«За 3-4 роки після розгрібання завалів зросте кількість захворювань легень»: чи захистить нас від шкоди азбесту законопроект 4142

29 вересня президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про систему громадського здоров’я» (4142), котрий із самого початку здобув репутацію чи не найскандальнішого за всю історію незалежної України після «законів 16 січня». Однак від перетворення на уособлення абсолютного зла критиків 4142 утримує «азбестове питання», яке начебто таким чином отримало шанс на врегулювання. Адже Україна перебуває у списку 60 країн, де досі дозволено використання матеріалів, що містять хризотил, «сусідячи» з такими країнами, як Росія, Китай, Індонезія, Індія, Таїланд, В'єтнам тощо. Тим часом уже 70 країн — зокрема ЄС — давно відмовилися від таких матеріалів через шкоду для здоров’я: усі форми азбесту є канцерогенними (ВООЗ).

Але навіть після підписання президентом азбест з України не зникне, ніби за помахом чарівної палички. Багато хто наголошує, що у зв’язку з потребою відбудовувати зруйноване швидко та намагаючись якомога активніше використати зникомі можливості зараз почнеться максимізація використання азбесту. Окрім того, заборону азбесту взагалі можуть відкласти, обґрунтувавши це потребою ремонту шиферних дахів. Злі язики також говорять, що 4142 зокрема мав на меті перерозподілити ринок покрівельних матеріалів на користь певних гравців. Із кожним таким аргументом ця перемога видається дедалі менш переможною.

Як же виглядає ситуація насправді? Про це GreenPost розповів очільник ГО «Агенція з хімічної безпеки» Денис Павловський.

— Почнімо з того, якою була ситуація на момент прийняття 4142?

— Після 24 лютого 2022 року ситуація з азбестом в Україні стабільна: весь азбест імпортувався в Україну з Росії та Казахстану через територію Росії («Кустанайські мінерали» в Казахстані й «Оренбурзькі мінерали» в РФ), тому питання імпорту нових партій азбесту в Україну закрите. Проте слід враховувати, що витратний сезон тут, як правило, із весни до осені, тому сезон для Краматорського шиферного заводу закрився ще в листопаді. Запасів азбесту у них майже не залишилося — нема сенсу зберігати азбест до наступного сезону. За моїми даними, отриманими з різних джерел, на території Краматорського шиферного заводу залишилося близько 300-400 тисяч листів шиферу. Нового ніхто не виробляє, оскільки нема з чого, і не буде виробляти, тому що це Краматорськ — хто там працюватиме, коли лінія фронту близько?

В таких питаннях краще бути точним: азбест буде заборонений через рік після того, як закон буде опублікований. Тобто мінімум 13 місяців використання азбесту дозволене, а це означає очевидну річ: усі промислові запаси буде пущено в хід на виробництво шиферу тощо, щоби виробники не зазнавали збитків.

— То що, 4142 не був потрібен?

— 4142 готувався ще з 2020 р. і пройшов перше читання в 2021 р., коли ще не йшлося про повномасштабне вторгнення. Відкриймо ст. 28 законопроекту, виходячи з порівняльної таблиці, — «Медико-санітарні вимоги безпеки для здоров’я і життя людини до ґрунтів, утримання територій населених пунктів». В частині 3 йдеться про повну заборону виробництва і використання всіх видів азбесту у технологічних процесах та під час здійснення будівельно-монтажних робіт на будь-яких об'єктах, а також азбестовмісних виробів і матеріалів. Але оскільки 99 % імпортованого азбесту направлялося саме на виробництво шиферу і цим виробництвом займався єдиний у країні виробник, Краматорський шиферний завод, то в світлі цих подій виходить, що ми маємо повну заборону азбесту, в той час коли інші підприємства перейшли на безазбестове виробництва шиферу й успішно його реалізують у країнах ЄС.

