Цього року неофіційною Нобелівською премією з економіки за вивчення ключових причин гендерних відмінностей на ринку праці нагородили 77-річну дослідницю Клаудію Голдін. Зараз вона вважається одним із найвпливовіших економістів світу та є професором Гарвардського університету, де свого часу стала першою жінкою, яка в принципі отримала місце викладача економіки. А ще Голдін — перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з економіки одноосібно (не розділивши її ні з ким). То чому її дослідження такі революційні? «Дзеркало» розповідає.
Клаудія Голдін, яка отримала Нобелівську премію з економіки у 2023 році, виступає на прес-конференції у Гарвардському університеті в Кембриджі, штат Массачусетс, США, 9 жовтня 2023 року. Фото: Reuters
Клаудія Голдін займається питаннями економіки вже понад півстоліття. Ще в 1972 році вона отримала докторський ступінь з організації промислового виробництва й економіки праці в університеті Чикаго. Відтоді вона обіймала важливі посади у великих некомерційних організаціях, які займаються аналізом і розвитком економіки США. Але головне саме завдяки їй роль жінок в економіці почала вивчатися, а гендерну економіку вважають загальновизнаним напрямом у науці.
Про що її робота, Голдін коротко описала сама, коли коментувала нагороду журналістам Reuters.
«Між жінками та чоловіками, як і раніше, існують великі відмінності в тому, чим вони займаються, як отримують винагороду і таке інше. Питання, чому це так? І в цьому є суть роботи», — сказала дослідниця.
Головний висновок усіх робіт Голдін полягає в тому, що гендерний розрив (у контексті праць науковиці під цим мається на увазі різниця в зарплаті на користь чоловіків) не зменшується завдяки сталому та поступовому прогресу, а змінюється у різні боки під впливом значних історичних подій. Наприклад, у ХІХ столітті працювали, окрім заняття домашнім господарством, набагато більше жінок, ніж на початку ХХ — так сталося через перехід від аграрного до індустріального суспільства (сім'ї селян масово переїжджали працювати на фабрики до міст, і жінки більше не брали участь у сільськогосподарських роботах). А потім участь жінок в економіці знову почала зростати.
У США, пише Голдін в одній зі своїх статей, гендерний розрив між чоловіками, що працюють, і жінками, помітно скорочувався як мінімум протягом 110 років. Якщо в 1890 році тільки 15 % жінок у віці 25-44 років говорили про зайнятість поза домом, то надалі їх кількість збільшувалася: до 1940 — до 30 %, до 1970 — до 47 %, до 2000 — до 78 %. На рубежі століть серед чоловіків того ж віку в економіці брали участь 93 %, тобто ґендерний розрив у робочій силі значно скоротився і відтоді мало змінюється. До 2000 року серед усіх працівників віком від 20 до 64 років жінки становили 47 %.
Також Голдін зазначала: незважаючи на те, що майже стільки ж жінок, скільки і чоловіків, почали працювати, розрив в оплаті праці нікуди не подівся. Наприклад, у 1980-х американки заробляли лише 60 % від того, що отримують за свою працю чоловіки у США. І, на відміну від рівня зайнятості, цей показник не зростав так само швидко: навіть сьогодні жінки все ще отримують лише 75 % від чоловічої зарплати. Саме це й цікавило дослідницю найбільше.
Аналізуючи причини різниці у зарплатах, вона дійшла висновку, що такі фактори, як рівень освіти та вік, на ринку праці однаково впливають і на чоловіків, і на жінок. Навіть різниця в їхній типовій зайнятості (умовно, чоловік-шахтар, жінка-швачка) не може повністю пояснити такий великий розрив в оплаті. А ось що справді уповільнює професійне просування жінок — то це сімейні обов'язки. Протягом ХХ століття найменше, незважаючи на загальний прогрес та інші мінливі фактори, в економіку були залучені заміжні американки, які мають дітей.
При цьому, згідно із законами економіки, коли заміжні жінки таки виходили на ринок праці, їхня зарплата все одно не зростала: адже жіночої робочої сили (пропозиції) ставало більше, ніж вакансій від роботодавців (попиту).
Є й інша причина розриву у доходах на той момент, на думку Голдін. Коли все більше жінок виходило на ринок праці, багато хто з них не мав необхідних навичок і досвіду, оскільки раніше займалися сім'єю. У результаті на ринок постійно виходили нові спеціалістки, що зменшують загальний середній досвід усіх жінок ринку праці. Голдін зауважила, що в період з 1950 по 1980 рік середній стаж робітниць ніяк не збільшився — саме через великий приплив нових жінок на економіку. Таким чином, розрив у середніх доходах чоловіків і жінок довго не змінювався.
Ситуація почала різко покращуватись у 1980-х. Тоді жінки нарешті змогли конвертувати набуті у молодості навички у побудову кар'єри, а не просто якусь роботу. Також цьому сприяли винахід та еволюція гормональних контрацептивів. А ще зміна громадських очікувань від жінок: наприклад, розлучення перестали сприйматися як щось жахливе.
Таким чином Голдін науково обґрунтувала і довела, що «гендерний розрив» — це об'єктивне та існуюче явище, яке вирішується на більш глибокому рівні, ніж боротьба із сексизмом і дискримінацією жінок.
Уперше стало ясно, що аргументи про те, що чоловіки нібито виконують якусь іншу роботу на кшталт зайнятості, не є реальними. Голдін переконливо показала: жінки отримують менше грошей, ніж чоловіки, навіть якщо зайняті в одній і тій самій професії. Особливо цей розрив стає помітним і збільшується після народження першої дитини.
Дослідниця зауважує, що приблизно з 1990-х розрив в оплаті праці чоловіків та жінок перестав скорочуватися та застряг на місці. І, на думку Голдін, прогнозувати позитивні зміни у цьому напрямі складно — вони можуть статися лише якщо зрівняти між чоловіками та жінками час, який вони витрачають на дітей: інших значних перешкод до рівної оплати немає.
« Але якщо вимоги до компаній щодо надання більш гнучких умов роботи з меншими наслідками для доходу будуть пред'являти лише жінки, то з їхньою оплатою праці мало що зміниться. Зручні умови праці з погляду робочого часу мають отримати всі — і тоді компаніям не буде економічного сенсу дискримінувати саме жінок», — вважає Голдін.
Таким чином, своїми роботами Голдін вказала на слабке місце у існуючій системі ринку праці. На її думку, потрібно системно реструктуризувати робочі місця, щоб і чоловіки, і жінки отримали гнучкі умови праці та могли однаково вкладатися й у кар'єру, й у виховання дітей.
«Завдяки новаторському дослідженню Клаудії Голдін ми тепер знаємо набагато більше про те, які бар'єри, можливо, буде потрібно усунути в майбутньому», — сказав Якоб Свенссон, голова комітету з Премії в галузі економічних наук.
Також ми розповідали, що ризик викидня та мертвонародження зростає, якщо під час вагітності втратила роботу жінка чи її партнер — науковці.