Рік тому, 24 лютого 2022 року, історія розділилася на «до» та «після». Вторгнення Росії в Україну, яке явно планувалося як бліцкриг, забуксувало, і через рік війна триває. За 12 місяців, що минули, українська армія продемонструвала свій дуже високий професійний рівень — росіяни майже не здобувають великих перемог, кілька разів були змушені рятуватися втечею чи йти з цілих регіонів у рамках «жестів доброї волі». Українці, своєю чергою, грамотно діють у наступі й обороні та не збираються відступати. «Дзеркало» розповідає про кілька основних причин успіхів ЗСУ на фронті.
«На війні моральний чинник відноситься до фізичного як три до одного», — говорив Наполеон, який високо цінував значення бойового духу у солдатів. Звісно, сучасні далекобійні озброєння певною мірою нівелювали цей чинник, але зовсім не повністю. Для українців, які готувалися до відбиття агресії країни, яка багаторазово перевершує за населенням, ВВП, чисельністю армії та кількістю озброєнь, високий бойовий дух був украй важливий. І в потрібний момент він, зважаючи на все, опинився на висоті — на відміну від їхніх супротивників.
Російська армія вторгалася в Україну з кількох напрямків — це призводило до розпорошення сил, проте на опір, судячи з усього, у Кремлі не очікували. Ми вже розповідали на основі доповіді британських аналітиків про початковий період війни, що українське суспільство та армія виявилися набагато згуртованішими, ніж того очікували росіяни, — ті прогнозували слабкий опір і політичну пасивність народних мас, які, на думку Кремля, не довіряли своїм лідерам.
Мабуть, на цьому і будувався план швидкого захоплення Києва: армійські частини та регіони України, які залишилися без керівництва, не змогли б координувати дії і в результаті здалися б.
Проте супротивник Києва прорахувався. Керівництво України залишилося в країні, не впало в паніку — сьогодні Володимир Зеленський продовжує керувати воюючою країною, найвищий генералітет ЗСУ, включаючи головнокомандувача Валерія Залужного, також у своїй виявився на висоті.
Ще до війни відомий український журналіст Юрій Бутусов, розповідаючи про переваги українських військ, згадував про можливість швидкого нарощування піхотних контингентів. Зростання чисельності піхоти він пов'язував із мобілізацією громадянського суспільства у містах (свідомі люди, коли йдеться про захист своєї країни, поводяться досить самовіддано, тому що розуміють, за що воюють).
Безумовно, величезну роль у масовому героїзмі українців відіграв сам характер війни, оскільки вони захищали свою країну. Раптовий нічний напад, масовані ракетні удари, мирні люди, що гинули з перших днів війни (серед яких могли бути родичі та знайомі українських військових і потенційних призовників) — усе це не могло не викликати справедливого гніву. А останній тільки згуртував армію та суспільство.
Тим більше, що механізми для цього існували: наприклад, масовий волонтерський рух на підтримку ЗСУ почався ще у 2014 році, і багатьма своїми перевагами армія України зобов'язана саме волонтерам (наприклад, не раз згадані нами IT-продукти для підвищення ефективності дій військ найчастіше розроблялися саме волонтерами).
Масова допомога простих українців (аж до купівлі розвідувального супутника) дуже сильно допомогла армії, яка в результаті зазнавала значно меншої потреби у всьому, в чому могла б. Саме волонтери доклали великих зусиль для забезпечення ЗСУ гарним зв'язком — а неможлива без зв'язку координація дій різних підрозділів у сучасній війні неймовірно важлива.
Своєю чергою, українські військові, навіть потрапляючи у найважчі ситуації (як було в Маріуполі), тримаються до останнього, відтягуючи на себе великі сили ворога і чинячи опір повному вичерпанню можливостей (для порівняння можна згадати «перегрупування», чи, простіше кажучи, втечу росіян із-під Ізюма восени).
