Прикордонне місто Шебекіно у Бєлгородській області, евакуйоване після обстрілу, за версією влади повертається до нормального життя: людям запропонували приїхати назад. Кореспондент The Insider побувала в Шебекіно та поговорила з місцевими жителями, які повернулися, незважаючи на те, що в місті досі тривають обстріли, не всі будівлі відновлено, а стрілки з написом «Укриття» часом вказують на зруйновані будинки. Російська влада не поспішає виплачувати обіцяні кілька тисяч рублів компенсації та допомагати з ремонтом квартир, дорогу назад з іншого кінця країни теж ніхто не оплачував, натомість у центрі Шебекіно відновили стенд із написом «Перемога». Місцеві жителі стверджують, що у владі вони розчаровані та цілей цієї війни не розуміють.
На під'їзді до Шебекіно стоїть блокпост: перевіряють там вибірково, «тільки підозрілих». В'їхавши до населеного пункту, журналісти видання опустили вікна у машині — якщо почнуть стріляти, треба почути та швидко зреагувати.
Місцева жителька Ольга, яка проводила журналістів у місто, відстебнула ремінь безпеки і попросила теж відстебнутись.
«Якщо раптом що, різко гальмуємо, вибігаємо. Навряд чи тут менти штрафуватимуть за непристебнутий ремінь», — провела вона невеликий інструктаж на випадок обстрілу.
Перше, що впадає у вічі в місті, — нові вікна у будинках: майже з половини ще не здерли заводські наклейки. Це квартири, до яких поки що не повернулися люди. Нові дахи теж видно — влада закупила однакову сіру металочерепицю. Якщо покрівля сіра, значить, у будинок був приліт. Сірих дахів дуже багато.
Друге, що відчувається після приїзду, — запах тухлятини. Це від продуктів, що зіпсувалися в магазинах, куди були «прильоти». Навколо згорілої будівлі супермаркета рояться мухи.
Тепер городяни не поділяють райони на небезпечні та безпечні — обстріл може бути будь-коли і будь-де.
Зайшовши у двір колись безпечної вулиці Паркової, журналісти зауважили, що солодкуватий запах тухлятини, який перестаєш помічати, тут б'є в ніс із такою силою, що сльозяться очі. Під вікнами валяються зламані меблі та гниючі продукти: мешканці Шебекіно залишали будинки поспіхом і звільняли холодильники. Стіни на верхніх поверхах зовсім чорні, на одному з вікон уже звичний скотч хрест-навхрест — це мало рятувати від осколків скла під час вибуху поряд. На балконі цього ж будинку на першому поверсі стоїть чоловік і розмовляє по телефону: «Телевізор ще б вивезти, так». Тут же, на першому поверсі, якраз біля забитого фанерою вікна, майорить маленький російський прапорець.
У багатоповерховому будинку після обстрілу немає кількох верхніх поверхів. Територію обгородили, працює кран.
У Шебекіно знову стало майже «як має бути» вже в липні, коли оголосили про повернення.
На ринку в робочий час майже всі магазини зачинені. Шебекінці бояться сюди ходити. Влада обіцяла підприємцям знизити орендну плату за кіоски, але, як каже Ольга, досі цього не зробила. На асфальті намальована стрілка, зазвичай такими вказують шлях до магазинів, але напис інший: «Укриття». Вона вказує на будову, що повністю згоріла.
На ринок часто «прилітає», шебекінка навіть відмовляється приїжджати сюди на машині — занадто велика ймовірність обстрілу, а в авто небезпечніше. Ольга показує місце, де 16 липня обстрілом «Града» вбило жінку. Кров навіть водою змивати не стали, просто засипали піском. Крізь нього дорогою проступають темні плями. Поруч маленькі вибоїни в асфальті, сліди прильоту.
За кількасот метрів від ринку розташований залізничний вузол, де на початку війни вивантажували танки. Ольга припускає, що через це цей район і почали обстрілювати. Але зараз техніку сюди вже не привозять, каже вона. Це видно: рейки вже сильно заросли.
Продуктовий магазин обкладений мішками з піском на випадок обстрілу.
«Та вони суміш, яку взимку висипають, засипали. Там сіль кристалізувалася на мішках», — прокоментувала Ольга, придивившись.
Дорога з магазину йде вздовж парканів. Шебекінка повідомляє, що йти тут небезпечно, при обстрілі сховатися нема де. А працівникам магазину доводиться тут ходити постійно.
Після евакуації шебекінська влада пообіцяла виплатити 10 тисяч рублів кожному місцевому жителю та 50 тисяч тим, у кого постраждало майно, а також скасувати комунальні платежі для тих, хто виїхав.
Але здобути обіцяні гроші — окреме випробування. Найменше пощастило тим шебекінцям, хто не був прописаний у місті. Їм спочатку зовсім відмовили, пізніше виплати все ж таки пообіцяв губернатор Бєлгородської області, але порядок виплат з'явився лише 4 липня, коли мешканцям уже офіційно оголосили про повернення.
