Факти проти міфів: що насправді відбувається з процедурою ОВД
Попри реформу та цифровізацію процедури оцінки впливу на довкілля, бізнес дедалі частіше говорить про труднощі її проходження. Водночас офіційна статистика демонструє протилежне: більшість проєктів отримують позитивні висновки, а строки розгляду суттєво скоротилися. То в чому ж причина невдоволення — у самій процедурі чи у зміні правил гри? Ми розібралися, що насправді стоїть за гучними заявами про «проблеми з ОВД».
Факти проти міфів: що насправді відбувається з процедурою ОВД в Україні
Останнім часом все частіше чуємо від різних асоціацій про проблеми з проходженням процедури оцінки впливу на довкілля. Тому вирішили самостійно розібратись.
У 2023 році були внесені зміни до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», які зробили процедуру ОВД зручнішою, але при цьому не втратили жодного її елементу. Адже це сьогодні один із ключових євроінтеграційних інструментів у природоохоронній сфері. Зміни стосувались, у тому числі, питань, які найчастіше виникали в асоціацій, а саме: зменшення часових витрат для суб’єктів господарювання через скорочення строку або автоматизацію етапів процедури ОВД; усунення дискреційних повноважень чиновників при ухваленні рішень; переведення процедури повністю у цифровий формат; оновлення функціоналу електронного реєстру ОВД, що дозволило забезпечити зручну та ефективну участь громадськості у процедурі, адресне інформування про початок процедури, можливість онлайн підписатися на обрані справи та відстежувати перебіг їх розгляду. Зокрема, якщо раніше бізнес витрачав від 225 календарних днів, то тепер усі етапи процедури мають укладатися до 73 календарних днів.
Аналіз з відкритих джерел, а саме «Звіту про базове відстеження результативності постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 №1034 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2017 року №989 і 1016”» за період з 11.09.2024 по 11.09.2025, показав, що уповноваженим центральним органом кількість висновків з ОВД, які визначають допустимість провадження планованої діяльності, становить 84%, а кількість рішень про відмову у видачі висновку з ОВД з підстав, визначених статтею 9-1, – 16%; уповноваженими територіальними органами кількість висновків з ОВД, які визначають допустимість провадження планованої діяльності, становить 87%, а кількість рішень про відмову у видачі висновку з ОВД з підстав, визначених статтею 9-1, – 13%. Водночас є області, де показник висновків становить лише 53%, а кількість рішень про відмову у наданні висновку – 47%, і це, зокрема, Черкаська область.
Окремо варто зазначити, що ми зі свого боку проаналізували публікації у ЗМІ та останню онлайн-зустріч бізнесу з департаментом ОВД Мінекономіки, яка відбулась 12 січня 2026 року, а також зібрані за її підсумками зауваження та пропозиції від понад 30 учасників – суб’єктів господарювання, громадських організацій, асоціацій, банків та науковців. Це дозволяє зробити важливий висновок: процедура ОВД фактично об’єднує законодавство різних сфер економіки, а найчастіше питання, які виникають, не стосуються самої процедури ОВД, а стосуються недосконалості суміжного законодавства. Показово, що за даними аналізу реєстру ОВД, станом на весну 2025 року через систему пройшло понад 1 700 справ, і близько 90% з них отримали висновки без зауважень, тоді як решта зупинилась через неточності в документах.
Але, незважаючи на ці позитивні зміни, питання з боку бізнесу продовжують надходити, і частіше вони стосуються відступів або спрощення процедури ОВД. І тут важливо прямо сказати: значна частина складнощів виникає не через сам закон про ОВД, а через те, що процедура стикається з іншими, часто неузгодженими між собою сферами регулювання.
