Голодомор, наслідки якого ми досі відчуваємо

О 16.00 останньої суботи листопада в кожному домі, де пам’ятають про Голодомор, поставлять на вікно запалену свічку. Цього року День пам’яті жертв Голодомору припав на 27 листопада.

18 листопада 1932 року політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». У музей історії Голодомору розповідають, що занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дошок» діяв у 180 районах УСРР (25 % районів).

Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців у межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані за хлібом.

Слід згадати про тодішніх лікарів, які намагалися добитися госпіталізації пацієнтів із села з будь-яким діагнозом — адже в лікарні хворих годували, і це давало шанс бодай якось вижити.

Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть найчастіше вказували «виснаження», але були й інші варіанти — «від тифу», «від старості» і навіть «українець» (такі записи були непоодинокими, але важко пояснити, яким чином вони могли з’явитися). Утім, в умовах, коли вимирали не лише цілі сім’ї, а й цілі села, померлих не завжди обліковували взагалі.

Наразі дуже складно встановити навіть приблизну кількість жертв Голодомору — різні дослідники користуються різними методами обчислення, проте всі сходяться в тому, що рахунок іде на мільйони.

Доктор економічних наук, головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ Наталія Левчук розповіла GreenPost, що за оцінкою демографів безпосередні прямі і непрямі наслідки Голодомору становлять приблизно 4,5 млн життів. Із них 3,9 млн — це втрати через надсмертність від голоду, а 0,6 млн — втрати ненародженими.

Довгостроковим же втратам Голодомору — якою була би чисельність населення України, якби не ці 4,5 млн смертей — доволі важко дати конкретну оцінку, говорить демограф. Адже після Голодомору була Друга Світова війна, а потім голод 1946-47 рр., наслідки яких також наклалися. Наталія Левчук наводить розрахунки, зроблені в Інституті демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ, якою була б чисельність населення, якби не було усіх соціальних катастроф ХХ століття (включаючи всі три Голодомори та війни). За цими розрахунками гіпотетична чисельність населення України могла б становити на початок 1993 р. 80,7 млн осіб, а з урахуванням міграції — 87,5 млн. Реально ж вона в 1993 р. становила 51.8 млн.

Є також довгострокові наслідки впливу голоду на здоров'я. Наприклад, у журналі Lancet було опубліковане дослідження, яке доводить підвищений ризик цукрового діабету для тих, хто народився у 1934 р, тобто був зачатий під час голоду.

Але наслідки великого голоду відчувають і нащадки тих, хто зіткнувся з ним безпосередньо.

«Голод — величезний стрес для усього організму, який передається наступним поколінням», – зазначив у своїй лекції Афіф Абдель Нур, професор Університету Святого Духу в Касліку (Ліван). Науковець розповів про дослідження, котре мало на меті встановити, чи пов’язані з голодом «в анамнезі» предків сучасні проблеми зі здоров’ям, такі як ожиріння, діабет, рак, психічні захворювання.

Ліванські генетики з’ясували, хромосоми тих ліванців, які пережили великий голод, зменшились у розмірі.

«Цікавим є те, що навіть через 5 поколінь, розмір хромосом залишився незмінним, і проблеми зі здоров’ям у сучасних людей є наслідком зміни хромосоми у розмірі», — підкреслив Афіф Абдель Нур.

Є й психологічні наслідки травми для тих, хто пережив голод.

Американський історик, політолог, публіцист, професор Києво-Могилянської академії, дослідник Голодомору в Україні, упорядник звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932-1933 рр. Джеймс Мейс назвав наше сучасне суспільство «пост-голодоморним», «пост-геноцидним», вважаючи, що у свідомості поколінь відбулися незворотні зміни.

Люди під час Голодомору пережили стан, коли голод (адже страх голодної смерті дуже сильний, особливо коли ця перспектива дуже реальна), коли організм зовсім виснажується, змінює свідомість — там залишається лише одна думка: де дістати їжу. Людина втрачає всі свої етичні уявлення. Але потім згасає сам інстинкт життя.

«Десь на третій тиждень починаються набряки. Якщо людина харчується вуглеводнями і немає білків — ні молока, ні сиру, ні яйця не може з’їсти, я вже не кажу про м’ясо — вона починає «пухнути» від голоду. А вже на останньому етапі голодування у людини настає повна апатія. Її взагалі не цікавить, що відбувається навколо, що роблять з її будинком, майном, її рідними та нею самою», — розповів в інтерв’ю «Радіо Свобода» доктор медичних наук, професор Інституту фізіології імені Богомольця НАН Вадим Березовський.

Звісно, переживши таке, люди не могли просто повернутися до звичного життя, ніби нічого й не було. Є багато досліджень про травматичну тяглість, які описують, як досвід великого голоду позначається на поведінці та психологічному стані людини і відповідно проявляється у вихованні дітей тощо.

Мабуть, один із найяскравіших проявів віддалених наслідків Голодомору, які ми можемо спостерігати на власні очі, — традиційне ставлення до хліба. Нас із дитинства вчили, що хліб — це святе.

«Хліб в Україні має сакральну цінність, іноземці цього не розуміють. Мені батьки і баба постійно казали, що хліб не можна викидати. Я з цим правилом і живу, вже якось природно. А в Америці цього не розуміють. Я там хліб або доїдала, або пташкам давала, щоб не викидати, місцеві мене не розуміли», — розповідає Наталія Левчук.

Вона вважає, що, хоча Україна традиційно була хліборобською, але саме після Голодомору хліб почали шанувати ще більше, зважаючи на травму пережитого.