Бізнес, довкілля, держава: хто, кому і скільки винен

Надворі сиро та холодно, а від мартенівської печі віє жаром. Температура там — півтори-дві тисячі градусів. Сталевари, які всю зміну пораються біля мартену, за зміну випивають по пів відра води. А ще дихають дикою сумішшю пилу та продуктів горіння, які кружляють у повітрі та видимі неозброєним оком. Білі пластикові захисні каски, які нам видали перед відвідуванням Донецького сталеплавильного заводу, за пів години стали сірими та на них можна було писати пальцем.

Донсталь я відвідав у 2008 р., коли там працювало шість мартенівських печей. Через чотири роки всі мартени були демонтовані, а на їхньому місці почали будувати дугову електросталеплавильну піч фірми Siemens із сучасною системою газоочищення. Нова технологія дала б змогу знизити викиди пилу й отруйних газів в атмосферу у 3,5 раза та скоротити об’єми використання природного газу в десять разів.

Тільки у перший етап реконструкції заводу власники вклали понад 150 мільйонів доларів. Добудувати піч не вдалося через окупацію Донецька російськими військами, але мова зараз не про це.

Власники підприємства пішли на зелену модернізацію, тому що цього вимагала ринкова конкуренція. Нове обладнання давало би продукцію кращої якості, суттєву економію ресурсів і можливість позиціювати себе на міжнародних ринках як екодружнє виробництво.

Але часто ринкові інструменти не дають змоги стимулювати підприємства до зміни технологій, встановлення очисного обладнання, зменшення викидів тощо. Тоді стимулятором доводиться виступати державі. У Європі для цього існує широка лінійка інструментів. Умовно їх можна розділити на дві частини: коли держава просто дає гроші та коли держава дозволяє підприємству заплатити менші податки. Хоча слово «просто» тут не підходить. Усі види підтримки в ЄС надзвичайно детально прописані, а вимоги для їх отримання чітко сформульовані.

Державна допомога

«На перший погляд, це найпримітивніший інструмент. Хочеш використати «зелені» технології, знизити викиди СО₂ та вплив на довкілля, менше імпортувати корисних копалин — подавай заявку. Але пам’ятайте, що в ЄС встановлено принцип заборони державної допомоги внаслідок її неналежного або недопустимого впливу на конкуренцію та торгівлю, та водночас, чітко визначено випадки (є список), коли державна допомога вважається допустимою», — говорить екоюристка й експерт ВГО «Жива планета» Інна Яреськовська.

Але і це не все. Допомогу дають тим, хто сам активно «гребе» у напрямку зеленої модернізації, витрачає на це кошти, має чітке бачення. Постійно також звучать слова «спільний інтерес», тобто, користь мають отримати багато різних груп суспільства, а в ідеалі — всі.

Допомога — це вже крайній випадок. Це коли принцип «забруднювач платить» не спрацьовує. Бо саме цей принцип забезпечує головну мотивацію підприємств зменшувати викиди і забруднення довкілля. Ще одним із ключових принципів надання допомоги є її прозорість. Держави-члени ЄС, профільна комісія, суб’єкти господарювання та громадськість повинні мати легкий доступ до всіх актів та інформації, яка стосується наданої згідно з ними допомоги (має забезпечуватися опублікування на сайті детальної інформації про державну допомогу, на національному та регіональному рівні).

Як приклад надання державної допомоги можна навести виділення у 2010 р. Німеччиною 30,18 млн євро ArcelorMittal Eisenhuettenstadt GmbH для підтримки демонстраційного проєкту Top Gas Recycling. Ідеться про технологію, яка дає змогу відокремити CO₂ від верхнього газу (CO₂ + CO), що виділяється з доменної печі, і повторно використовувати газ, вільний від CO₂ (в основному CO), в доменному процесі. Повторне використання газу, що не містить СО₂, дає змогу економити кокс, який зазвичай використовується під час виробництва.

До державної допомоги я відніс би й гранти та спеціальні фонди, хоча фахівці розглядають їх окремо. Але, як на мене, головне тут те, що це так само певна сума коштів, які держава надає підприємству безповоротно, але на певних умовах.

До речі, Угодою про асоціацію з ЄС передбачається допустимість державної фінансової допомоги на проєкти зеленої модернізації в межах до 40 % вартості проєкту. На цьому неодноразово акцентувалось увагу у спільної заяві Дорадчих груп України та ЄС зі сталого розвитку на Форумі громадянського суспільства, зокрема, останньому, якій відбувся в жовтні цього року.  

Податкові пільги

Практикується і зменшення податку доходу підприємства на суму деяких видів екологічних капіталовкладень — якщо підприємство перевиконує екологічні вимоги. Такий стимул зазвичай є частиною економічної політики для сприяння впровадженню інновацій і науково-конструкторських розробок. Держава також може надавати податкові пільги — такі як прискорена амортизація, зменшення ставки податків на майно та корпоративних податків — для закупівлі нових природоохоронних технологій та інших природоохоронних капіталовкладень. Пільгові ставки податків і податкові пільги також можуть бути диференційовані залежно від реального екологічного ефекту цих капіталовкладень.

