Десятки населених пунктів залишилися без медичної допомоги: мобільні клініки допомагають жителям прифронтових сіл
«Я буду тут. У мене тут поховані всі. Я нікуди не поїду. Це наша земля. Це наш дім».
Робота мобільної клініки в прифронтових українських селах. Фото: Dignitas Ukraine
Після російської окупації десятки населених пунктів у Харківській і Донецькій областях залишилися без медичної допомоги. Лікарі-волонтери щодня відвідують тих, хто вирішив залишитися на лінії фронту — найчастіше це люди похилого віку й інваліди, розповідає Euronews.
Життя поблизу лінії фронту означає не тільки виживання в умовах постійної загрози нападу, а й щоденну боротьбу за забезпечення базових потреб, таких як медична допомога.
Організація Dignitas Ukraine приходить туди, де більше немає медзакладів, пропонуючи медичну та психологічну допомогу тим, хто з якихось причин залишився тут.
Співзасновниця організації Ганна Никоненко говорить, що одна з найважливіших цілей їхніх візитів — показати місцевим жителям, що вони не забуті.
«Коли ми приїжджаємо, для них важливо відчувати, що хтось піклується про них. Це форма підтримки. Їм приємно чути, що в них усе вийде. Ми тут, щоб підтримати їх», — каже вона.
Євгенія Палховна, 77-річна жителька села Бісквітне Харківської області, колись окупованого Росією, має обмежений доступ до транспорту і фінансових ресурсів. Вона покладається на мобільну клініку, яка приїжджає до неї додому й допомагає доглядати за її сином із важкою формою інвалідності.
Євгенія повернулася з евакуації разом із сином після російської окупації села. Але якщо така ситуація повториться, 77-річна мати 13 дітей каже, що не поїде, бо це занадто важко для її сина.
«Я буду тут. У мене тут поховані всі. Я нікуди не поїду. Навіщо мені його [сина] мучити? Це наша земля. Це наш дім», — говорить пенсіонерка.
Попри небезпеки — атаки безпілотників, заміновані дороги й екстремальну погоду, — команда працює сім днів на тиждень, охоплюючи 27 населених пунктів у Харківській і Донецькій областях.
Тетяна Іщенко, одна з лікарів-волонтерів, каже, що працюватиме незалежно від умов.
«Допомагати людям — це ваша професія, це ваш обов'язок. Це не гучні слова, так воно і є. Ти не звертаєш уваги на оточення і соціальний статус пацієнтів. Ти просто виконуєш свою роботу. Ми робимо те, що має бути зроблено», — говорить вона.
Щоденні бомбардування руйнують будинки, лікарні та життєво важливі об'єкти інфраструктури, внаслідок чого мешканці опиняються в критичній гуманітарній ситуації. Але зі спілкування з волонтерами стало зрозуміло, що завзятість і стійкість — єдиний шлях до порятунку.
Більше новин читайте на GreenPost.