Проте є й інша сторона медалі: заходи безпеки і захисту від шкідливого впливу азбесту та матеріалів і виробів, що містять азбест, котрі визначаються державними медико-санітарними правилами. Скажіть, будь ласка, на сьогоднішній день, коли російськими військовими зруйнована інфраструктура, зруйновані житлові об’єкти — на кого покласти утилізацію цього виду відходів? І як її покласти, коли питання неврегульоване — коли азбест навіть не визнано небезпечним? Населення зі своєї кишені має платити за вивезення відходів, за розбір цих завалів, за забезпечення масками, респіраторами й іншими засобами індивідуального захисту? Як людей захистити від цього? У нас же азбест — це «супер», його хоч на хліб мастіть, він володіє «лікувальними» властивостями! То чи був потрібен закон про систему громадського здоров’я і медико-санітарні вимоги до безпеки, тобто захист здоров’я і життя людини?

Цей законопроект дозволяє розробляти підзаконні нормативно-правові акти, покликані для захисту населення у питанні поводження з азбестовмісними відходами та матеріалами. Потрібно захищати населення, яке має контакт із цими будівельними матеріалами.

У 4142 ні слова не сказано про те, щоб узяти й замінити весь шифер на безазбестовий, який, до речі, за зовнішнім виглядом абсолютно не відрізняється від азбестовмісного. Тут написано, що «відходи виробництва та споживання підлягають збиранню, перевезенню, зберіганню, обробленню, утилізації, видаленню, знешкодженню та захороненню, умови і способи яких повинні бути безпечними для здоров’я людини згідно із вимогами державних медико-санітарних нормативів та правил». Це про що говорить? Про те, що правила поводження із небезпечним азбестом повинні бути врегульовані медико-санітарними нормами. Але норми і правила не можуть заборонити використовувати азбест за умови правильного поводження з ним. Такий досвід уже у нас був: у 2017 році прийняли санітарні норми і правила, а потім скасували. Тому коли кажуть, що 13 місяців дозволено використання азбесту — так, дозволено, використовуйте, а де його взяти?

— Отже, що зміниться після набуття чинності 4142?

— У будівництві потрібно буде використовувати будівельні матеріали, виготовлені без вмісту будь-якого типу азбесту. Але паралельно з цим, якщо бойові дії триватимуть — а пан Залужний у відкритих джерелах заявляє, що вони триватимуть і в 2023 році — то в Україну не потрапить ніякий хризотиловий азбест і ніяке виробництво не відновиться. Завозити шифер можна було хіба що з Білорусі, з Росії. Тепер же жодне судно не може привезти в український порт вантаж із російських портів. Хто розганяє це питання? Тільки азбестове лоббі.

Окрім того, цей закон дозволяє нам докласти максимальних зусиль для того, аби були прийняті санітарні норми і правила, які захищатимуть усіх людей від небезпечного впливу азбесту. Буде врегульовано належне поводження з відходами азбесту. В Україні існує підприємство, готове забезпечити всі потреби України. Хто розганяє цю проблему? Хто каже, що примусять усі будинки зняти дахи й замінити на безазбестові? Азбестове лоббі! 

Є й інші підприємства, які виробляють іншу продукцію — і профнастил, і черепицю, і металічні листи. Кажуть, що ми руйнуємо нашу галузь. Та наша галузь давно зруйнована — з 11 заводів залишився 1, на якому працює 150 людей. Чи міг цей завод із 2017 року переобладнати своє виробництво на безазбестову технологію, в той час, коли його керівництво заявляє, що дбає про своїх працівників та їхнє здоров’я? Це переобладнання триває 6 місяців. Знали про це все ще в 2016 році, і хризотилове лоббі «вкинуло» значні ресурси в те, щоби скасувати той наказ, яким займалася саме попередня корупційна влада (не побоюся цього слова) у 2016-18 роках, коли ми були в судових процесах. Замість того, аби вкласти ресурси в переобладнання, вони вклали їх у те, щоби залишити імпорт і політичний вплив на наш уряд із боку Росії. Країна, яка не виробляє хризотил, яка має безазбестові технології виробництва, суспільство якої крокує в ЄС — і йде боротьба за один нещасний завод, і це розганяється заради того, щоб нас підставити, бо в нас є зобов’язання перед ЄС, прописані в угоді про асоціацію між Україною та ЄС. І що тепер — заради одного заводу всі мають іти під удар?