«Купуючи обладнання або послуги, підприємство платить податок на додану вартість, акцизи, податок на майно. Якщо держава вважає встановлення такого обладнання екологічно важливим, то може знизити ці податки, або звільнитися від їх сплати взагалі», — пояснює Інна Яреськовська.

Тепер розберемося, як працює пільгова амортизація. Амортизація — це зменшення вартості обладнання на певну суму внаслідок його експлуатації та морального старіння. Є різні методики обрахунку амортизації. Але головне у цьому процесі те, що сума амортизації зараховується підприємству у витрати. На цю суму підприємство зменшує свій дохід у звітах для податкової. Що, своєю чергою, дає змогу платити менші податки. Це пояснює сенс такої державної пільги як прискорена амортизація, і тим паче — амортизація, яка становить понад 100 % вартості обладнання.

«Компанії Італії, які використовують новітні технології для зменшення негативного впливу на довкілля, можуть претендувати на так звану «гіперамортизацію» цих активів. Фактично компанія може замортизувати до 270% вартості такого активу замість 100%», — зазначає Інна Яреськовська.

В Нідерландах діють аж дві системи пільгового оподаткування для стимулювання закупівель нових екологічних технологій. Довільна амортизація екологічних капіталовкладень (VAMIL) та Податкова знижка на екологічні капіталовкладення (MIA), яка дає змогу частково списувати капіталовкладення в екологічні технології шляхом сплати податку.

Уряд Франції за допомогою прискореної амортизації, пільгових ставок податку на майно та професійних податків стимулює закупівлю відновлюваної енергії та енергоефективного обладнання.

Компанії Бельгії в разі впровадження енергоощадних технологій і систем енергоменеджменту можуть розраховувати на компенсацію значної частини податкових витрат (до 80 %).

Підвищення ставок екологічних податків у Данії компенсувалося зменшенням податкового навантаження на фонд оплати праці.

Для енергомістких видів діяльності основним політичним інструментом впливу на підвищення енергоефективності є механізм співпраці — формування довгострокових (5–12 років) цільових угод із підвищення енергоефективності між урядом і промисловими асоціаціями (саморегульованими організаціями) і великими холдингами та компаніями. Підприємствам і холдингам, які прийняли такі зобов’язання, можуть надаватися податкові пільги та субсидії на закупівлю енергоефективного обладнання або знижуватися ставки податків на викиди.

Ці угоди дуже детальні та конкретні, а за їх невиконання передбачені неприємні наслідки. У Нідерландах такий механізм застосовується  з 1992 р. Угоди укладаються з компаніями, які споживають понад 17 тис. тонн у. п. (умовного палива) на рік. Цільовим завданням є зниження питомих витрат енергії на 30 % до 2020 р. у порівнянні з 2005 р. У програмі беруть участь понад 900 компаній. У 1998–2007 рр. енергомісткість нідерландської промисловості щорічно знижувалася в середньому на 2,4 % проти середніх 1,7 % у ЄС.

Пільгові позики

Державні фінансові установи дають такі позики не всім і на дуже жорстких умовах: реалізація планових заходів, які виходять за межі нормативних вимог, і застосування найкращих доступних технічних методів та/або найкращої практики екологічного менеджменту, а заявки на їх отримання мають бути завірені компетентним природоохоронним органом.

Наприклад, у Франції Державний інвестиційний банк OSEO надає позики з пільговими відсотковими ставками без заставного забезпечення в розмірі від 50 000 євро до 3 мільйонів євро на термін до семи років МСП (малому і середньому підприємництву), які впроваджують наявні або розробляють нові екологічно чисті технології (частка капітальних витрат на які становить понад 60 %).

Існують також програми, що дають змогу конвертацію позик у гранти (тобто дозволяють не повертати позики) за умови демонстрації очікуваних екологічних результатів.

Фінляндія створила одну з найуспішніших систем у Європі для зменшення забруднення пакуванням — систему повернення депозитів (PALPA). Фактично це заставна вартість, але для підприємств, яка діє на дрібнооптові партії пакування. Наразі система регулює одноразові, а також скляні та пластикові пляшки для багаторазового використання. У 2015 році із сумою депозитів від 0,10 до 0,40 євро за контейнер, коефіцієнт повернення пакувальних матеріалів для одноразового використання становив 95 %.

А як в Україні?

Подякуємо Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС (статті 262–267). Відповідно до неї Верховна Рада ухвалила Закон «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» 

В ньому прописані форми та критерії надання допомоги, подібні до тих, що застосовуються в ЄС. Є в законі і допомога на захист навколишнього природного середовища. От тільки критерії оцінки її допустимості досі не розроблені. Практично всі інші вісім видів допомоги мають розроблені та затверджені критерії, а екологічна — ні. Тому, зрозуміло, вона й не надається. Розробляти ці критерії ще у 2017 році почав уряд Гройсмана. Тоді ж її оприлюднили для обговорення, як і вимагав закон. 

