Українські нацпарки не відповідають міжнародним нормам - Борейко

3 хв на прочитання18 Липня 2020, 16:27
Пташиний базар на Кривій косі НПП "Меотида". 2009 рік. Фото Олега Листопада. Зараз ця територія окупована Росією

Заповідні зони треба збільшити до 70%

Наразі чимало українських нацпарків (НПП) працюють фактично як лісгоспи. Особливо на тих частинах території, яка входить до складу НПП «без вилучення території у землекористувача». Про це в ексклюзивному інтерв’ю GreenPost сказав директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко.

«Так працює, наприклад, Голосіївський парк, так працює парк «Святі гори» та багато інших. Це усе спадщина СРСР, де були не нацпарки, а лісгоспи і мисливські господарства. Звичайно, одним розчерком пера це змінити не можна, скажімо, є парки, де доводиться забезпечувати дровами місцеве населення. Але пора вже до цих сіл провести газ. А ще - давати їм можливість отримати частину коштів від рекреації. До того часу, на перехідний період – рубки усе ж доведеться на дрова проводити. Але є парки які рубають на пиломатеріали комерційні. Це ненормально», - заявив екологіст.

Так само, як ненормально, коли приморські парки заробляють на рибі і креветках.

Ще важливе питання – співвідношення зон – заповідної, рекреаційної, господарської. «Міжнародний союз охорони природи рекомендує паркам мати  75 % території як заповідну зону. У США, Канаді, Індії, навіть в країнах Африки –заповідна зона парків складає 95%. А у нас є парки, де заповідної зони – 5-7%. Ну які це парки?», - нарікає Володимир Борейко.  

На його думку також треба «почистити» директорів і заступників та інших посадовців у національних природних парках.

«Яскравий приклад необхідності таких чисток – Ужанський НПП, де був директором пан Биркович, а зараз його замінив… його ж родич. А сам Биркович очолив… відділ у цьому ж парку. А щоб було ким заповнити вакансії, треба готувати фахівців – про створення профільного навчального закладу ми вже говорили», - критикує політику попереднього керівництва Мінприроди експерт.

 Важливим елементом екологічної політики держави має стати пропаганда заповідної справи.

«Є досвід США та Канади, де національні парки – символ номер три після прапору і гімна. Тобто нам треба пропагувати важливість заповідників і національних парків, роз’яснювати їхню корисність, важливість, цінність. Дітей треба возити у нацпарки на екскурсії, як у Японії, там виділяють кошти на такі поїздки», - рекомендує директор КЕКЦ.

На запитання «як фінансувати заповідні установи?» експерт порадив звернутися до закордонного досвіду та законодавства.

«Усе є у Законі про природно-заповідний фонд (ПЗФ), а також є міжнародний досвід. Заповідник – тільки бюджет. Сувора охорона  як заповідали нам класики, зокрема Фелікс Штільмарк. Нацпарки, як показує закордонний досвід, за умови грамотно створених менеджмент-планів, можуть заробляти до 60-70% свого бюджету. Решта має покриватися усе ж або державою, або меценатами, грантами тощо. У нацпарках має бути організована продумана рекреакція. Зайшов – плати за чисте повітря, спів птахів», - резюмує Володимир Борейко.

Повний текст інтерв’ю з радикальним екологістом, природоохоронцем, письменником, зоозахисником, директором ГО «Київський еколого-культурний центр» тут.

Як ми вже повідомляли, проривні екологічні реформи в Україні можливі лише за умови всебічної підтримки і можливості доступу до першої особи в державі – бо багато чого треба ламати і створювати навіть не на рівні КМУ, і без підтримки президента такий злам і таке будівництво неможливі»

Актуально

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.

Поділитись: