Фото надані Олександром Ленем. Питання задавала Олександра Листопад
Як ми вже писали, на Поліссі створюють біосферний резерват. Біосферний резерват це це природоохоронна територія нового типу, ключовою метою якої є забезпечення гармонійного розвитку людини і природи, він має більшу площу ніж, наприклад, традиційний заповідник; чітко зонований; включає не тільки ділянки природи, а й ландшафти «окультурені» ландшафти, з традиційним землекористуванням. Також до нього можуть включатися і змінені або деградовані екосистеми, які можна відновити до стану, близького до природного.