— Як ви загалом оцінюєте 4142?

— Не хочу говорити про інші його аспекти, бо я в них не розбираюся. Загалом можу сказати, що цей закон дозволяє зрушити з місця багато питань. Тому я оцінюю його позитивно. А в питанні заборони азбесту я його оцінюю суперпозитивно. Тому що безпосередньо ми працювали з 2008 року над тим, аби нарешті ця норма була включена до національного законодавства. Ми європейська країна, тому стаття 28 відкриває надзвичайні можливості для України в питанні заборони використання азбесту в будівельній галузі та вирішення належного поводження з азбестом, азбестовмісними матеріалами й відходами азбестовмісних матеріалів. І це дозволить зменшити фінансове навантаження на громадськість, бо хто з нас залишиться сам-на-сам зі зруйнованими будинками — населення? Хто за це все повинен платити — населення? 

Латентний період виникнення раку легень — 30-50 років. Зараз про це ніхто не думає, і дай Боже нам дожити до того віку, але коли ми говоримо: «Шановні міжнародні і європейські організації, допоможіть нам мінімізувати ризики негативного впливу азбесту на населення», нам відповідають: «Шановні, як ми маємо фінансувати вашу діяльність, коли ви навіть не заборонили азбест — ми тут вам допомагаємо ліквідувати ці наслідки, а ви продовжуєте насичувати ринок і відбудовувати країну азбестовмісними матеріалами?»

— Отже, питання правильного поводження з небезпечними відходами має вирішувати держава, оскільки йдеться не лише про економіку, а й про шкоду довкіллю та здоров’ю людей? Тим більше в наш час існує стільки альтернатив, що, здається, для відмови від використання азбесту достатньо самої політичної волі.

— Так. Першою в Європі від використання азбесту відмовилася Данія ще в 1972 році. У 2000 році заборона на азбест діяла у 35 країнах, у 2013 році часткова або повна заборона діяла у 67 країнах. Виявилося, що без нього можна обходитися, і відмова від використання азбесту не впливає на ВВП країни. Зараз існує безліч замінників, які не становлять небезпеки для здоров’я людей, при цьому ні міцністю, ні іншими характеристиками не поступаючись виробам із азбесту. Виробники із розвинених країн перейшли на використання безпечного замінника на основі волокон поліхлоралкоголю та целюлози.

Європейський досвід переходу на безазбестове виробництво абсолютно не цікавий для азбестоцементної сфери в Україні, оскільки реальними її акціонерами є власники російсько-казахської компанії з видобутку азбесту. При цьому такий технологічний перехід цілком доступний протягом 6 місяців залежно від потужностей підприємства — потрібне лише бажання та правове врегулювання цього питання на національному рівні задля рівних умов ведення бізнесу, не кажучи вже про те, що ця ситуація негативно впливає на репутацію України та ставить під сумнів європейський напрям розвитку держави. Україна має дотримуватись взятих на себе зобов’язань у рамках повної гармонізації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Окрім того, міжнародні інституції (такі, як ЄБРР) не фінансують компанії, які використовують в своїй діяльності будь-які види азбесту.

Отже, заборона азбесту — це:

• інвестиції у будівельну сферу України;
• залучення нових і безпечних технологій;
• зменшення канцерогенних професійних захворювань і скорочення соціальних видатків;
• безпечні простори для українців: військових, переселенців, які повернуться після перемоги;
• безпечні полігони будівельних матеріалів;
• ще один крок України на шляху до Європейського Союзу.