Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту: український вимір і людський вибір

Ми повинні знову і знову звертати увагу на події Голокосту, щоб наступні покоління зберегли пам’ять про трагедію, зробили з неї висновки та запобігали повторенню подібного в майбутньому. Окремим завданням є збереження й охорона місць масових убивств євреїв як пам’яток історії та людського сумління.

Голокост у широкому значенні — це цілеспрямована політика нацистського режиму зі знищення етнічних і соціальних груп у Європі за расовою, етнічною, національною ознакою, сексуальною орієнтацією або так званим «генетичним типом». У вузькому значенні — це геноцид єврейського народу під час Другої світової війни, внаслідок якого було знищено близько 6 мільйонів євреїв.

З них приблизно 1,5 мільйона — вихідці з території сучасної України.

Довідково: Переважна більшість євреїв Російської імперії мешкала на українських, білоруських, литовських і польських землях у межах так званої «смуги осілості». Станом на 1941 рік у СРСР проживало близько 2 мільйонів євреїв. За оцінками істориків, на момент нацистської окупації на українських землях залишалося близько 1 мільйона євреїв — частина була евакуйована за Урал, чоловіки призовного віку пішли до Червоної армії.

Саме Україна стала одним із головних просторів реалізації нацистської політики масового знищення єврейського населення.

Серед причин нацистської ненависті до євреїв — звинувачення у «зраді» під час Першої світової війни та перекладання на них відповідальності за економічні лиха Німеччини періоду Великої депресії. Ідеологія нацизму також не терпіла будь-якої «інакшості» й заперечувала право інших бути рівними чи кращими за проголошений «арійський ідеал».

Історики й досі вивчають ці події — складні, болючі, часто спотворені або приховані десятиліттями.

На окупованих територіях нацистська влада створила мережу концентраційних таборів. Ув’язнені перебували там у нелюдських умовах, зазнавали голоду, катувань, а в окремих таборах — медичних експериментів. Серед найвідоміших концтаборів — Дахау, Треблінка, Освенцим, Майданек, Вестерборк, Гросс-Розен, Заксенгаузен, Равенсбрюк, Штуттгоф, Терезієнштадт тощо.

Треблінка була відома як «табір смерті»: там майже не існувало інфраструктури, окрім газових камер, приміщень СС та зон для сортування речей безневинно вбитих.

"Голокост від куль"

Бабин Яр у Києві став символом Голокосту від куль — масових розстрілів, здійснених нацистами у 1941–1943 роках. За різними оцінками, тут загинуло від 70 до 150 тисяч людей: переважно євреї, а також роми, радянські військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні, українські підпільники.

Термін «Голокост від куль» описує систематичні розстріли близько 1,5 мільйона євреїв на окупованих нацистами територіях СРСР у 1941–1944 роках, передусім в Україні, Білорусі та Молдові. Дослідження довели: вбивства відбувалися поруч із домівками жертв — у ярах, лісах, на околицях сіл і міст, часто за присутності або примусової участі місцевого населення.

Окрім Бабиного Яру, найбільшими місцями масових убивств в Україні були території біля Одеси (Богданівка — понад 115 тисяч жертв), а також околиці Львова, Харкова, Вінниці й сотні менших, довгий час невідомих чи забутих локацій.

Людський вимір трагедії

Минуло майже століття, а нові факти, імена й свідчення продовжують з’являтися. Багато історій жертв, родин і громад назавжди залишилися невідомими. Та історики й дослідники й далі працюють зі щоденниками, спогадами, усними розповідями тих, хто вижив, і тих, хто передав пам’ять дітям та онукам. Як зазначає історик Тімоті Снайдер: "Західноєвропейські євреї, що пережили Другу світові війну, могли вільно писати і публікуватися,  натомість східноєвропейські, які, переживши війну, опинилися за "залізною завісою", цього робити не могли." 

