Міжнародна угода про запобігання пандеміям ВООЗ: глобальний крок до безпеки чи компроміс із обмеженнями?

Міжнародна угода про запобігання пандеміям, підготовку та реагування, відома як Pandemic Agreement, наближається до завершення. Після трьох років переговорів, розпочатих у грудні 2021 року через Міжурядовий переговорний орган (INB), країни-члени Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 16 квітня 2025 року представили чернетку документа. Її планують розглянути на 78-й Всесвітній асамблеї охорони здоров’я 19 травня 2025 року. Ця угода має стати другим юридично зобов’язуючим інструментом ВООЗ після Конвенції про контроль над тютюном 2003 року, спираючись на уроки пандемії COVID-19, щоб покращити глобальну співпрацю. Але чи виправдає вона очікування, чи залишиться компромісом, який не вирішує всіх проблем? Експерти мають різні думки щодо того, що угода пропонує, як її слід оцінювати і що вона означає для різних країн.

Що пропонує угода?

Чернетка угоди, завершена в Женеві, зосереджена на трьох ключових напрямах: швидший обмін інформацією про нові патогени, справедливіший розподіл медичних ресурсів і профілактика пандемій через підхід «Єдине здоров’я». Один із центральних елементів — система доступу до патогенів і розподілу вигод (PABS). Вона зобов’язує країни ділитися геномними даними про патогени, а фармацевтичні компанії — надавати 10 % вакцин, ліків і діагностичних засобів ВООЗ безкоштовно та ще 10 % за доступними цінами для країн із низьким доходом. Це відповідь на нерівність часів COVID-19, коли багаті країни накопичували вакцини, залишаючи бідніші без захисту.

Угода також передбачає координацію глобальних ланцюгів постачання медичних засобів, щоб уникнути дефіциту масок чи апаратів ШВЛ, як у 2020 році. Підхід «Єдине здоров’я» акцентує на моніторингу взаємодії між людьми, тваринами та довкіллям для раннього виявлення зоонозних загроз. Важливо, що документ поважає національний суверенітет: ВООЗ не отримує повноважень нав’язувати локдауни, вакцинацію чи закриття кордонів — усі рішення залишаються за урядами країн.

Думки експертів: від надії до занепокоєння

Німецький міністр охорони здоров’я Карл Лаутербах назвав угоду «історичною». У коментарі для ZEIT ONLINE він зазначив, що швидший обмін даними про патогени міг би прискорити реакцію на COVID-19, а PABS забезпечить справедливість у доступі до вакцин. Лаутербах бачить угоду як інструмент, який зміцнить системи охорони здоров’я в Європі та світі, не жертвуючи суверенітетом. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підтримала цю думку, назвавши угоду «уроком із COVID-19» і кроком до швидшого розвитку медичних рішень.

Генеральний директор ВООЗ Тедрос Аданом Гебреїсус назвав завершення чернетки «подарунком для майбутніх поколінь». Він наголосив, що консенсус між 194 країнами в умовах глобальної напруги — це вже досягнення. Організація «Лікарі без кордонів» привітала угоду за її фокус на солідарності, зокрема за розподіл медичних продуктів для бідніших країн, але висловила занепокоєння через добровільний характер деяких положень.

З іншого боку, країни Африки, такі як ПАР і Нігерія, критикують угоду за слабкість у питанні трансферу технологій. Представники цих держав, за даними Reuters, наполягали на обов’язковому обміні технологіями для виробництва вакцин, але багаті країни, включно з ЄС, відстояли добровільний підхід. Організація Medicines Law and Policy зазначила, що це може залишити країни, що розвиваються, залежними від донорської допомоги. Педро Вільярреал, експерт із права в Німецькому інституті міжнародних справ і безпеки (SWP), підкреслив, що угода не передбачає санкцій за невиконання, що робить її залежною від доброї волі країн.

Регіональні перспективи: хто виграє, а хто програє?

Оцінки угоди різняться залежно від економічного та політичного контексту країн. У розвинених країнах, таких як Німеччина чи Канада, угода сприймається як спосіб зміцнити безпеку без значних витрат. Їхні системи охорони здоров’я вже розвинені, а фармацевтична промисловість отримує захист завдяки добровільним положенням. Наприклад, німецькі компанії, такі як BioNTech, можуть брати участь у PABS, але не зобов’язані ділитися технологіями, що зберігає їхні комерційні інтереси.

Для країн із низьким доходом, зокрема в Африці південніше Сахари, угода обіцяє покращення доступу до вакцин через PABS, але брак фінансування для модернізації лабораторій чи моніторингу зоонозів залишає їх уразливими. Як показав COVID-19, бідніші країни отримували вакцини із запізненням, і добровільний трансфер технологій може повторити цю проблему. Латинська Америка займає проміжну позицію: Бразилія та Мексика вітають угоду, але хочуть чіткіших гарантій щодо виробництва ліків.

Східна Європа, включно з Україною, бачить угоді потенціал для кращого захисту від криз, але стикається з обмеженнями. Українські експерти, за коментарями для «Еспресо.TV», зазначають, що угода корисна для координації, але її впровадження в умовах війни й економічних труднощів буде викликом. Відсутність США, які вийшли з переговорів у січні 2025 року за рішенням президента Дональда Трампа, додає невизначеності, адже американські компанії, ймовірно, не братимуть участі в PABS, що зменшує обсяг доступних ресурсів.

Виклики та можливості

Угода має потенціал змінити глобальну реакцію на пандемії, проте її ефективність залежить від кількох факторів. Швидший обмін даними та координація ланцюгів постачання можуть прискорити розробку вакцин і ліків, як зазначив Лаутербах. PABS, якщо працюватиме, забезпечить частину країн із низьким доходом необхідними ресурсами. Однак добровільний характер трансферу технологій і відсутність чіткого фінансування викликають сумніви в її здатності усунути нерівність.

Критики, такі як Medicines Law and Policy, вказують, що угода віддає перевагу інтересам фармацевтичних компаній і багатих країн. Наприклад, ЄС і Японія підтримали м’які формулювання, щоб захистити інновації, але це може обмежити доступ бідніших країн до технологій. Відсутність санкцій за невиконання, як зазначив Вільярреал, робить угоду залежною від політичної волі, що особливо проблематично в умовах глобальної напруги.

Що з цього випливає?

Pandemic Agreement — це компроміс, який відображає складність співпраці між 194 країнами. Вона пропонує рамку для швидшого реагування на пандемії та часткової рівності, але не вирішує структурних проблем, таких як залежність від фармацевтичної індустрії чи недофінансування систем охорони здоров’я в бідніших країнах. Для розвинених країн угода зміцнює безпеку, для країн, що розвиваються, — обіцяє покращення, але без гарантій. Її успіх залежатиме від ратифікації та виконання, що може бути ускладнено політичними бар’єрами, як-от вихід США чи опір у Європі.

Чи стане угода «подарунком для майбутніх поколінь», як сказав Тедрос, чи залишиться декларативною — покаже час. Наразі вона виглядає як перший крок до глобальної солідарності, але потребує доопрацювання, щоби справді змінити правила гри.

Більше новин читайте на GreenPost.