"Велике" та "тихе" звільнення сучасності: перспективи рунку праці

Останні роки ознаменувалися кардинальними змінами на глобальному ринку праці, що призвели до виникнення двох масштабних тенденцій: «великого звільнення» та «тихого звільнення». Ці явища, хоча й пов’язані між собою, є різними за своєю суттю і відображають глибокі зрушення в уявленнях працівників про роботу, життя та взаємодію з роботодавцями.

«Велике звільнення», або Great Resignation, стало масовим добровільним виходом людей з ринку праці, який розпочався під час пандемії COVID-19 і досяг свого піку у 2021–2022 роках. Основною причиною цього сплеску стало не просто бажання знайти краще місце, а фундаментальна переоцінка життєвих пріоритетів. Тривала ізоляція та усвідомлення крихкості життя змусили багатьох замислитися над балансом між роботою та особистим життям.

Люди, які раніше погоджувалися на низьку оплату праці, відсутність гнучкості або надмірні навантаження, почали шукати роботу з кращими умовами, вищою зарплатою та можливостями для професійного зростання. Пандемія також створила прецедент для масової віддаленої роботи, і працівники, що відчули її переваги, вже не хотіли повертатися в офіси, якщо їхня робота цього не вимагала. Це явище стало результатом не занепаду економіки, а навпаки — зростання попиту на працівників, що дало людям важелі впливу на роботодавців.

На противагу цьому, «тихе звільнення», або Quiet Quitting, є менш очевидною, але не менш важливою тенденцією. Цей феномен характеризується тим, що працівники формально залишаються на своїх посадах, але свідомо обмежують свою активність і виконують лише мінімальний обсяг роботи, передбачений посадовими інструкціями. Вони відмовляються від додаткових завдань, понаднормової роботи та емоційного залучення. Основною причиною «тихого звільнення» є професійне вигорання та відчуття емоційної виснаженості, які часто є наслідком постійних переробок, відсутності належного визнання та розмитих меж між роботою та особистим життям, що особливо загострилося в умовах віддаленої роботи. Це не є актом саботажу, а радше формою самозахисту — встановленням особистих кордонів і поверненням контролю над власним життям.

Якщо «велике звільнення» було реакцією на невдоволення, що вилилося в кардинальну зміну, то «тихе звільнення» можна розглядати як менш радикальний, але стійкий спротив культурі понаднормової праці та ілюзії, що повна віддача роботі обов’язково буде винагороджена. В епоху економічної невизначеності, коли люди не завжди можуть дозволити собі ризик звільнення, «тихе звільнення» стає компромісним рішенням, яке дозволяє зберегти роботу, але водночас захистити своє психічне здоров’я. Таким чином, «тихе звільнення» є не лише симптомом, а й наслідком «великого звільнення», оскільки воно показує, як працівники змінили свій підхід до роботи, вимагаючи не лише кращих умов, а й поваги до їхнього особистого часу та зусиль.

Більше новин читайте на GreenPost.