Крім цього, високий бойовий дух допоміг провести мобілізацію — народ масово пішов у військкомати, а не в біги (тоді як у Росії осіння мобілізація призвела до масового результату найосвіченішої частини суспільства, що стало альтернативою загибелі в чужій країні).
Це дозволило створити численні збройні сили, які залишалися лише відповідним чином оснастити (з чим сильно допоміг Захід, але про це нижче) — людей Україні вистачало і вистачає досі. Тим більше що безглузді лобові штурми міст, котрі призводять до величезних марних втрат і зниження бойового духу, ЗСУ ніколи не практикували.
Військові перемоги, здобуті українськими військами на різних етапах війни (примус Росії до відходу з північних областей наприкінці березня 2022 року, потоплення ракетного крейсера «Москва», швидке звільнення Харківської області у вересні та Херсона у листопаді тощо) також сприяли збереженню високої мотивації у військ. Тим більше, що в своїй масі українські перемоги були здобуті «за наукою» — з глибокими проривами, охопленнями, ізоляцією районів бойових дій, грамотним використанням місцевості й іншими прикладами тактичної майстерності.
Окремо варто зазначити, що численні джерела з початку війни зазначали: після 2014 року ЗСУ дуже виросли у плані ініціативи на місцях. Звучить просто, але насправді це вкрай важливо у сучасній війні.
За словами співробітника лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень Стефана Гаді, які цитує ВВС, під час боїв навіть раннього періоду війни ініціативу на себе брали навіть молодші офіцери та сержанти Збройних сил України, що дозволило «перетворити війну на серію дрібних зіткнень і засідок», котрі виснажували російські війська і нівелювали їхню перевагу в техніці.
Швидкий обмін інформацією між різними з'єднаннями дозволив максимально скоротити час, наприклад, на виклик артударів — українська артилерія й інші роди військ, поступаючись чисельно, за рахунок інтенсивної роботи з розвіданих цілей переважали російські за ефективністю. Особливо якщо використовувалося високоточне озброєння, що дозволяло вибивати цінну техніку супротивника.
Втім, і звичайні озброєння працювали чудово — досить згадати розгром під Білогорівкою (де ЗС РФ втратили приблизно сотню танків і бронемашин) або аеродром, що раз на раз накривався, в Чорнобаївці.
Широко використовувалися і диверсійно-розвідувальні групи — так, українці змогли підірвати кілька новітніх гелікоптерів Росії за сотні кілометрів від кордонів своєї країни, у Псковській області. А надводні безпілотники ЗСУ змогли завдати удару навіть по головній базі Чорноморського флоту РФ у Севастополі.
Про те, що військова допомога Заходу критично важлива і без неї ЗСУ проти російського вторгнення не встоять, говорили і до війни — про це згадував, наприклад, голова Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов. Потужність Росії здавалася багатьом переважною — справжніх можливостей ЗС РФ ніхто до ладу не знав, оскільки повномасштабних воєн із великими державами росіяни не вели жодного разу за пострадянську історію. А на папері армія Росії перевершувала ЗСУ в кілька разів, а в деяких сферах (далекобійні крилаті ракети, флот) мала практично абсолютну перевагу.
Закрити всі потреби українських військових західні держави не могли собі дозволити, та й із політичного погляду поставити зброю чи військове спорядження непросто: у демократичних країнах постачання озброєнь без узгодження інтересів різних груп дуже утруднене. Однак це не означало, що підтримки не буде зовсім.
Ще влітку 2014 року Євросоюз зняв раніше запроваджену заборону на постачання озброєнь в Україну, а 18 грудня того ж року президент США Барак Обама підписав раніше ухвалений Конгресом «Закон про підтримку свободи України». Крім іншого, у законодавчому акті обговорювалася можливість постачати «предмети оборони, оборонні послуги та навчання Уряду України з метою протидії наступальним озброєнням і відновлення суверенітету та територіальної цілісності України».
