Останні 10 років були найспекотнішим десятиліттям із початку спостережень за кліматом, зазначає у своїй доповіді Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) ООН. 2023 рік встановив абсолютний температурний рекорд — але 2024-й може виявитися ще спекотнішим, попереджають експерти.
У такій ситуації дедалі більше міст на нашій планеті мають проблеми із забезпеченням водою стрімко зростаючої кількості своїх жителів. У містах уже проживає понад 4 млрд людей. До 2050 року, за оцінками, цей показник зросте до 6,5 млрд. За підрахунками експертів ООН, більш ніж половина містян у цьому випадку стикатимуться з нестачею води. Глобальна зміна клімату посилює проблему.
Нормування питної води часто є єдиним виходом за її гострого дефіциту. У довгостроковій перспективі великі міста переосмислюють управління водними ресурсами, щоб їх економити, адаптувати свою інфраструктуру до змін і краще використовувати природні джерела води. Які рішення ефективно працюють у цій галузі? Про це розповідає Deutsche Welle.
Крім промисловості та сектору послуг, багато води витрачають і приватні домогосподарства. У Німеччині щоденне споживання води на людину становить близько 125 л, у США — до 300 л. Найбільша витрата припадає на користування душем (40 %), змив у туалеті (30 %) та роботу пральних машин (13 %), і лише 4 % йде на приготування їжі та питва.
Інформаційно-роз'яснювальні кампанії можуть спонукати людей почати економити воду. А водозберігаючі бачки для унітазів, енергозберігаючі насадки для душу й ефективні пральні машини найчастіше витрачають значно менше половини об'єму води, ніж раніше.
Південноафриканський Кейптаун, який уже багато років бореться із серйозними проблемами у сфері водопостачання, робить ставку на агітаційно-роз'яснювальні програми та технічну модернізацію. Міська влада розпочала безкоштовний ремонт водопроводів для домогосподарств із низьким рівнем доходу, а також підвищила ціни на споживання води, щоби спонукати людей її економити. У посушливий 2018 Кейптаун зміг скоротити використання води в середньому до 50 л на людину.
Канадський Ванкувер також готується до загострення дефіциту води. Щоби скоротити її споживання, у посушливе літо вона у муніципального постачальника коштує на 25 % дорожче, ніж дощової зими.
Протікання та застаріла трубопровідна мережа призводять до великих втрат води. У Європі таким чином втрачається понад чверть питної води. У деяких містах світу до 60 % води не доходить навіть до крана. Ремонт труб може значно зменшити такі втрати.
У Токіо, одному з найбільш густонаселених міст світу, ще кілька десятиліть тому втрати води через труби становили від 15 до 20 % від загального обсягу використання. Наразі цей показник становить менше 3 %. Трубопровідна мережа довжиною понад 27 000 км постійно контролюється, перевіряється на наявність витоків та оновлюється. Ефективне управління системою міського водопостачання стає все більш важливим у всьому світі, щоб задовольнити зростання попиту.
При будівництві нових будівель можна краще спланувати прокладання труб, щоб уникнути втрат. Однак у багатьох містах, особливо в районах нетрів, що швидко ростуть, досі бракує ефективної інфраструктури водопостачання. Багатші райони, навпаки, зазвичай краще забезпечені водою.
Замість того, щоб повсюдно використовувати дорогоцінну питну воду для змиву в туалетах, у пральних машинах або в промисловості, можна також перейти на зібрану дощову воду чи очищену стічну — так звану «сіру» воду.
Наприклад, у нових кварталах австралійського Мельбурна та датського Орхуса дощова вода відводиться з вулиць і тротуарів, фільтрується та потім подається до сусідніх будівель. У багатьох містах США, Індії, Тайваню, Іспанії та Туреччині використання дощової води є обов'язковим для проектів нових будівель.
Замість того, щоб після очищення скидати стічні води в річки, багато міст тепер заохочують їх повторне застосування. Наприклад, у Пекіні третина використовуваної води — перероблена стічна. Здебільшого вона йде на озеленення, прибирання вулиць, миття автомобілів і змив у туалетах.
У Мадриді рослини у міських парках також поливаються очищеними стічними водами. А в Сінгапурі вони навіть перетворюються назад на питну воду, проходячи додаткову стадію очищення.
У посушливі періоди води не вистачає, але водночас зростає кількість сильних дощів із повенями. Проблема для міст у такій ситуації: перевантажені каналізаційні системи та забагато непроникних поверхонь не дозволяють дощовій воді просочуватися достатньою мірою. Тому китайське місто Ухань і місто-держава Сінгапур стали піонерами у розробці концепції «міста-губки».
В Ухані та Сінгапурі скрізь створені місця для зберігання надлишків дощової води — від підземних водозбірників до смуг зелених насаджень та озеленених дахів будинків, де дощова вода може просочуватися. Проникні дорожні покриття також допомагають їй у цьому процесі.
Зібрана таким чином вода може бути використана повторно, а додаткові зелені насадження в межах міста сприяють охолодженню. Тільки в одному Китаї налічується понад 60 «міст-губок», і тепер ця концепція широко взята на озброєння по всьому світу в ході реконструкції та перебудови міст. У Європі так само перебудовується данська столиця Копенгаген.
Насамперед, для міст важливо захищати та відновлювати природні джерела води, розташовані на околицях.
Наприклад, водопостачання колумбійської столиці Боготи на 80 % іде із сусіднього гірського ландшафту — унікальної екосистеми з болотами й озерами. Проте виснаження землі через її надмірне використання фермерами ставить під загрозу водопостачання міста. Колумбійська компанія-постачальник води хоче протистояти цьому та відновити зазначені джерела води, викуповуючи землі та підвищуючи обізнаність населення.
Допомогти може і видалення із зони водозбору рослин, що особливо потребують води. Наприклад, в одному з районів Кейптауна частину сосен та евкаліптів було замінено місцевим чагарником фінбус, більш економним у плані споживання води.
Більше новин читайте на GreenPost.