Смерть Путіна українцям не потрібна, хіба що насильницька — політолог
Критично важливим є перший рік війни: якщо диктатора і скидають, це відбувається невдовзі після початку воєнних дій.
Коментуючи атаку безпілотників на Кремль, що сталася в ніч із 2 на 3 травня, прес-служба президента РФ назвала цей інцидент замахом «київського режиму» на Володимира Путіна. Щоправда, самого Путіна в момент удару по бані Сенатського палацу не було ні в цій будівлі, ні в іншому Кремлі. Втім, цей коментар знову робить актуальним питання, як змінився би перебіг нинішньої російсько-української війни у разі смерті лідера країни-агресора.
Доцент Університету штату Мічиган Еріка Франтц, яка понад 15 років присвятила вивченню авторитарних режимів різних країн, наприкінці квітня дала інтерв'ю «Медузі», у якому розповіла про закономірності, які вона та її колеги виявили, вивчивши близько трьохсот автократій, що існували у світі з другої половини XX століття. «Дзеркало» наводить найбільш суттєві момент з нього.
Серед іншого, дослідники виявили, що авторитарні лідери нашої епохи дуже рідко втрачають владу під час воєн, які вони самі починають (тільки у 7 % таких конфліктів відбувалося щось подібне). При цьому критично важливим є перший рік війни: якщо диктатора і скидають, це відбувається невдовзі після початку військових дій. Через рік війна починає бути радше на руку диктатору. Тимчасом повномасштабне російське вторгнення в Україну триває вже понад рік і два місяці.
Закономірність «благодійного» впливу війни на утримання влади, описана Ерікою Франтц, була відома і раніше. Зокрема, 1904 року російський міністр внутрішніх справ В'ячеслав Плеве так обґрунтовував необхідність війни проти Японії: «Нам потрібна маленька переможна війна, щоб утримати Росію від революції».
За словами Франтца, у політичних науках подібні дії називають «ставкою на воскресіння». Авторитарні лідери, які відчувають наближення поганої (особисто для них) розв'язки, йдуть на ризик і розв'язують війну, яка, як відомо, «все спише».
Цікаво, що позитивний ефект війни для автократа гарантовано діє саме під час ведення бойових дій. Якщо ж війна припиняється, то подальша доля диктатора сильно залежить від її результату. Переможна війна чи «нічия» можуть ще більше зміцнити його владу, тоді як поразка помітно збільшує ймовірність політичних змін у країні. Виходить, що диктатору вигідніше продовжувати війну, що складається для нього невдалим чином, ніж припиняти її, погоджуючись на поразку.
Франтц застосовує результати своїх досліджень і до окремого випадку російсько-української війни. Вона приходить до висновку, що в нинішній ситуації після провалу планів перемогти Україну в ході бліцкригу Путін схильний вести війну так довго, скільки зможе. На думку дослідниці, він тісно пов'язує свої перспективи з результатом бойових дій. В ідеалі, звичайно, йому потрібна рішуча та повна перемога, але її перспективи зараз уже навіть не проглядаються. Погодившись із поразкою, він збільшить свої шанси втратити владу. Отже, тепер він змушений ставити на її продовження — просто щоб владу утримати.
Також дослідники виявили, що у випадку, якщо диктатор у ході ведення війни встигає призначити наступника і вмирає своєю смертю, цей самий наступник з великою ймовірністю продовжить війну.
Звідси дослідниця робить висновок, що взяти правлячий в Росії режим змором не вийде. На думку Франтц, залишена на самоплив міжнародною спільнотою російсько-українська війна може тривати вічно. І краще зараз вкласти необхідні кошти в те, щоб її виграла Україна, хоча це вимагатиме дуже великих ресурсів.
Якщо висновки Франтц та її колег вірні, виходить, що Володимир Путін у поточній ситуації справді зацікавлений у максимально довгому затягуванні війни для утримання влади. При цьому його усунення від керівництва країною (в результаті, наприклад, замаху) не гарантує завершення війни, але дає шанс на це відчутний.
Зауважимо, що дослідження Франтц стосуються саме авторитарних режимів із гіпертрофованою роллю єдиновладного правителя. На демократії ці закономірності не поширюються. З одного боку, їм і їхнім демократично обраним лідерам невигідні тривалі війни, і загалом вони прагнуть їх уникати (демократії взагалі дуже рідко воюють між собою).
З іншого боку, якщо вже тривала війна і починається, то смерть когось із демократично обраних лідерів зазвичай не чинить на її перебіг якогось доленосного впливу. Наприклад, смерть 32-го президента США Франкліна Рузвельта під час Другої світової війни 12 квітня 1945 ніяк не вплинула на стійкість американської політичної системи. І не завадила Гаррі Трумену, який змінив Рузвельта, продовжити війну проти Німеччини і Японії до переможного кінця.
Принагідно нагадаємо, у що цілили два дрони, які залетіли до Кремля.