«Якого виплати не належаться?! Мені що, поїхати в Шебекіно і здохнути, говорю їм, щоб хоч щось дітям дали? Я приїхала зібрати бодай комп'ютери, бо у дитини навчання», — розповідає Ольга. Жінці досі не вдалося отримати гроші — вона не має шебекінської прописки. Тому їй довелося взяти кредит на кілька десятків тисяч рублів, аби переїхати в безпечне місце.
Ольга розповідає, що багатьом, хто має прописку, гроші просто не прийшли: влада говорила, ніби відправила гроші на старі рахунки, але з'ясовувалося, що доступу до них немає. І тепер нібито потрібно, щоб гроші повернулися та їх перерахували на правильний рахунок. Це час, а орендувати квартири чи просто жити на щось потрібно вже зараз, адже багато мешканців Шебекіного залишилися без заробітку.
Мешканцям передмість Шебекіно також не пощастило. Спочатку не всі населені пункти потрапили до списків, хоча «прилітало» скрізь. Світлана, мешканка одного з навколишніх сіл, жартує: можливо, просто команда губернатора, яка приїхала з інших регіонів, погано знає географію області.
Світлані більше 80 років, вона виїхала з передмістя Шебекіно ще до найсильніших обстрілів, а зараз повернулася із пункту тимчасового розміщення у Володимирській області. Каже, що зробила це таємно від рідних, щоби не відмовляли. Пенсіонерка не хотіла їхати з рідного дому, але в неї хронічна хвороба, а коли почалися обстріли, аптеки закривалися і ліки було неможливо купити.
Весь той час, поки Світлана жила біженкою, вона переймалася своїми тваринами (собакою , яких довелося залишити вдома.
Життя у пункті тимчасового розміщення (ПВР) Світлані не сподобалося — брудно. Навіть коли у Шебекіно вже стріляли, було чистіше. Спочатку пенсіонерку поселили у білгородському ПВР: у спортивній залі поставили ліжка на 350 осіб. Зате годували добре, каже Світлана, у наступних ПВР їжа їй зовсім не подобалася, доводилося купувати продукти самій. Пізніше їх перевезли до Олексіївки, міста в Бєлгородській області, а далі відправили до Гусь-Хрустального.
«Квитки тому ніхто не сплачував, просто сказали: повертайтесь», — бідкається Світлана. Сума три тисячі рублів, щоб дістатися з Володимирської області до будинку, була суттєвою для пенсіонерки, яка збирає по місту металобрухт.
У центрі Шебекіно відновили стенд із написом «Перемога». Раніше він символізував перемогу СРСР у Другій світовій, але після початку війни з Україною, здається, набув нового сенсу для влади. Тож відновлювати пластикову «Перемогу» почали раніше, ніж житлові будинки. За «Перемогою» на фасаді будівлі графіті — та сама бабуся з радянським прапором, з якої російська пропаганда намагалася зробити символ війни, бо армія РФ зруйнувала її будинок.
«Лежачих хворих із єдиної нашої лікарні вивезли із Шебекіно 30 травня. І в ніч з 30-го на 31-е знайшли місто. І не попередили нікого, не провели евакуацію і люди потрапили під обстріл «Градами». Ще й ситуація з виплатами добила, багато хто перестав добре думати про владу», — розповідає Ольга.
Вона показує п'ятиповерхівку, в яку, мабуть, було пряме влучання — зяє величезна дірка. Власнику цієї квартири, як пишуть у місцевих каналах, сказали, що потрібний «незначний ремонт», із рештою має розібратися підрядник.
Шебекінці нарікають, що замість ремонту будинків та вулиць місцева влада будує собачі майданчики.
На вікні будинку поряд видно наклеєний на скло прапор Росії, а вище — звичайний для Шебекіно хрестик зі скотчу, щоб уламки не розлетілися від вибуху.
«Мені й досі незрозумілі цілі цієї війни. Як можна ставитись до того, чого не розумієш? З нерозумінням!» — відповідає на запитання про її ставлення до війни Ольга.
В одному з дворів стоять кілька згорілих машин, що згоріли, а поруч грають діти. Один із хлопчиків повідомляє, що мама йому говорила не підходити близько до місць «прильотів», але у двір, куди теж стріляли, все ж таки відпускає.
Ольга каже, що теж проводила такі інструктажі для дітей перед кожним виходом на вулицю, а ще заздалегідь з'ясовувала, до якого саме району йде дитина, щоб при обстрілі одразу знати, куди їхати забирати.
«Безпечного місця тут немає», — підсумовує шебекінка.
На виїзді з міста журналісти помітили графіті на яскраво-оранжевому кіоску — чорним маркером криво написано: «Ні війні».
Раніше ми також писали, що #ШебекиноЭтоУкраина: жителі російського міста, де ведуться бойові дії, намагаються привернути увагу своєї влади.
Також ми розповідали несподіване продовження історії про «бабцю з червоним прапором»: закинула його подалі, коли дізналася про Бучу (ВІДЕО).
Тимчасом командир «РДК» запропонував мешканцям Бєлгородщини допомогу у відновленні будинків.