Але лише через два роки, в лютому 2019 року, проєкт цієї постанови внесли на розгляд Кабміну. І через відставку уряду повернули для повторного погодження — такий у нас закон: якщо уряд міняється, то проєкт постанови або рішення відправляється знову на довгі мандри купою бюрократичних кабінетів.

Запропонований проєкт постанови значною мірою наслідує європейські критерії та принципи. Але поки він залишається лише проєктом, це не дуже тішить. Як і дірка в Державному бюджеті, яка утворилася останнім часом. Тож навіть у разі ухвалення постанови навряд чи варто очікувати, що в Держбюджеті-2021 з’явиться такий рядок витрат.

Тож наразі залишається старий порядок надання державної допомоги. А саме — з коштів загального фонду державного бюджету за бюджетною програмою «Здійснення природоохоронних заходів» (КПКВК 2401270), згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення природоохоронних заходів, зокрема з покращення стану довкілля 

Порядок ухвалений ще у 2011 році, а згаданий у ньому Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів — у 1996. Хоча до обох документів регулярно вносили зміни і доповнення. Втім, нерідко це були просто заміни назви міністерства, яке, наприклад, нинішня влада двічі кардинально переформатувала за останні два роки.

Як і у ЄС, українське законодавство вимагає слідкувати, щоб допомога була допустимою для конкуренції.

Наприклад, згідно з рішенням Антимонопольного комітету України від 03.09.2020 р. № 573-р визнано допустимою державну допомогу у формі гарантії Хмельницької міської ради за зобов’язаннями Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» відповідно до кредитного договору з Європейським банком реконструкції і розвитку для реалізації проєкту модернізації інфраструктури твердих побутових відходів у м. Хмельницький. Гарантія на загальний обсяг кредиту — 28 500 000 євро на період 01.06.2020–01.06.2033 рр. На ці кошти у місті планують побудувати сміттєпереробний завод, реконструювати міське сміттєзвалище відповідно до стандартів ЄС і реорганізувати систему збору та вивезення сміття.

Чинна в Україні система допомоги має кілька суттєвих вад. Зокрема, значну бюрократизацію. А ще, в разі секвестування Державного бюджету, кошти на довкілля можуть просто не виділити. Так само їх можуть не закласти у проєкт ДБ. А надходження від екологічного податку становлять значні суми. В Україні за 2019 рік загалом до бюджету (державного та місцевих) надійшло понад 6 (шість) мільярдів грн екологічного податку.

Дайош Екофонд?

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає створення для фінансування заходів щодо охорони довкілля Державного та місцевих фондів охорони довкілля. Далі записано, що цей Державний фонд утворюється коштом частини екологічного податку. А у Бюджетному кодексі є стаття 29, яка передбачає, що 45 % екологічних податків зараховуються до загального фонду Державного бюджету (крім екологічного податку за викиди в атмосферне повітря СО₂ стаціонарними джерелами забруднення, який 100 % зараховується до загального фонду державного бюджету; та екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, який 100 % зараховується до спеціального фонду державного бюджету). Але у законі не вказано, куди саме направляються ці кошти загального фонду, вони потрапляють у спільний котел, а не в Екофонд.

Рахункова палата у 2018 році провела аудит Мінприроди (зараз це Міндовкілля) й у звіті написала, що саме в Екофонд треба спрямовувати оті 20 % екоподатків. Для цього Рахункова палата порадила міністерству розробити та подати зміни до законодавства. Бо сьогоденне законодавство нечітке й одні його частини суперечать іншим.

Мінприроди з рекомендацією погодилося та почало розробляти зміни до законодавства.

А от Мінфін — не погодився. І далі наполягає, що природоохоронні заходи мають фінансуватися чинним порядком. А Екофонд — будь ласка, створюйте, тільки щоб наповнювався він якось так, щоб надходження до загального фонду державного бюджету не зменшувалися.

В історії незалежної України перипетії з Екофондом тривають уже не перший рік. Були періоди, коли Державний Екофонд існував і успішно працював. Були й випадки, коли через недолугу роботу уряду та влади в цілому кошти Екофонду просто грабувалися — рішенням уряду зараховувалися до Загального фонду Державного бюджету, бо коштів ДБ не вистачало навіть на зарплати бюджетникам та пенсії.

Зараз економіка України знову переживає важкі часи. Але я вірю, що українці оберуть якісну владу, яка буде здатна й економіку підняти, і про довкілля подбати. Тому варто, не відкладаючи на майбутнє, працювати над розробкою та впровадженням інструментів фінансування природоохоронних заходів, державної підтримки тих підприємств, які цілеспрямовано працюють над покращенням якості довкілля.

Як ми вже писали, у середньому країни ЄС витрачають 0,8% від свого ВВП на захист довкілля. Наприклад, у сусідні з нами Польщі середньорічні обсяги фінансування природоохоронних програм складають 1-1,3 млрд. євро.