Росія використовує на фронті низькоякісні плануючі бомби: що відомо про ці «аналоги JDAM»

З початку вторгнення в Україну російські війська (на відміну від ЗСУ) практично не отримували нових моделей озброєння, які б застосовувалися масово і при цьому показували серйозну ефективність. Донедавна все, по суті, обмежувалося двома видами безпілотників: баражувальними «Ланцетами», що вміють знищувати техніку, й іранськими дронами Shahed-136 — недорогим засобом «ракетного терору». Проте в останні місяці пожвавилася авіація РФ, почавши постійно використовувати проти ЗСУ так звані плануючі бомби, аналоги американських JDAM. Цю зброю зробили буквально на коліні — але вона, схоже, працює. «Дзеркало» розбирається, наскільки вони грізні і чого варто побоюватися.

Що таке плануючі бомби і навіщо вони потрібні, якщо є ракети

Будь-яка високоточна зброя, що запускається з літака, має долетіти до цілі, максимально точно влучити в неї та знищити. Найпростіше зробити це ракетою — літак наводить її на ціль і запускає. Ракета летить, використовуючи власний двигун, наводиться на ціль, використовуючи системи самонаведення (підсвічування лазерним променем, автопілот або наведення за супутниковими координатами), а при влучанні вибухає, руйнуючи об'єкт.

Ефективність ракетної зброї, безумовно, висока. Але кожна ракета є досить складним у технічному плані і дорогим виробом (ракетні двигуни дешевими не бувають). Навіть найбагатші армії світу навряд чи потягнуть у фінансовому плані війну, де все вирішується лише ракетними ударами. Залишається дешева альтернатива: кориговані авіабомби (КАБ). По суті це звичайні дешеві авіабомби, але оснащені системою наведення та корекції курсу.

Двигуна такий боєприпас не має і на ціль не летить, а падає під впливом власної маси. При цьому особливі керма дозволяють направляти КАБ досить точно — а кількість вибухівки в бомбах досить велика порівняно з ракетною зброєю. Наприклад, модифікації однієї з основних радянських ракет «повітря-поверхня» Х-25 мають бойову частину вагою «всього» 86-136 кг, вважаючи вибухівку й осколки. А радянська ж бомба ФАБ-500 несе лише вибухівки під 300 кг.

Спочатку і радянські, й американські КАБ робилися як керована зброя та використовували телевізійне чи лазерне наведення.

Однак у 1991 році під час операції «Буря в пустелі» в Іраку американські боєприпаси показали себе гірше, ніж очікувалося: підняті хмари пилу та диму (цілком звичайні для війни в пустельній місцевості) часто приховували іракські військові об'єкти, бувши непроникними для лазерного променя, і весь сенс КАБ зникав.

У 90-ті роки бурхливий розвиток переживали системи супутникової навігації, насамперед GPS. Будь-яка людина зі смартфоном сьогодні може дістатися з точки А до точки Б за навігатором. Знайти ціль за координатами супутникової навігації може й бомба. При цьому робити боєприпас з нуля необов'язково, вистачить виготовити досить якісну систему корекції, що приєднується до звичайної авіабомби. Останніх у світі після холодної війни було достатньо: готуючись до глобальної битви, наддержави та їхні союзники виробили тисячі й тисячі бомб.

Винищувачі F-15 ВПС США скидають бомби із комплектами JDAM в Афганістані, 2009 рік

Так наприкінці 90-х з'явився Joint Direct Attack Munition («Поєднаний боєприпас прямої атаки») або скорочено JDAM. Вартість такого комплекту мала бути невеликою для керованої зброї, всього 40 000 доларів — але інженери зуміли здешевити і її, і перші тисячі бомб коштували близько 18 000 доларів.

Бойовим хрещенням «нової» бомби стали бомбардування Югославії 1999 року. Вже там було перевірено, що літаки можуть завдавати за допомогою JDAM масованих ударів, «розподіляючи» одночасно скинуті бомби з різних цілей. Наприклад, стелс-літак B-2 Spirit буквально за хвилину призвів до непридатності злітно-посадкової смуги одного з югославських аеродромів, одночасно скинувши і навівши в певні точки шість JDAM.

Майже відразу стало зрозуміло, що бомбу можна зробити не лише точною, а й далекобійною. Достатньо додати боєприпасу не лише кермо та GPS-приймач, а й крила — і він зможе не падати на ціль, а планувати до неї десятки кілометрів. Так з'явився JDAM-ER — повноцінна плануюча бомба, здатна накривати цілі на відстані 64-96 км від місця скидання з літака.

