Догори
Дати відгук

Аборти в Україні: число падає, небезпека лишається

4 хв на прочитання02 Червня 2022, 19:25 1174
Поділитись:

Щорічні спроби заборонити всі аборти в Україні – не нова історія. Таких спроб здійснюється декілька, в основному, через внесення на розгляд Верховної Ради відповідних законопроєктів. Вони не проходять, тема забувається до наступної спроби. Але війна подарувала нову атаку на жіночі репродуктивні права: цілі чотири петиції на сайті Президента України!

На момент написання цього блогу, одна з них набрала лише 862 голоси з 25 тисяч необхідних. Необхідність такого радикального кроку автори пояснюють війною, демографічною кризою, переїздом здебільшого українок за кордон.

Тож просять внести законопроект про заборону абортів для “відновлення і приросту українського народу”. От тільки чомусь порівнюють переривання вагітності з вбивством дітей російськими загарбниками.

Інші посилаються на Бога та тексти з Біблії, але не беруть до уваги численні випадки зґвалтування жінок та дівчат на тимчасово окупованих і пізніше звільнених територіях. Тобто, фактично, закликаючи встановити систему, яка вже частково діє в США і забороняє аборти навіть після випадків інцесту та ґвалту.

Але яка ж ситуація з абортами в Україні насправді? Вони в нас легальні протягом перших 12 тижнів вагітності (приблизно три місяці). Далі його можна робити “за різних причин”, включаючи медичні, соціальні та персональні підстави за згодою лікарів.

Після здобуття незалежності, кількість абортів в Україні й так падала і продовжує це робити: від 205 тисяч у 2010 до 65 тисяч у 2020 (але все одно з них 35 – дівчата до 14 років, 538 – 15-17 років).

Тобто легально їх забороняти особливого сенсу немає, кількість абортів зменшується природнім шляхом. Падає й смертність під час процедури та кількість абортів серед неповнолітніх.

З іншого боку, на жінок в Україні часто діє репродуктивне насилля з боку партнерів, лікарів чи родичів.

Наразі відомі ситуації, коли навіть 14-річні дівчата вирішували залишити дитину під тиском, хоча вони завагітніли від окупантів з росії. На кінець квітня, за словами вже колишньої омбудсменки Людмили Денисової, було відомо про 12 випадків вагітності після небажаного статевого акту з часу початку війни. Але скоріш за все, їх буде відомо більше.

Українки, які пережили це і переїхали до Польщі, не можуть там зробити аборт, бо закони Польщі у цій царині занадто суворі (декого для цієї процедури перевозять до Німеччини). У випадку заборони, ці справи просто перейдуть у нелегальну, “сіру” зону, але не зупиняться, бо “заборона абортів ніколи не зупиняла аборти”.

І хоча сучасні методи переривання вагітності вже не настільки жорстокі, як колись, небезпека при наданні несертифікованої допомоги все ще існує. До слова, ВООЗ вважає, що половина  усіх абортів світу припадає якраз на другу категорію. Де, іноді ще трапляються варварські практики.

Якщо ж робити аборт в Україні, для цього існують три варіанти: пігулки, висмоктування (вакуум-аспірація), хірургічне втручання. Медикаменти допоможуть на ранніх стадіях, приблизно до 6 тижня. Аспірація – до 10-го тижня.

Операцію з видалення або “класичний аборт” роблять лише спеціалісти-акушери та гінекологи в клініках до 12 тижня вагітності жінки. Далі вже потрібні визначені законом причини, коли це можна зробити (до 28 тижня).

За законом, в нашій країні заборонено і карається проведення абортів людьми без спеціальної медичної освіти, примушування до цього без згоди потерпілої.

Дії, що призвели до погіршення здоров’я, смерті чи безпліддя жінки, караються ще більш суворо. З іншого боку, у нас досі не ратифікували Стамбульску конвенцію, яка могла б допомогти у випадках сімейного сексуального насилля та насилля проти жінок загалом.

Можна зробити висновок, що хоча кількість абортів в Україні продовжує падати, захищати це право потрібно постійно, особливо на період воєнних дій, які несуть прямі загрози для жінок.

Насамперед, треба покінчити з практиками тиску заради збереження небажаних дітей, розвивати систему сексуальної освіти в навчальних закладах та кількість шелтерів для жінок, які потребують захисту, особливо після абортів (можливий так званий “післяабортний синдром”).

Ратифікувати, нарешті вже, Стамбульску конвенцію!