Як зберегти ментальне здоров’я взимку: поради психологині Катерини Флекман

Про те, як підготуватися до зими психологічно, зберегти рівновагу й не втратити віру, GreenPost поговорив із психологинею, поеткою та волонтеркою Катериною Флекман, чиї рядки «Прокидаєшся ранком, годуєш кішку» на початку повномасштабної війни стали концентрованим описом морального стану мільйонів українців.

— Катерино, як людям власноруч впоратися з викликами зими?

— Найважливіше в психіці для зняття напруження і тривоги — це розуміння найближчого майбутнього. Ми всі живемо у стані глобального стресу, бо не розуміємо, що буде далі: коли закінчаться обстріли, як довго триватимуть відключення, коли настане Перемога. Ми в неї віримо, але не знаємо «коли». І це створює складні емоційні процеси. Щоб підготуватися до зими, потрібно мати чіткий план дій на різні ситуації. Саме він є стабільною опорою для нашого психічного стану.
Наприклад: якщо вимикають світло — я знаю, що робити. У мене є павербанк чи Екофло, запас їжі, варіанти обігріву. Я розумію, куди можу переміститися. Так само щодо тепла, води тощо.
Конкретний план дій заспокоює, знімає напругу й емоційний колапс, коли не знаєш, як діяти у кризі.

— А якщо людина не має варіантів і не розуміє, як діяти?

— Тоді треба звертатися за допомогою та підтримкою. Дуже добре заспокоює саме розуміння, що ти не один. У нас, українців, є така риса — ми легко віддаємо, але складно приймаємо. Нам важко просити про допомогу. Ми покоління «успішного успіху», які звикли «все робити самі». Нам дуже-дуже складно звертатися по допомогу. Але, якщо ми маємо такий список телефонів, або контактів, до кого я звернусь в тій чи іншій  ситуації, хто може мене підтримати, це заспокоює. І тут треба зрозуміти одну ідею, що наскільки б нам не було складно просити про допомогу, але зараз в умовах соціальної катастрофи, яка називається війною, та в умовах того, що ми проживаємо, саме єднання, саме взаємообмін,  взаємопідтримка і є потужною опорою. І якщо тобі складно звертатися по допомогу  - згадай, скількох людей підтримуєш ти! І стань або активуй у себе в свідомості розуміння, що для інших  - ти теж опора.  Саме єднання на побутовому рівні зараз дає впевненість у тому,  що ти впораєшся з ситуацією.

— Як психологічно налаштувати себе на складний період, не впадаючи у розпач?

— Треба постійно нагадувати собі, чому ти робиш свій життєвий вибір: Чому залишаєшся у воюючій країні? Що це дає тобі особисто, який сенс у цьому для тебе? Чому особисто ти обираєш бути тут і зараз, робити те що ти робиш?  Не як жертва обставин, а як людина, яка керує своїм життям і яка вирішує на сьогоднішній момент проходити всі ці виклики разом зі своєю країною. Таким чином ти повертаєш собі сенс, свою внутрішню мотивацію бути тут і зараз, з близькими людьми, яких ти підтримуєш або які підтримують тебе.

— Але що робити, коли виникають сумніви у правильності своїх рішень, особливо під тиском чужих думок?

— Сумніви - це дуже поширене явище. Ми живемо серед людей, які розхитують наші внутрішні опори.  Оця фраза “що люди скажуть”  вона вже такий атавізм, який йде в минуле, але в нас є інші люди, з якими ми емоційно пов’язані  - це наші батьки, діти, романтичні партнери, близьке коло спілкування, на яких ми реагуємо емоційно. Вони нас або підсилюють, або знецінюють і розхитують всередині. Чому саме так відбувається?  Зазвичай на це велика кількість причин. У нас є така  "українська забава" -  знецінювати один одного і зносити межі один одного. Коли ми йдемо до іншої людини з непроханими порадами. В нас така ментальна традиція, що всі всім можуть розповідати, як треба жити. І ми як продукти, як носії  цієї ментальної конструкції, маємо розуміти, що в  періоди кризи, коли варто сконцентруватися на дії, зібрати всі вої сили, те що ти мусиш зробити  - це зупиняти будь-які розмови, де тебе знецінюють або нав’язують власні рішення. Наприклад: «чому ти сидиш в Україні із дітьми під час блекауту?» — ніхто не має права ставити такі питання. Це твоє рішення, твоя відповідальність.

Тому,  я розумію, що перервати контакти, особливо з родиною, це складно, але мінімізувати таке спілкування, або зупиняти в розмові іншу людину фразою “я зараз не хочу про це говорити” це інструмент дорослих людей і інструмент збереження себе. 

Дуже важливо позбутися по-можливості таких складних знецінюючих стосунків, якщо ти не можеш їх позбутися, ти маєш в кожній розмові або взаємодії  захищати себе і захищати власні межі.

— Що допомагає відновити сили й відчути смак життя?

—Важливо не розсіювати увагу на інформаційний шум. Краще слідкувати за кількома джерелами, яким довіряєш, і не витрачати енергію на все інше. Є речі, які ми не можемо контролювати — і їх треба відпускати.
Наше завдання — не слухати годинами прогнозування, а сфокусуватися на конкретних діях, на конкретних процесах взаємодії, які є в нашому житті. Ми не можемо зупинити війну самостійно, але кожен з нас може підтримати тих, хто фізично її зупиняє, фізично впливає на її розвиток. Сфокусуватися на тому, що ти можеш особисто зробити, як ти можеш взяти участь, кого ти можеш підтримати, або ж якщо ти постійно в процесі дії і підтримки, як ти можеш підтримати себе, дати собі відпочинок — подбати про власне відновлення.

Найперше — це сон і відпочинок. Навіть 15–20 хвилин тиші без контенту допомагають перезавантажитися. Друге — рух і харчування. Важливо їсти регулярно, стежити за активністю, навіть якщо це коротка прогулянка. Третє — емоційне відновлення: займайся тим, що надихає. Згадай 5 справ, які колись приносили радість. Це може бути  вишивка, малювання, спів, танці, кіно, майстер-клас. Нас відновлює спорт (той, який подобається), мистецтво, музика, книжки, теплі розмови, маленькі свята, короткі подорожі — навіть у сусіднє місто чи просто на інший берег Києва.
Зміна картинки допомагає “випірнути” із буденності й подивитися на ситуацію збоку.

І дуже важливо пам’ятати: “Ти — центр управління своїм життям. Якщо ти виснажишся, вигориш, втратиш сили — хтось інший почне впливати на твій світ. І не факт, що тобі це сподобається.”

— Тобто турбота про себе зараз — не егоїзм?

— Абсолютно ні. Це обов’язок перед собою й перед іншими. Як у літаку: спочатку надягаєш маску на себе, потім — на дитину.
Ти — свій Power Bank. Підживлюй свої батарейки, надихай себе, давай собі моменти гарного настрою. Це і є твоя точка опори.

Фото з особистого архіву Катерини Флекман

Ми дякуємо Катерині Флекман за оптимізм та корисні поради. Зима неминуче прийде — зі своїм холодом, темрявою та викликами. Але, як наголошує психологиня, кожен із нас має сили, щоб пройти цей шлях.

Відчуття контролю, підтримка, турбота про себе, відновлення — це не розкіш і не слабкість. Це умова виживання і дорослого ставлення до реальності.

Тож, коли здається, що сил більше немає, зупиніться на мить, вдихніть, пригадайте, що саме зараз — ви живі. І це вже перемога.
А значить, ми зможемо пройти й цю зиму — разом, крок за кроком, день за днем.

Більше новин читайте на GreenPost.