Екоподаток: час переходити від точкових законопроєктів до комплексної реформи

В Україні, на відміну від ЄС, екоподаток має здебільшого фіскальну природу й у значній частині є джерелом надходжень у загальний фонд держбюджету, а не фінансовим інструментом підтримки та стимулювання реалізації природоохоронних заходів.

21 січня  цього року на базі Комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування планувалось провести комітетські слухання щодо розподілу коштів на природоохоронні заходи та їх належне витрачання. Однак в останній момент захід було перенесено на невизначений термін.

Згодом, у березні, у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт № 5128 щодо зміни цільового використання екоподатку. Так, законопроєкт пропонує змінити розподіл коштів від екоподатку між місцевим та державним рівнями і збільшити до 80 % надходження до місцевих бюджетів, а частину коштів направити до спеціального фонду Державного бюджету.

Документ став 16-м у переліку законодавчих ініціатив, спрямованих на реформу екологічних фінансів, які сьогодні перебувають на розгляді в комітетах парламенту.

Крім того, представники центральних органів виконавчої влади неодноразово озвучують наміри створити власні фонди, які будуть акумулювати кошти екоподатку. Так, Міндовкілля прагне створити кліматичний фонд як окрему юридичну особу, що буде фінансуватись на 100 % від екоподатку за викиди СО₂ та на 30 % — від інших екоподатків. Міненерго говорить про фонд декарбонізації як окремий рядок у складі Держбюджету з джерелом наповнення у вигляді 50 % суми екоподатку за викиди СО₂. А на одному з останніх засідань антикризового енергетичного штабу під головуванням прем’єр-міністра України взагалі пролунала думка про збільшення ставки податку на викиди СО₂ та подальше спрямування отриманих коштів на розвиток «зеленої» генерації. 

Всі ці ініціативи мають спільну мету — протидіяти зміні клімату та створити інструмент для реалізації Україною заходів у межах Європейського зеленого курсу. Але чи достатньо таких точкових змін для екологізації вітчизняної податкової системи?

Екологічне оподаткування по-українськи

Запорукою успішного європейського досвіду у сфері охорони навколишнього природного середовища є вміле поєднання інструментів державного регулювання, направлених на фінансову підтримку часто економічно нераціональних багатомільярдних заходів з екомодернізації, та інструментів, що впроваджують в життя принцип «забруднювач платить», яким є, зокрема, екоподаток.

В Україні, на відміну від ЄС, екоподаток має здебільшого фіскальну природу й у значній частині є джерелом надходжень у загальний фонд держбюджету, а не фінансовим інструментом підтримки та стимулювання реалізації природоохоронних заходів.

Що ж не так з екоподатком?

Кейс 1: нецільове використання коштів загального фонду держбюджету. Так, за 2019 рік і за перші 9 місяців 2020 року до загального фонду держбюджету надійшло сукупно приблизно 4,5 млрд гривень екоподатку. Водночас видатки за бюджетною програмою «Здійснення природоохоронних заходів, зокрема з покращення стану довкілля» за 2020 рік становили 52,4 млн гривень. На 2021 рік на природоохоронні заходи закладено 165,8 млн гривень. І знову виникає питання, чи будуть зібрані з екоподатку кошти спрямовуватися на природоохоронні заходи, а не на інші статті видатків держбюджету.

Кейс 2: нецільове використання коштів спеціальних фондів місцевих бюджетів. Як показує статистика, найбільші промислові регіони країни, які акумулюють значні надходження від екоподатку, не повністю використовують їх на захист довкілля. Так, у 2019 році в Івано-Франківській області на заходи з охорони та раціонального використання природних ресурсів із запланованих 25,5 млн гривень фактично було витрачено 66 %. Доходи бюджету області в частині коштів від екоподатку становили 134,8 млн гривень. У 2020 році область отримала 80,9 млн гривень  надходжень від екоподатків, плановані витрати становили 44,5 млн гривень, а фактичні знизились до 21,6 % цієї суми.

У Запорізькій області у 2019 році було отримано 121,4 млн гривень екоподатків, у 2020 — 93,2 млн гривень. Витрати ж на природоохоронні заходи у 2019 році становили 23,3 млн гривень, а у 2020 — 19 млн гривень.