У Росії її застосування комплектів JDAM помітили вже 1999 року, проте власних аналогічних розробок майже не вели. Ставка робилася на точні бомби, що вироблялися з нуля, зокрема планували на велику відстань — роботи над ними йшли вже в середині нульових. Однак кориговані боєприпаси (а не спеціальні комплекти для звичайних бомб, як у США) здалися російським військовим занадто дорогими (втричі дорожчими за звичайні), і в 2012 році від них відмовилися.

Натомість росіяни ухвалили досить радикальне рішення скидати замість коригованих бомб звичайні. Передбачалося за допомогою просунутого прицільного комплексу на літаках точно розраховувати їхню траєкторію, щоб вони потрапляли в ціль не гірше керованих.

«Якщо літак скине бомбу з висоти 8 тис. м на швидкості 800 км/год, то бомба пролетить близько 11 км приблизно за одну хвилину. Неважливо, коригується чи ні, — закони фізики єдині. Якщо правильно розрахувати початкові координати точки скидання бомби, координати цілі і дальність до неї, то ефективно вразити ціль можна і звичайною бомбою, що вільно падає. Наш комплекс дозволяє проводити такі розрахунки миттєво», — розповідав Олександр Панін, директор російської компанії «Гефест-ІТ», яка виробляє нові прицільні комплекси СВП-24 для літаків Росії.

Полігоном для випробувань СВП-24 (або «Гефеста») стала війна в Сирії. Російські ЗМІ описували новинку захоплено. Посилаючись на неназвану «західну пресу», ефективність прицільних комплексів видання «Зірка» оцінювало втричі вище, ніж у JDAM. Точність влучання оцінювалася в 95-97 %, журналісти не забували вказати, що «"Гефест" жахає НАТО», і раділи, що вдалося заощадити.

У результаті війну з Україною російська армія розпочала без власних JDAM'ів, зате, мабуть, із «Гефестами». Винахід себе, зважаючи на все, не виправдав ніяк. Уже в перші тижні війни ВКС РФ активно почали скидати некеровані бомби, проте успіхів у їх застосуванні досягли лише в Маріуполі. Ймовірно, річ у тім, що оточене місто, яке не мало ППО великої та середньої дальності, дозволяло літакам РФ атакувати з порівняно малих висот, і бомби влучали більш-менш точно. На інших ділянках фронту жодних успіхів літаки з «Гефестом» або без нього за допомогою бомб, що вільно падають, не досягли.

Що відомо про плануючі бомби Росії

У січні 2023 року тоді телеграм-канал, близький до ВКС РФ, показав фотографію російської плануючої бомби. Захвату з приводу цього боєприпасу (що дійсно виглядає не надто презентабельно) не висловив навіть зазвичай компліментарний до російської зброї автор каналу, назвавши виріб «кустарщиною». Втім, сама по собі невисока якість виготовлення означала мало, важливими були лише дві речі: чи це робоча модель і чи є вона на фронті. На той момент нічого з цього не було відомо.

Наприкінці лютого той самий канал розповів, не наводячи доказів, що російські плануючі бомби застосовуються на війні вже давно, причому сотнями (навряд чи це було правдою на той момент — використання будь-якого боєприпасу в таких кількостях відразу стало би помітним). Із повідомлення стало відомо і назва комплекту — УМПК (універсальний модуль планування та корекції).

5 березня 2023 року видання Defense Express повідомило про застосування росіянами керованих бомб, що раніше не використовувалися — правда, не УМПК, а УПАБ-1500. Автор вказував, що випадки їхнього використання поодинокі, що логічно — це не дешевий модуль корекції, а повноцінний дорогий виріб, виробництво якого Росія в короткий термін навряд чи могла різко прискорити.

Перший випадок реального використання бомби з УМПК з боку РФ був, наскільки відомо, зафіксовано 12 березня 2023 року. Боєприпас ФАБ-500 (тобто фугасна бомба вагою 500 кг) впав на один із районів контрольованого росіянами Донецька. ВКС РФ відбомбилися невдало — сам модуль у польоті відвалився і був знайдений за 500 м від самої бомби (яка теж не вибухнула). Однак цей напівкомічний випадок означав, що виробництво комплектів корекції для некерованих боєприпасів у Росії вже запущено.

