День повитухи: чому в цю професію брали не всіх і куди вона зникла

4 хв на прочитання08 Січня 2024, 19:26
Зображення згенероване ШІ

Сьогодні це слово повернулося до активного словника і почало зустрічатися навіть частіше, ніж модне «доула».

Україна відзначає День повитухи 8 січня. Ще не так давно повитухи здавалися чимось на кшталт фольклорних персонажів, але вже сьогодні це слово повернулося до активного словника і почало зустрічатися навіть частіше, ніж модне, але іноземне «доула».

Перші згадки про представниць цієї суто жіночої професії містяться в єгипетських папірусах 1900—1550 років до н. е.

Відомо, що в дохристиянській Європі повитуха була жрицею чи знахаркою. Вона не лише керувала пологами, а й проводила ініціаційні обряди після народження дитини. Тому із прийняттям християнства в Західній Європі ставлення до повитух суттєво погіршилося — їх могли звинувачувати у застосуванні чарів або і просто порушенні Божої волі «народжувати в муках». Тим часом у східноєвропейських суспільствах статус повитухи залишався високим аж до ХХ ст. Й Україна не була винятком.

Баба-сповитуха (пупорізка, баба-бранка, бранна баба, баба пупова) вважалася посередницею, яка допомагає душі перейти з одного світу в інший. Повитуха не лише допомагала жінці розродитися, а й проводила обряди, які мали захистити дитину від злих духів.

Бабу-пупорізку до хати запрошував чоловік роділлі. Баба не могла відмовити, бо вважалося, що це «Божа праця».

Повитухою могла стати лише жінка, яка має щонайменше трьох дітей і в якої вже почалася менопауза.

Цікаво, що в Україні померлій бабі-повитусі клали у труну палицю і прив’язували до пояса хустинку з маком. Вважалося, що на тому світі на неї нападуть душі померлих за те, що допомагала їм народитися для гіркого земного життя, і якщо вона не встигне відбитися палицею, то розкидає мак — поки душі підбиратимуть макове зерно, повитуха спробує від них утекти.

Звісно, такий підхід по пологів не міг існувати в СРСР. Боротьба з повитухами була частиною суспільної кампанії за розширення радянської медичної системи. Проте на початковому етапі запровадження професійної медичної допомоги роділля ще мала вибір між акушеркою і повитухою. Етнолог, доктор історичних наук Олена Боряк розповідає, що тривале співіснування повитух разом із дипломованими акушерками стало можливим і завдяки тому, що склалося своєрідне явище: практика «кушорки» та повитухи значно не відрізнялася. Як перша, так і друга були добре обізнані у своїй родопомічній справі — це при тому, що вони визначально мали різні позиції: перша пройшла курс навчання, а друга не мала освіти взагалі. Обидві утримувалися від різкого втручання у хід пологів, не застосовували медичних інструментів, виконували вимоги щодо антисептики та гігієни, у випадку ускладнень зверталися до лікаря чи просили відвезти породіллю до пологового будинку. Проте з часом обставини «вибору» між повитухою та акушеркою дедалі ставали жорсткішими. У міру того, як допомога медичних кадрів ставала доступнішою, наступ на «бабок» ставав активнішим. Згідно усних свідчень, повитух почали викликати в сільську раду, де суворо попереджали про неприпустимість їхньої практики — «не маєш права, не маєш диплома, ти не навчена, нема в тебе науки тієї, не приступиш ні до одної жінки, бо ми вишлемо. І вона [повитуха] стала відмовлятися, бо владою заборонено, казала — я не піду нікуди».

«І все ж, у цих історичних умовах проявився певний феномен повитухи — незважаючи на всі заходи та переможні реляції про перемогу "нового способу життя", народний інститут родопомочі в особі повитухи продовжував існувати. Деякою мірою цьому сприяли й обставини історичного буття ХХ ст. із його катаклізмами — війнами, голодомором, насильницькою колективізацією, тяжкими умовами примусової праці в колгоспі. Як наслідок, увесь цей час звичайна "бабка" та її повивальне ремесло десятиліттями залишалися стабільно затребуваними, а повитуха уособлювала собою "альтернативну" сільську медицину, стриженем якої були "натуральні", природні пологи. У підсумку, науковому акушерству (якщо його відраховувати від часу створення перших медичних освітніх закладів до остаточного зникнення "бабок") для своєї остаточної перемоги, за великим рахунком, знадобилося майже два століття», — говорить Олена Боряк.

Так, незважаючи на зміни в сучасному світі, існує певна кількість повитух, які дотримуються стародавніх традицій і вірувань. Вони роблять усе можливе, щоби зберегти ці цінні обряди для майбутніх поколінь.

Більше новин читайте на GreenPost.

Актуально

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.

Поділитись: