Від Нью-Йорка до Дубая: найкрасивіші станції метро у світі (ФОТО)
Мерії багатьох багатих міст вкладають величезні гроші, щоби перетворити станції на витвори мистецтва.
Станція Kungsträdgården у Стокгольмі, Швеція. Фото: Wikipedia.org
У мегаполісах метро багатьма сприймається як практичний засіб пересування. Але мерії багатьох багатих міст вкладають величезні гроші, щоби перетворити станції на витвори мистецтва. Адже якщо у місті є незвичайне метро, ви назавжди запам'ятаєте подорож ним. У «Дзеркалі» зібрали 10 найбільш красивих і вражаючих підземних станцій метро у світі.
Наразі це єдина пересадкова станція між лініями метро у тайванському місті Гаосюн. Замість стелі тут — величезний 30-метровий вітраж, який вважається наймасштабнішою скляною роботою світу. Його автор, Нарцис Квольята, у мозаїці з тисяч скель зобразив чотири стихії. Самі місцеві жителі називають цей витвір мистецтва «банею світла».
Станція розташована під однойменною площею і є найглибшою станцією на лінії. Архітектурне бюро, яке займалося її оформленням, наголосило на ефектному рішенні, здатне зробити з транспортного об'єкта сучасний суспільний простір. Архітектори обробили вестибюль мозаїкою, що створює динамічну візуальну ілюзію під час ходьби. Крім того, це посилання до розташованого по сусідству готелю Gellért з однойменними купальнями, де інтер'єри прикрашені мозаїкою знаменитої місцевої фабрики «Жовнаї».
T-Centralen — найбільш завантажена станція метро Стокгольма, розташована під Центральним вокзалом міста. Сама станція вирубана в скелі, тому склепіння має неправильну форму і майже нічим не оброблено. Тут пасажири немов опиняються в печері, яку прикрашають дивовижної краси рослини. На окремій стіні зображено робітників, які брали участь у будівництві шведського метро. Вибір блакитного кольору невипадковий: він заспокоює пасажирів після напружених буднів.
Метро — транспорт не для багатіїв, але станції у Дубаї виглядають як розкішні холи дорогих готелів. Khalid Bin Al Waleed відрізняється ще й скульптурою «Вода». Художник зобразив падіння водоспаду, але городяни вирішили інакше й називають її «гігантською медузою».
Назва станції перекладається як «Західний цвинтар», до нього станція і виводить. Але навіть тим, хто не збирається відвідати могили предків, на Вестфрідхофі варто опинитися. Зал висвітлюють 11 величезних (380 см у діаметрі) алюмінієвих світильників-бань. Їхня внутрішня поверхня пофарбована в жовтий, червоний і синій кольори. Крім того, ультрафіолетові лампи, встановлені на кронштейнах, розсіюють блакитне свічення по стелі та грубо оброблених бетонних стінах. Крізь вікна в одному кінці зали всередину проходить сонячне проміння — як світло в кінці тунелю. Дизайнер Інго Маурер ніби пропонує мандрівникові задуматися про вічне.
Olaias було відкрито у 1998 році для обслуговування відвідувачів всесвітньої виставки Expo'98. Дизайн інфраструктури був розроблений архітектором Томашем Тавейром, який спроектував велику станцію з високими колонами в індустріальному стилі та безліччю кольорів — як на платформі, так і по всьому маршруту, яким пасажири входять і виходять з метро.
Цю станцію проектували як еталонну для метрополітену Нью-Йорка, але прослужити їй довелося трохи більше сорока років — з 1904 до 1945 року. Оскільки в ті часи метрополітен був ультрасучасною новинкою, творці станції не заощаджували: платформи накриті арочними склепіннями, прикрашені величезними скляними вітражами та бронзовими світильниками. Особливістю City Hall було те, що вона розташовувалась на дугоподібній ділянці колії, що дозволяло поїздам відразу розвертатися і прямувати назад. Це завадило модернізувати її обслуговування поїздів нового покоління, довших, ніж попередні. Тож її довелося закрити. Побачити станцію можна і зараз — достатньо не виходити на кінцевій поїзда №6.
Станція Toledo відкрилася нещодавно — у 2013 році, але вже встигла побувати в усіх рейтингах «Найкрасивіше метро у світ е» і навіть виборола нагороду LEAF (щорічна міжнародна архітектурна премія) як «Громадська будівля року». Оформленням і проектуванням станції займався каталонський архітектор Оскар Тускетс — він вкрив стіни та стелі мозаїкою блакитного та білого кольорів, аби створити ілюзію підводного світу чи снігового царства.
Станція паризького метро Arts et Métiers (Арз-е-Метьє), тобто «Мистецтво та ремесла», була відкрита в Парижі 19 жовтня 1904 року. Спочатку вона виглядала як типова станція підземки французької столиці. У жовтні 1994-го у зв'язку зі святкуванням двохсотліття Національного музею мистецтв і ремесел станцію повністю реконструювали. Вона набула вигляду підводного човна «Наутілус» із твору Жюля Верна. Склепіння станції обшили мідними листами з великими заклепками, по периметру встановили великі ілюмінатори з товстим склом, за яким виставлені експонати Музею мистецтв і ремесел.
Станцію, чию назву перекладають як «Королівський сад», відкрили 1977 року. Вона стала 91-ою станцією Стокгольмського метрополітену. Спочатку доступним був лише західний вестибюль. А відкриття східного затрималося через так звану битву за в'язи — збройне зіткнення поліції та городян, які протестують проти вирубування 14 столітніх в'язів заради будівництва. В результаті дерева були частково збережені, проект скоригований, а східний вестибюль відкритий, — щоправда, лише 1987-го. Нині у східному вестибюлі зберігся пень одного із в'язів, за який боролися протестувальники.
Більше новин читайте на GreenPost.