24 березня спікер Повітряних сил України Юрій Ігнат розповів, що російські ВКС провели авіаналіт на Сумську область, використовуючи, зокрема, керовані бомби. Спочатку передбачалося, що росіяни використовують УПАБ-1500, проте знайдені залишки боєприпасів довели, що це саме УМПК. Корекція польоту бомби, судячи з зовнішнього вигляду уламків, здійснюється лише за супутниками (ГЛОНАСС/GPS).

Наступного дня командування Повітряних сил України підтвердило, що удар завдавав УМПК, і озвучило деякі відомі характеристики плануючої бомби. Дальність польоту боєприпасу становить від 50 до 60 км — правда, лише за умови використання з літака, що летить на великій висоті та швидкості. За словами джерела, швидше за все, такими бомбами будуть вражати цілі на відстані максимум 10-15 км від лінії фронту. Найкращим способом боротьби з бомбами Defense Express назвало знищення носіїв — тобто збиття літаків, що несуть бомби, комплексами ППО чи сучасними західними винищувачами.

Наприкінці березня російське видання «Медуза», описуючи бій за Авдіївку, звернуло увагу на порівняно активне використання російської авіації (яка тимчасом із березня 2022 року різко знизила присутність у небі України та майже перестала підтримувати ударами з повітря власні війська). Під час боїв за місто застосовувалися й бомби з УМПК. Щоправда, до якогось перелому на фронті це не призвело — минув місяць, а росіянам не вдалося взяти цей населений пункт.

4 квітня бомби з УМПК скидалися на Вугледар. А 20 квітня на російський Бєлгород впали дві бомби ФАБ-500 з винищувача-бомбардувальника Су-34 — машина, швидше за все, летіла бомбардувати сусідню Харківщину, але щось пішло не так. Чи літак планував з'являтися безпосередньо над українською територією та ризикувати потрапити під ракету ППО — швидше за все, йшлося про використання бомб з УМПК з дальньої дистанції.

Бомби з УМПК – це небезпечно?

Так. Навіть якщо частина бомб погано спрацьовує, втрачає крила і падає не туди, інша частина влучатиме в ціль або біля неї. А міць будь-якої фугасної авіабомби величезна і зрівнянна хіба що з влучаннями ракет типу «Калібр» (якщо крила вдасться приробити до півторатонних бомб — порівнювати потрібно вже з Х-22).

Проблема ще й у тому, що, на відміну від піхоти чи бронетанкових військ, більшість своєї авіації Росія зберегла досі. Літаки використовувалися рідко, а високоточна зброя порівняно мало застосовувалася за позиціями військ — дедалі більше за нерухомими великими об'єктами в тилу на кшталт енергетичних підстанцій чи міст. Імовірно, традиційно невисока якість розвідданих і повільний процес прийняття рішень у російській армії разом із дорожнечею високоточних ракет призводили до небажання командування РФ витрачати боєприпаси на цілі біля лінії фронту.

З бомбами все інакше — їх може бути дуже багато. Довгий час більшість ВКС РФ не використовувалася, тепер літаки можуть бути задіяні в скиданні плануючих боєприпасів. Щоправда, інших недоліків застосування авіації РФ (начебто слабкої розвідки) комплекти УМПК не вирішують, але дозволяють задіяти авіацію на тих ділянках фронту, де її раніше не було.

У будь-якому разі загроза застосування численних дешевих неякісних бомб досить серйозна — невідомо, з якою частотою їх використовуватимуть, але сьогодні ця зброя, якою ВКС РФ із найбільшою ймовірністю «прасуватимуть» позиції ЗСУ на фронті.

Свої плануючі бомби Україна має — власне, американські бомби JDAM-ER у двох варіантах. Звичайні бомби використовуються з літаків (нещодавно їх, судячи з усього, використовували вперше), але авіація ЗСУ набагато нечисленніша за російську. Другий варіант — «бомборакети» GLSDB — можуть використовуватися набагато частіше і вільніше: вони запускаються на відстань до 150 км реактивними системами залпового вогню HIMARS. Чи виявляться ці боєприпаси ефективними, коли почнеться контрнаступ України, що давно обговорюється, і чи зможуть перешкодити йому російські бомбардувальники з УМПК, покажуть лише майбутні події.

Також нагадаємо, що Росія викликала експертів із бочкових бомб, які раніше скидали на Сирію, і може застосувати їх в Україні.