Травма свідка: психолог розповідає, як прийти до тями після шокуючих новин

«Я вже не витягую» — скільки разів за останні місяці ми говорили цю фразу бодай подумки, навіть якщо навіть перебуваємо за сотні кілометрів від зони бойових дій?

«Тільки намагаєшся витягти себе з однієї емоційної прірви, як знову туди потрапляєш. Бровари, Дніпро, Бахмут, Соледар, Херсон... і ще багато-багато міст і трагедій. Бракує слів, щоб описати почуття після перегляду фотографій. У мережі з'являється все більше фактів, персональних історій, фотографій... І навіть якщо ми не були наразі поряд, не бачили цей весь жах своїми очима, там не постраждали наші близькі і знайомі люди, ми все одно гостро проживаємо цю травму. Бо вона болить, випікає зсередини, душить, розриває...» — говорить психолог Ірина Губеладзе.

Вона попереджає, що перегляд такого контенту може викликати абсолютно різні реакції: гнів, сльози, відчай або порожнечу всередині.

«Багато хто поширює фотографії у своїх соцмережах. Бо це нестерпно болить і це один зі способів виразити свій біль. Проте такий спосіб підходить далеко не всім, а часто може бути травмуючим для нас і наших близьких. Саме в такий спосіб виникає травма свідка», — говорить психолог.

Ірина Губеладзе розповідає, що це таке і які стратегії можна використовувати, щоби прийти до тями після шокуючих новин.

Вона пояснює, що травму свідка провокує не безпосередня участь, а емоційна залученість до подій через новини, соцмережі, обговорення тощо.

Ознаки травми свідка:

• після перегляду шокуючого контенту з'являються яскраві і дуже детальні образи, як це могло статися з вами — настільки потужні, що викликають посилену тривогу, страх, можливо аж до панічних атак;
• відчуття провини вцілілого;
• безпорадність і сором, що не можеш допомогти потерпілим;
• пекучий гнів, нестримне бажання помсти;
• несподіваний спокій і порожнеча. Наслідки травми можуть наздоганяти не відразу, а з часом у вигляді надмірної тривоги, фобій, нав'язливих спогадів і нічних жахіть.

Чого точно не варто робити?

Утримуйтесь від надмірного поширення травмуючого контенту. Якщо люди зустрічаються з одним і тим самим контентом на різних ресурсах, вони травмуються об них щоразу, коли бачать. Тобто трагічна подія одна, а травмуватися об неї можна безліч разів.

Зафіксувати її важливо, але тиражувати не варто.

Мине час — і колись раптово ви самі будете переглядати свою стрічку, спогади і знову підніматимете, оживлятимете свої трагічні переживання.

Як відреагувати свої негативні емоції?

✔ Пишіть про свої почуття, переживання, рефлексії в соцмережах, своїх щоденниках чи блокнотах. У соцмережі краще, бо ви отримаєте публічну підтримку своїх переживань від інших людей — це дасть наснаги і відчуття, що ти не один в такому болі. Але якщо публічність не ваша стихія — то пишіть у свій блокнот, закритий блог абощо.

✔ Розмовляйте з людьми, яким довіряєте, з ким почуваєтеся спокійно й у безпеці.

✔ Трансформуйте свій біль у позитивні переживання: «так, мені нестримно боляче за ті невинні душі, але я безмежно вдячна нашим захисникам, рятувальникам за звільнення, підтримку, зачистку, захист, народу за стійкість і єдність»...

✔ Підтримуйте себе позитивними фактами:

• врятували стільки-то людей;
• знищено стільки-то особового складу ворога, техніки;
• ЗСУ звільнили такі-то населені пункти,
• Україні допомагає увесь світ.

Так, це не поверне загиблих, але це дає нам впевненість, що ворог понесе відповідну кару за всі скоєні злочини.

✔ Перетворіть свій біль на дію:

• допоможіть волонтерством, навіть якщо одноразово;
• нагодуйте смачно свою сім'ю, сусідів, тероборону, потерпілих... бажано відбивними, котлетками і чимось печеним (поки битимете м'ясо, замішуватимете тісто чи робитимете фарш — гнів спаде через дію);
• поприбирайте, навіть якщо у вас ідеально чисто;
• постійте в планці, поприсідайте, повідтискайтесь.

«Гнів — це нормальна реакція на ненормальні події. Ви не можете собі заборонити відчувати гнів. Але ви можете його відреаговувати екологічно», — нагадує психолог.

Раніше ми вже писали про «бучанський синдром»: психологи розповідають, як жити далі після побаченого в Бучі.