Яскравий приклад - санітарно-захисні зони. Не так давно набрав чинності наказ МОЗ №40 від 13 січня 2026 року про нові правила затвердження СЗЗ, зареєстрований у Мін’юсті 5 лютого 2026 року. Проаналізувавши цей порядок, бачимо, що існуючі підприємства, наприклад пташники, не зможуть збільшувати виробничу потужність, оскільки передбачена процедура фактично існує лише для нових підприємств. Відповідно, у процедурі ОВД такі підприємства ризикують отримувати відмови у разі невідповідності наявним нормативним СЗЗ. Це не проблема самої ОВД – це проблема суміжного регулювання, яка проявляється саме на етапі ОВД.
Але, що дивно, провідні асоціації місяць як мовчать, не бачать проблеми? Чи не занесли коштів для реагування?
І це далеко не єдиний приклад. У сфері надрокористування підприємства змушені проходити ОВД на видобування корисних копалин уже після проведення аукціонів та отримання дозволу на видобування. Хоча законодавством передбачено внесення змін до дозволу на користування надрами, постає логічне питання: скільки таких змін реально було внесено після отримання висновків з ОВД, де прямо зазначено необхідність «відкоригувати ділянку надр»? У містобудівній документації поширеною практикою залишається дроблення проєктів і видача документів на початок будівельних робіт на різні частини цілісного об’єкта або навіть видача дозвільних документів без висновку ОВД. У сфері управління відходами зберігається неврегульованість видачі дозволів на оброблення відходів для певних видів відходів.
Системну проблему піднімають і фахівці з розрахунків впливу на атмосферне повітря. Україна досі використовує радянську методику ОНД-86, яку не застосовують ніде у світі, включно з Росією. Натомість у ЄС та за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій, зокрема Світового банку та ЄБРР, використовуються сучасні безкоштовні моделі, рекомендовані Агентством з охорони довкілля США (EPA).
І цей список можна продовжувати до нескінченності, чекаємо інших проблем у запровадженні нових інструментів ЄС, наприклад інтегрованого дозволу, якщо міністерство і надалі буде грати у «піддавки» з бізнесом.
Показовою є ситуація з видачею екологічних дозволів у Київській області. За даними екологічного департаменту КОДА, у 2024 році з 351 справи щодо дозволів на викиди в атмосферу видано лише 77 дозволів та 274 відмови, тобто рівень відмов сягнув 78% і зріс майже у 4 рази. Щодо ОВД: у 2021 році було видано 50 висновків з ОВД при 7 відмовах, а вже у 2024 році – лише 39 висновків при 10 відмовах. Чиновники відмовлялись від будь-яких консультацій із суб’єктами господарювання, прикриваючись «антикорупційною складовою». Підприємства отримували формальні відписки, зауваження до документів були нечіткими, а повторні подання не гарантували позитивного результату. Офіційна статистика Мінекономіки за 2025 рік засвідчує: кількість відмов на рівні уповноваженого центрального органу 25%, при цьому кількість висновків 75%, своєю чергою у регіонах статистика гірша, Хмельницька область – кількість відмов становить 38%, висновків 62%; Черкаська область – відмов 44%, висновків 56%; Кіровоградська область — 32% відмов, 68% висновків. Серед регіонів-лідерів за кількістю справ з ОВД – Львівська область, Київська, Одеська та Полтавська, тоді як Донецька, Запорізька та Херсонська області через бойові дії майже не мають таких справ.
Для тих, хто говорить, що процедура ОВД формальна, хочемо навести кілька прикладів відмов: планована діяльність передбачала будівництво гідровузла малої руслової ГЕС пригреблевого типу на річці Черемош біля села Ростоки Косівського району Івано-Франківської області. Територія провадження планованої діяльності розміщувалась в межах іхтіологічного заказника місцевого значення «Черемошський», який створено рішенням Чернівецької обласної ради від 20.12.2021 року № 171-17/01, відповідно до якого заказник розташовується на ділянці річки Черемош з притоками від м. Вижниця в гору по течії в межах Чернівецької області, про що у свою чергу зазначено на порталі Природно-заповідного фонду України. Це стало основною причиною відмови.