Проте наступні чотири роки ні з Європи, ні зі США в Україну не прибувало летальне озброєння, тобто власне зброя, а не, наприклад, радари чи аптечки. Лише наприкінці 2017 року Штати погодилися почати постачання таких збройових систем — ними виявилися протитанкові ракетні комплекси FGM-148 Javelin, що згодом стали легендарними, лише 35 пускових установок і 210 ракет.
Саме з цієї — дуже маленької за нинішніми мірками — партії й почалися постачання зброї, яка багато в чому допомогла українцям вистояти у тяжкому протистоянні з «другою армією світу». Втім, до останніх місяців перед війною зброї відправляли дуже мало — наприклад, другу партію «Джавелінів» для України погодили лише 2019 року, а поставили й зовсім улітку 2020-го.
До початку російського вторгнення зброю Києву постачали вже і європейські країни — наприклад, Литва, Польща та Велика Британія. Деякі партії прибували буквально в останній момент — так, про постачання Латвією переносних зенітних комплексів «Стінгер» міністр оборони України Олексій Резніков повідомив у своєму твіттері увечері 23 лютого — до війни залишалося кілька годин.
На той момент Захід постачав ЗСУ переважно легкі озброєння, придатні для використання однією людиною, — вже згадані ПТРК Javelin, просунуті гранатомети NLAW, реактивні вогнемети тощо. З військової техніки поставлялися переважно озброєні катери.
Однак 20 січня 2022 року міністр оборони Чехії Яна Чорнохова заявила, що Прага відправить Києву кілька тисяч снарядів для 152-міліметрових знарядь (основний калібр артилерії радянського зразка) — подальші події показали, що постачання артилерії та боєприпасів для неї виявилися критичними. Російські ЗМІ постачання американської та європейської зброї оцінювали скептично, висловлюючи недовіру як до здатності українців освоїти нові озброєння, так і до бойової ефективності західних систем.
Дещо окремо стоять закупівлі Україною безпілотників «Байрактар» у Туреччини, які почалися з 2018 року, — Анкара співпрацювала з Києвом, виходячи зі своїх інтересів, і БПЛА надавалися не безкоштовно. Однак, так чи інакше, завдяки країні-члену НАТО ЗСУ отримали досить ефективні літальні апарати, що дозволяють знищувати бойову техніку з повітря і вести дальню розвідку. До речі, «Байрактари» російські ЗМІ встигли затаврувати як неефективну техніку та «гроші на вітер» задовго до війни — ще за результатами вірмено-азербайджанського конфлікту в Нагірному Карабаху, де ці дрони набули гучної слави.
24 лютого 2022-го та наступні дні показали, що шапкозакидальні настрої росіян виявилися передчасними. Українці чудово впоралися із західними ПТРК, ПЗРК та гранатометами, і російські колони на українських дорогах почали зазнавати нещадних ударів — зокрема за допомогою пусків ракет Javelin і боєприпасів із «Байракторів». Швидка спроба росіян узяти Київ і закінчити війну закінчилася нічим: до кінця березня — на початку квітня запеклий опір ЗСУ змусив армію Росії йти з Київської, Чернігівської та Сумської областей у рамках «жесту доброї волі». Першу битву виграли українці, маневрені бойові дії змінилися війною на виснаження.
Однак при цьому потреба у західних озброєннях не відпала, лише посилилася. ЗСУ потрібно було відбивати повільний наступ росіян на сході країни, а для цього потрібно було багато снарядів (війна в Україні швидко стала «артилерійською», і гармати відігравали і відіграють у ній більшу роль, ніж авіація чи танки).
Водночас, власні запаси ЗСУ виснажувалися — єдиний український завод, де виробляються боєприпаси, розташований у Луганську, і контроль над ним втрачено ще 2014 року (а багато тисяч тонн снарядів було знищено внаслідок вибухів на складах). За оцінками аналітиків британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень, боєзапас для українських знарядь мав закінчитися за шість тижнів після початку війни — якраз у квітні 2022 року.