Насправді існують і поодинокі винятки, як-от Дніпропетровська область, яка у 2020 році отримала 225,1 млн гривень надходжень екоподатку, і витратила 250 млн гривень на заходи з покращення стану довкілля. Але загальна тенденція нецільового використання все ж залишається.

Кейс 3: використання коштів на заходи, які не сприяють охороні довкілля. До прикладу, на придбання спецтехніки (колісних екскаваторів) для ремонту доріг. Такий крок суперечить чинному переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів (Постанова КМУ № 1147), та очевидно, не може розцінюватись як природоохоронний захід.

Що варто змінити у підходах до екологічного оподаткування?

Протягом останніх двох років численні законодавчі ініціативи у сфері перегляду механізмів збору та використання екоподатку містили чимало раціональних пропозицій, як-от: поступове та прогнозоване підвищення ставок екоподатку; скасування податку на викиди СО₂; забезпечення спрямування частини надходжень від екоподатку до спеціального фонду держбюджету, кошти від якого будуть використані на природоохоронні заходи; створення цільових фондів для використання надходжень від податку на викиди СО₂, а також можливість зменшити нараховані суми екоподатку в розмірі до 70 % для компаній, які роблять капітальні інвестиції та вживають заходи, пов’язані з охороною довкілля, в тому числі проєкти екологічної модернізації виробництва.

Однак поодинці всі ці пропозиції навряд чи змінять поточний стан речей. Перш за все, потрібно змінити чинний підхід і замість того, щоб продовжувати ліквідувати наслідки шкоди довкіллю, все ж сфокусуватись на мінімізації першопричин виникнення забруднення.

У найближчі роки спостерігатиметься особлива потреба в екомодернізації та декарбонізації підприємств. Так, в енергетичному секторі наразі проблемним питанням є відсутність передбачених державою фінансових механізмів для реалізації Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ). Загальний обсяг інвестицій, необхідних для реалізації всіх заходів НПСВ, становить 4,1 млрд євро. Окрім цього, Україна перебуває в активній фазі підготовки другого Національно-визначеного внеску України до Паризької угоди (надалі — НВВ2). Так, для скорочення викидів парникових газів на 72 % від рівня 1990 року необхідно буде залучити 379 млрд євро протягом 2021–2030 років, із них понад 60 % — кошти компаній. Також слід зважати на законопроєкт № 4167, який наразі готується до повторного першого читання. За попередніми оцінками на реалізацію передбачених ним вимог (впровадження НДТМ, встановлення засобів моніторингу тощо) знадобиться не менше 10 млрд доларів. За 2020 рік капітальні інвестиції в українську промисловість скоротились на 43 % і ця негативна тенденція буде тривати.

Відтак, враховуючи тривалі негативні явища в економіці, спричинені, в тому числі пандемією COVID-19, забезпечення державою фінансових інструментів та розробка регуляторної бази для екологізації економіки була б якраз на часі. Тим паче, що Угодою про асоціацію напряму передбачене зобов’язання України щодо розробки законодавства у сфері державної допомоги бізнесу, який впроваджує європейські екологічні стандарти.

Так, Європейська Бізнес Асоціація пропонує закріпити п’ять важливих кроків, як основні рекомендації за результатами майбутніх комітетських слухань, які сприятимуть реальній реформі екологічного оподаткування:

• консолідувати раціональні пропозиції, які містяться у зареєстрованих у ВРУ законопроєктах щодо екоподатку;
• розробити конкретні інструменти фінансування екологічної модернізації промисловості;
• ввести мораторій на підвищення ставок екоподатку до завершення дії карантинних заходів та до проведення комплексної реформи екоподатку, зокрема, у частині цільового використання його надходжень;
• оновити перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів (Постанова КМУ № 1147), на які можуть спрямовуватись надходження від екоподатку;
• створити інституцію, яка буде контролювати цільове використання коштів, отриманих як надходження від екоподатку, та залучення міжнародного фінансування на проєкти з екомодернізації підприємств.

Переконана, такі зміни не лише допоможуть Україні виконувати свої міжнародні зобов’язання, але й прискорять екологічну модернізацію та, як наслідок, покращать стан довкілля, у тому числі в регіонах, де є підприємства — найбільші платники екологічних податків.