У Повідомленні замовником планованої діяльності зазначалось, що планована діяльність належить до першої категорії видів діяльності та об’єктів, а саме поводження з відходами (операції у сфері поводження з небезпечними відходами (зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення або операції у сфері поводження з побутовими та іншими відходами). Однак Звітом з ОВД передбачався інший вид планованої діяльності, а саме гірничо-технічна рекультивація Мостищанського кар’єру шляхом здійснення засипки частини відпрацьованого кар’єру та прилеглих земель нетаксичними будівельними відходами. Отже, у зв’язку з тим, що діяльність містила суперечливі відомості в частині зазначення виду планованої діяльності, суб’єкт господарювання отримав відмову.
Також висновками з ОВД найчастішими умовами є: відкоригувати межі Миколаївського родовища, виключивши з розробки ділянки розміщення РЛП «Галсільліс», скорегувати межі Троянського родовища гіпсів, виключаючи з розробки територію заповідного урочища «Цовдри».
Тобто, виглядає так, що проблеми є лише в законі про ОВД, а в інших сферах – ні? Або не хочемо їх бачити? Або там просто ще залишився простір для «ручного» регулювання?
Ми не говоримо, що проблем немає. Але вони здебільшого стосуються недоброчесних конкурентів, які використовують процедуру ОВД як інструмент боротьби з конкурентами, або ж корупційної чи політичної складової, особливо на місцевому рівні, коли суб’єкт господарювання вимушений звертатися до Мінекономіки як до «рефері». Так, на сьогодні 40% суб’єктів господарювання щодо об’єктів планованої діяльності частини 3 статті 3 Закону України «Про ОВД» проходять процедуру не на місцевому рівні, а саме в Мінекономіки. Це дуже показова цифра. Вона свідчить не лише про високий рівень недовіри до окремих місцевих практик, а й про те, що бізнес шукає більш нейтральний (незаангажований) майданчик для проходження процедури.
Нам здається, що всі нарікання на процедуру ОВД, які сьогодні звучать, насправді говорять про інше: це одна з небагатьох процедур, яка залишається реально прозорою. Саме тому вона викликає таку кількість емоцій і спротиву. Адже нерідко громади навіть не знають, що місцева влада вже надала земельну ділянку із зміною цільового призначення з рекреаційного на промислове, і дізнаються про це лише тоді, коли розпочинається процедура ОВД. Тобто ОВД часто стає не проблемою, а єдиним майданчиком, де така інформація взагалі стає публічною.
Саме тому, на нашу думку, сьогодні варто говорити не про спрощення ОВД як такої, а про усунення перекосів у суміжному законодавстві, про запровадження сучасних методик, про однакові правила гри для всіх і про мінімізацію простору для недоброчесного використання процедури на місцях. Бо всі нинішні дискусії навколо ОВД свідчать швидше не про її слабкість, а про її значення.
Коментар директора департаменту ОВД Марини Шимкус:
ОВД в Україні є найменш тривалою у порівнянні з процедурами в країнах ЄС, де оцінка може тривати кілька років. Але попри це бізнес вимагає скасування, дерегуляції, спрощення ОВД. Громадськість не підтримує спрощення процедур. У цьому складність ОВД, завжди має бути баланс у прийнятті рішення, а ключовий інтерес – збереження довкілля. Наразі працюємо над кількома напрямами: спрощенням процедури на територіях, де велися бойові дії, впровадженням рекомендацій аудиту Рахункової палати, і це буде окремий законопроект, розробленням методичних рекомендацій (у сфері надрокористування та автомобільних доріг) і продовжуємо роз’яснювальну роботу, проводимо зустрічі з бізнесом, де розповідаємо про поширені помилки у підготовці звітів з ОВД.
Кілька днів тому Україна отримала бенчмарки від ЄС, які по суті є умовами для майбутнього вступу. Маємо оптимістичні прогнози в розрізі ОВД та СЕО, оскільки Україна зробила гарну домашню роботу.