Ситуацію знову допоміг виправити Захід — якщо до цього більша частина озброєнь, що поставлялися, була легкою, то навесні 2022 року на фронті російсько-української війни почали з'являтися сучасні артилерійські 155-міліметрові системи (основний калібр країн НАТО, майже аналогічний, але дещо відрізняється від «радянського») 152-мм). У різний час Києву відправили майже всі найсучасніші знаряддя США та провідних країн Європи – американські М777 та M109, французькі Caesar, німецькі PzH2000, польські Krab та інші.
Західні системи зазвичай мають досконаліші системи управління вогнем, ніж радянські, часто — довший ствол, що дозволяє стріляти далі. Українська артилерія, яка кількісно сильно поступається російській, раптово почала сильно перевершувати її якісно (чому також сприяла краща розвідка та цілевказівка завдяки дронам).
Потім до ствольної артилерії додалася реактивна — наприкінці червня на фронт прибули поставлені зі США РСЗВ HIMARS, які стали одним із символів цієї війни. Російська багаторазова перевага у кількості снарядів виявилася нівельованою невеликою кількістю пускових установок «Хаймарс», які точними ударами знищили левову частку складів боєприпасів РФ. Російська військова машина, захопивши до середини літа Попасну, Сєвєродонецьк і Лисичанськ на Донбасі, зупинилася на багато місяців.
Одночасно з артилерією в Україну почали прибувати перші західні бронемашини — доки не танки чи БМП, а «хаммери» та бронетранспортери на кшталт американських M113 — піхоту на полі бою необхідно захищати бронею, що оберігає від куль та осколків. Проте й постачання танків мали місце — щоправда, передавалися не західні машини, а представники «радянської» школи, насамперед польські Т-72.
Все перераховане допомогло Україні провести контрнаступ — спочатку влітку 2022 року було практично ізольовано за допомогою вогню «Хаймарсів» лівобережжя Дніпра з містом Херсоном (єдиним обласним центром України, котре потрапило під окупацію РФ), що призвело до його безкровного звільнення в листопаді. А у вересні ЗСУ провели блискавичний наступ у районі Балаклії, звільнивши при цьому майже всю Харківську область — журналісти нарахували 11 типів західної бойової техніки, які надали велику допомогу у вдалій операції.
Важливу роль відіграли й постачання систем ППО із Заходу. Довгий час США та європейські країни зволікали з цим, попри багаторазові прохання закрити небо (до осені єдиним далекобійним зенітним комплексом, відправленим Києву, був С-300 зі Словаччини, крім нього, постачалися лише менш ефективні зенітні самохідки на кшталт Gepard).
Все змінилося восени, коли Росія розпочала атаки на енергетичну інфраструктуру України. ЗСУ почали отримувати зенітно-ракетні системи з різних країн — спочатку американо-норвезький NASAMS та IRIS-T, старіші та менш далекобійні комплекси Hawk та Avenger (для боротьби з іранськими дронами), згодом США погодилися поставити і свій головний ЗРК Patriot, а Франція та Італія – більш сучасний SAMP/T, також відомий як Mamba.
Постачання західних танків, БМП та інших озброєнь, що відбуваються в останні місяці, вже перебувають поза рамками цієї статті — їм ще доведеться зіграти свою роль у майбутньому.
Безумовно, ми не можемо передбачити результат війни, як би не хотілося. Проте всі складові успіху українська армія (на відміну від російської) має, і вона веде справедливу війну. Якщо зовнішньополітична кон'юнктура не зазнає різких змін або не втрутяться несподівані фактори, чаша терезів рано чи пізно з високою ймовірністю має остаточно схилитися на бік України.
Також ми розповідали, як і чому Україна пропустила армію РФ із Криму в лютому 2022 року: розповідає ВВС.