«Людина сама собі творець» — чи справді так?

                                                                               Неподражаемо лжет жизнь…

                                                                                 (Марина Цветаева, 1922)

Сам собі лікар, сам собі університет, сам собі психотерапевт — популярна формула опанувати можливістю без Іншого. Велика спокуса самостійно організувати собі умови для самопізнання та саморозвитку. У мене ж спокуса — взяти ці поняття в лапки.

Поставивши запитання щодо можливості цього «сам» у пізнанні себе, давайте подивимося, на що спирається Homo Quaerens — людина, яка шукає. З чого складається канва такого руху до себе? Зі знань, дисципліни, критичної оцінки. Як організований процес аналізу без аналітика? Це внутрішня робота людини над пошуком рішень своїх проблем, опосередкована усвідомленням проблеми та бажанням позбутися неї. Запам’ятайте це «позбутися», ми повернемося до нього нижче.

Не є секретом те, що в місці нашого саморозвитку/самопізнання хтось побував до нас і запропонував методологію. Так само як і в місці реалізації і тестування наших досягнень завжди буде хтось. Але ілюзія закриває від людини присутність Іншого в будь-якому місці його активності, підтверджуючи міф про те, що людина здатна сама себе витягнути за волосся з болота, ще й разом із конем, подібно відомому персонажу.

Вибір на користь позиції «я сам можу розібратися у своїх проблемах» людина робить, керуючись страхом бути викритою та спійманою у, власне, створенні цієї проблеми. Страх опосвідчення. Але саме свідок сприяє організації дисципліни.

Чи може людина ставити під сумнів власні переконання? Звичайно, може, але... все, що вона відкриває в собі, вона відкриває в межах свого знання про себе. Людині не судилося вийти за свої межі, навіть якщо в неї висока мотивація та чесні прагнення. Самопізнання можливе, але можливе лише в горизонті власного мислення.

Відокремити роль від себе самого, побачити себе істинного, не тільки творця, а й руйнача — неймовірно складне завдання для людини. Адже скільки сил і власних відкриттів витрачено на створення цієї адаптивної моделі, що сприяє щоденному виживанню. Складно розлучитися з тим, у що так багато інвестовано — в образ, який уже пройшов апробацію, в який людина вросла всією своєю суттю, образ, яким уже можна користуватися та навіть зловживати ним.

Вивчаючи природу людини, ми спостерігаємо цікавий феномен: людина може одночасно реалізовувати дві полярні енергії: переконливо брехати собі та несамовито шукати правду про себе.

Проблема, якої так хочеться позбутися, завжди створена нами ж. Не завжди це можна побачити без Іншого. І вже тим паче — пройти шлях позбавлення. Подібно міношукачам, ми проходимо цей шлях разом з аналітиком, який не дає зійти з безпечної ділянки, зупиняється разом із нами в місці загрози та не дає загинути нашому прагненню до руху, звільняючи подальший маршрут.

У пізнанні себе — знання, дисципліна, об’єктивна оцінка — зазвичай належать аналітику.