Угробить усі річки - екологи вимагають відхилити законопроект про внутрішній водний транспорт

Верховна Рада України ухвалила у першому читанні проекту Закону «Про внутрішній водний транспорт» (Постанова ВРУ від 24 квітня 2020 року № 567-IX). Здавалося б треба радіти, що питання, досі неврегульовані, будуть унормовані і людям в Україні  стане легше господарювати. Але насправді цей документ – троянський кінь, у якому схована смерть українських річок.

Про це – у інтерв’ю з експертом Національного екологічного центру України Георгієм Веремійчиком.

- Пане Георгію, багато людей радіють цьому законопроекту, говорять, що Україна зробила ще один крок на шляху наближення своєї правової системи до європейської. Ви згодні з цим твердженням?

Законопроект 485-ІХ   «Про внутрішній водний транспорт» треба відхилити, переписати з урахуванням зауважень Головного експертного управління ВРУ, Комітета з екологічної політики, експертів і тільки потім направити на повторне перше читання. У цьому законопроекті закладена суто радянська, а не європейська ідеологія. Здавалося б уже минуло майже 30 років, як зникла з карти Світу найкривавіша у новітній історії людства імперія (за визначенням президента США Рональда Рейгана – Імперія зла) - Радянський Союз, але її традиції хижацького ставлення до природи дуже живучі в Україні. "Зелені" у Верховній Раді України (не плутаймо з Зеленим рухом у Європі) ухвалили у першому читанні проект Закону «Про внутрішній водний транспорт» у такій редакції, що його застосування геть зруйнує природоохоронну політику у сфері водного менеджменту.

Тут не варто говорити про фаховий рівень тих, хто проголосував за цей Закон. Але треба запитати яких світоглядних принципів вони дотримуються, чи читали вони цей Закон (автори певно ж читали!) і чи зрозуміли те, що прочитали. Чи зрозуміли вони, які згубні наслідки матиме цей Закон  для довкілля, а отже і для людей?

- Що не так з цим законопроектом?

Ним вносяться суттєві  зміни до багатьох нормативно-правових актів, у тому числі  до Водного Кодексу, Земельного Кодексу,  Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», якими, по суті, скасовуються право природоохронних органів перевіряти діяльність суб’єктів господарювання, пов’язаних з судноплавством, на землях водного фонду.

Розробники проекту Закону розглядають річки, озера, якими вони мають намір прокладати водні шляхи не як об’єкти живої природи, не як оселища багатьох видів істот, але як канал, призначений для руху кораблів, барж. На їхній погляд з річками можна робити, що заманеться – гатити греблями, обваловувати, поглиблювати, спрямляти, копати штучні канали аби ними могли плавати судна.

А чи ж довго ті судна плаватимуть за обставин стрімкої глобальної зміни клімату та невпинного обміління річок упродовж останніх десяти років?

Громадські екологічні організації, зокрема, Національний екологічний центр України, надали свої пропозиції і зауваження до Верховної Ради України ще перед першим читанням проекту Закону, але вони не були враховані. Тому цей законопроект треба не відправляти на друге читання, а повернути на доопрацювання.

- Які саме норми проекту закону екологісти вважають небезпечними для довкілля?

Розробники проекту Закону вирішили визначити ширину смуг водних шляхів розміром 20 м. Це суперечить Водному Кодексу і здоровому глузду. Зараз відповідно до Водного Кодексу ширина смуги водного шляху визначається проектом, який має бути відповідно погоджений (Ст. 92 Водного Кодексу).

Ухвалення нової норми призведе до захоплення берегів, до знищення природи на берегах, до знищення берегів як захисного бар’єру річки.

Ба більше, творці проекту закону вирішили ще й знищити таке поняття, як прибережні захисні смуги (ПЗС) . Вони запропонували взагалі не визначати ПЗС для земель внутрішнього водного транспорту. Тобто, для усіх берегів усіх річок, здатних пропустити найдрібніше судно, баржу з найменшою осадкою.  Таким чином, не треба  буде дотримуватися природоохоронних вимог будь-де і будь-коли.

Зараз смуги водних шляхів – це майданчики (території), які виділяються в межах прибережної захисної смуги (може виходити за межі ПЗС) для технологічного обслуговування гідрооб’єкту або річкового шляху. Вони мають певні межі. І розмір, і спосіб використання смуг водних шляхів визначається у рамках проекту створення, який проходить процедуру ОВД – оцінки впливу на довкілля.

Лобісти ж, зацікавлені у хижацькій експлуатації наших річок, хочуть вчинити дуже просто: дайте нам вздовж річки  20 м (ширини)  смуги водних шляхів і відчепіться. Ніякого проекту ми робити не хочемо.

Наступний їхній крок: вони усю річку оголошують водним шляхом. Його потрібно обслуговувати (щороку поглиблювати дно – як мінімум). Далі вимагають береги оголосити смугами водних шляхів. І потім спокійно нагортають вдовж річки ґрунт, ставлять будівлі для «технологічних потреб», риють, копають, бетонують, насипають, вивозять і так далі і тому подібне. Таким чином річка перетворюється у техногенний об’єкт. Що буде з якістю води, як будуть працювати водоканали, що буде з рибою й іншими живими істотами – байдуже.

А ПЗС, як бачите, хочуть знищити як клас, скасувати їх. Маємо справу з відвертими мародерами. Обкрадають майбутні покоління!  Ви можете самі переконатися, порівнявши ці пропозиції з існуючими на сьогодні формулюваннями Водного кодексу щодо ПЗС та смуг відведення (наводимо у довідці в кінці інтерв’ю – ред.)