За сухою цифрою «6 мільйонів» — мільйони непрожитих життів і ненароджених поколінь.

Ті, хто рятував, ризикуючи власним життям

Праведниками народів світу — називають людей іншої національності, які під час Другої світової війни, ризикуючи власним життям, рятували євреїв від знищення. Це звання присуджує держава Ізраїль через меморіальний комплекс Яд Вашем.

Україна входить до числа країн з найбільшою кількістю Праведників — понад 2 650 осіб.

Історія родини Шкробатюків

Сергій Сторожук зберігає родинну пам’ять про свого прадіда Петра Шкробатюка та прабабусю Єфросинію, які у часи війни не побоялися прихистити єврейську родину.

Прадід Сергія був старостою села Павлівка, що на Вінниччині. Під час окупації краю німцями його сім'я  переховувала у себе в хаті єврейську родину.

Ось що вдалося встановити Яд Вашем:  Кравець Янкель Штейман разом зі своєю сім'єю - дружиною Фрідою, дітьми Беллою та Борисом жили в селі Ллинці. Коли німці окупували місто 23 липня 1941 року, Штеймани опинилися в створеному гетто, в якому й знаходилися до квітня 1942 року, коли велика Акція (масовий розстріл) забрала життя Фріди, Белли та Бориса. Їм було лише 31, 12 і 10 років - молода жінка з малими дітьми. 

У скрутний час  Янкель взяв під опіку іншу родину - Цилю Шапіро та її двох дочок, Поліну і Фіру. Чоловік Цилі зник безвісти ще до війни; одного разу він пішов з дому, щоб знайти роботу, і більше про нього нічого не чули. Коли ж ситуація в гетто погіршилася, Янкель звернувся за допомогою до старого друга, Петра Шкробатюка. І той не відмовив. Родина Янкеля переховувався в будинку Петра аж до самого визволення у березні 1944 року. Потому у Янкеля та Цилі народилася дочка Анна, а згодом - син Дмитро, який через більш ніж півстоліття, і віднайшов родину українця, який в буквальному сенсі врятував його рід.  

11 січня 2011 року Петро та його дружина Єфросинія Шкробатюк були визнані Яд Вашем Праведниками народів світу.

Ця історія про справжній щоденний і кількарічний подвиг пращурів передається як родинний скарб в родині праправнука Сергія Сторожука. І вже сьогодні він розповідає ці неймовірні історії своїм дітям. Розказує про людську небайдужість, яка здатна рятувати життя, в минулому, сьогоденні  імайбутньому. І  демонструє це ще й власним прикладом. Вже багато років він сам є постійним "гостем" у дитячих будинках, в зоні АТО, прифронтових містах і селах.

Цікаво, чи передаються гени жертовності, любові до людей та благодійності? Психологи аналізують, що поведінка людей, яких було визнано Праведниками світу, ґрунтувалася на глибокій гуманності, емпатії та здатності протистояти екстремальному тиску середовища. Це були особистості, що діяли всупереч страху, керуючись моральними принципами, емпатією та людяністю. Психологи підкреслюють, що це була не масова поведінка, а свідоме рішення окремих людей. 

Складна пам’ять і вибір людини

ХХ століття стало для України часом надзвичайних випробувань: війни, революції, репресії, Голодомор, нацистська окупація. Поруч із прикладами самопожертви завжди існували й приклади співпраці зі злом — доноси, погроми, участь у злочинах.

Це складна і болюча сторінка історії. Але пам’ять про неї потрібна саме для того, щоб розуміти: навіть у нелюдських умовах перед людиною завжди залишається вибір — залишитися людиною чи зрадити себе.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — це не лише про минуле. Це про відповідальність сьогодні: бачити небезпеку мови ненависті, не бути байдужими та берегти людяність. Бо пам’ять — це не тягар, а запобіжник від повторення зла.

Світла пам'ять загиблим...

Більше новин читайте на GreenPost.