- Багато навіть сьогодні нарікань на руйнівну дію так званих «прочисток» русла, коли виймається з річки гравій та пісок, що призводить до зниження рівня води, нищення нерестовищ, зміни течії, підмиву опор мостів, стовпів ліній електропередач, газо та нафтогонів тощо. Як це питання регулюється у новому законопроекті?

На жаль, законопроект 485-ІХ  тільки погіршує ситуацію. Ним пропонується взагалі вилучити дно річки із категорії земель водного фонду та дозволити річковим навігаторам копати дно річки коли заманеться і де заманеться (вони пишуть – «відповідно до плану шляхових робіт») без оцінки впливу на довкілля  та отримання дозволу (як вимагається за нинішніми нормами Водного Кодексу).

Неупереджений читач знайде для себе ще цікаву тезу. У Ст.15 проекту Закону пропонується таке:

«Об’єм ґрунту, що вилучається у результаті шляхових робіт та не використовується для їх виконання, розраховується відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту».

Це, фактично, ще один шлях до пограбування Державного та місцевих бюджетів. Щоб цього уникнути, НЕЦУ пропонує відкоригувати цю норму так:

«Весь об’єм ґрунту, що вилучається у результаті шляхових робіт розраховується відповідно до методики, затвердженої…» – і далі за текстом.

У цій же статті пропонується надати право днопоглиблювачу невикористаний пісок для підтримання водного ходу, продавати на власну користь. Ми пропонуємо, що певні відрахування мають бути спрямовані на компенсаційні заходи з метою пом’якшення навантаження на річку.

Також чимало гідрологів вважають, що пісок і гравій взагалі не повинні покидати русло річки. Якщо вони десь були вийняті з метою поглиблення русла, то ці матеріали треба перевезти вище за течією у вказане гідрологами місце. Це теж треба законодавчо закріпити.

Автори проекту Закону також пропонують виконувати «Облаштування якірних стоянок і швартовних бочок» за межами суднового ходу без відведення земельних ділянок водного фонду відповідно до Закону. Тобто річка наша, як хочемо, так і хазяйнуємо.

- Наскільки законопроект враховує зміни клімату, цьогорічну катастрофічну посуху, наприклад.

Кліматичні зміни? Не враховує зовсім.

«Перлиною» законопроекту є вимога щодо вимог регулювання рівня води на внутрішніх водних шляхах (Ст. 23):

«Регулювання режиму накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б’єфах та пропускання води через гідровузли здійснюється суб’єктами господарювання, що експлуатують такі споруди, за умови підтримання рівня води, необхідного для збереження гарантованих габаритів суднового ходу…»

Ми вважаємо, що найперше має забезпечуватись санітарно-екологічний попуск води, постачання питної води. Крім того, норма авторів проекту Закону неминуче закладає конфлікт з гідроенергетиками.

Спосіб думання авторів проекту Закону яскраво представлено у одному із визначень термінів і понять: «судноплавний канал – гідротехнічна споруда, природний або штучний водний шлях для безпечного підходу суден до портів, для проходу суден або для сполучення окремих водних басейнів» . (Ст.1). Тобто, ми тут будемо тягати баржі і пускати наші судна, а решта – нас не цікавить.

Водночас визначення термінів «водний шлях» «водний басейн» у проекті Закону не надається. Якщо водний шлях – широке та зрозуміле поняття (є шляхи на суходолі), то що таке «водні басейни» - незрозуміло. Схоже тут не йдеться про басейни 5-ти зіркових готелів. У Водному Кодексі це визначення також не використовуються. У Водному Кодексі застосовується термін «Водний об’єкт» Чому автори його не застосували – це таємниця польоту їхньої творчої думки.

Ми пропонуємо таке визначення: «судноплавний канал – рукотворний водний об’єкт, призначений для безпечного руху водних транспортних засобів».

- Хто заплатить за усі ці новації?

Ми. Ми з вами, кожен українець. Кожен – від школяра до пенсіонера. Байки про дешевизну водного транспорту нехай вас не зачаровують. Витрати річковиків на розвиток та підтримання судноплавної інфраструктури ляжуть на кожного платника податків в України,  хоча ніхто не запитував у громадян чи готові вони брати на себе ці витрати.

Ось що записано у Ст. 10 проекту Закону:

«Компенсування інвестицій, внесених у стратегічні об’єкти інфраструктури внутрішнього водного транспорту, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, орендної плати та інших джерел, не заборонених законодавством»

Це лише, на нашу думку, основні недоліки проекту Закону "Про водний транспорт", які переконливо свідчать, що документ потребує суттєвого доопрацювання. 

Довідково

Витяг з Водного кодексу:

прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони;

Стаття 88. Прибережні захисні смуги

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Стаття 89. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

 Стаття 91. Смуги відведення

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

 Стаття 92. Берегові смуги водних шляхів

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються статтею 91 цього Кодексу. [тобто -  відповідно до проекту!]

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначається Кабінетом Міністрів України.

Як ми вже повідомляли, зазвичай в межах території країни формується 45-50 млрд м3 (або ж 45-50 кубокілометрів) відновлюваних водних ресурсів. У тому числі підземних вод - 21 кубокілометр. З яких, у свою чергу, десять км3 (десь половина) звְ’язано з поверхневим стоком річок і озер. Ці 10 кубокілометрів ґрунтового водоносного горизонту потихеньку поповнювали річки та озера. І, що важливо, це відбувалося переважно у маловодній літньо-осінній період (т.зв. межень).

У цьому році за даними Гідромету відновиться десь 23 млрд м3 водних ресурсів, тобто – половина від середньостатистичного. Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років.