Європа повстала проти карантину та не вірить в пандемію (фото, відео)

Коли Київ долучився до міжнародного протесту «проти медичного терору», значна частина українців це засудила: мовляв, в усьому світі карантин, і нічого – сидять і не цвірінькають, це тільки у нас кричать про Конституцію й обмеження прав. Однак насправді київська акція була радше символічною, а ось в інших країнах масштаб протестів був на декілька порядків серйознішим. Утім, там і обмежувальні заходи відрізнялися.

Берлін

Безумовно, найбільш резонансним став німецький протест.

Обмежувальні заходи, введені німецьким урядом 22 березня, оцінюються як карантин середньої жорсткості. Навіть у «найлютіші» періоди карантину по-німецьки лише в землях Баварія та Саар мешканцям забороняли залишати своє житло без поважних причин. Загалом же німцям було заборонено збиратися більше двох (якщо вони не родина чи бодай не проживають разом). Припинили роботу школи. Було зачинено ресторани та інші заклади харчування, котрі не мають опції доставки їжі. Також зачинили перукарні й тату-салони як заклади, що не є життєво необхідними. Проте громадський транспорт працював у посиленому режимі, та й заняття спортом на свіжому повітрі було цілком легальним за умови дотримання дистанції не менше 1,5 м вимоги обов’язкового носити медичну маску або респіратор для населення не було. Натомість за перших ознак ГРВІ мобільна бригада проводила тестування вдома.

Доволі швидко Німеччина порахувала можливі наслідки локдауну і почала розкручувати гайки вже у травні. Однак 1 серпня всупереч стереотипам німці проявилися аж ніяк не як нація, яка слухняно виконуватиме будь-які правила. Вони вимагали скасувати всі обмежувальні заходи, повернути людям усі конституційні права, обмежені з початку пандемії, провести незалежне розслідування діяльності антикризового комітету (зокрема Меркель і міністра охорони здоров'я), ввести пряме демократичне правління та не допустити примусової вакцинації та чипізації.

Наскільки відомо з різних джерел, до протестів готувалися кілька тижнів, заздалегідь подали заявку на проведення акції, вказавши 500 тис. учасників, і отримали дозвіл – щоправда, за кілька днів до події дозволену кількість скоротили до 10 тис.

З’явилась інформація, що влада перекриває дороги та залізничне сполучення, тому організатори закликали всіх бажаючих приїхати на день раніше. І німці приїхали з усіх кінців країни, використовуючи всі можливі транспортні засоби.

Технічна підготовка акції була на висоті: на проспекті 17 липня встановили ​​велику сцену, кілька великих екранів для трансляції, динаміків і підсилювачів. Також організатори підготували ​​програму з виступами медиків, політиків, незалежних журналістів, митців тощо.

Дані про кількість протестувальників дуже різні: ЗМІ пишуть про 17-20 тис., поліція говорить про 800 тис., а судячи зі знімків із повітря, реальна цифра перевищувала 1 млн.

Близько 16 години поліція здійснила спробу примусово закінчити демонстрацію — наказала всім розходитися, «відрубала електрику, забрала мегафони та вигнала виступаючих зі сцени», як пишуть очевидці.

Та протестувальники залишилися на місцях – почали співати, кричати, тупотіти, плескати без звукопідсилювальної техніки.

Через дві години поліція застосувала іншу тактику: перекрила доставку води. Та місцеве населення стало передавати пляшки з водою через поліцейські кордони.

Закінчилася демонстрація лише близько 21 години. Затримали одного організатора.

Злі язики говорять, що в 70-і німці так само масово протестували проти пасків безпеки. А також що мітингів було кілька, і в проведення багатьох із них було вкладено чимало російських рублів (навіть якщо їх конвертували в якусь іншу валюту). Проте факт залишається фактом: протест у Німеччині був напрочуд масовим і абсолютно мирним.

Лондон

Велика Британія також уславилася своїми доволі ліберальними обмежувальними заходами.

Можна виходити для заняття спортом не більше одного разу на день.

Гуляти не більше двох людей, які не живуть разом.

Проте якраз напередодні протесту у Британії саме почали запроваджувати реально жорсткі обмеження. Буквально 31 липня британський прем’єр Борис Джонсон анонсував запровадження з 8 серпня обов'язкового маскового режиму в усіх закритих громадських просторах, а трішки раніше він говорив про другу хвилю коронавірусу у Британії.

Офіційно британський локдаун розпочався 23 березня. Спочатку Борис Джонсон узяв курс на вироблення колективного імунітету, спонукаючи 70% населення перехворіти на COVID-19. Але після того, як прем’єрові довелося на власній шкурі відчути, як це (хоча були й більш вагомі причини – наприклад, жахаюча статистика захворювань), Британія розвернулася до жорстких обмежень: з дому можна було вийти лише за продуктами, і то не більше трьох людей, причому тільки тих, хто може документально підтвердити, що вони родина. Громадський транспорт не зупиняли зовсім, але ввели суворі обмеження – наприклад, на 2/3 урізали пасажиропотік лондонського метро.

Довго так тривати не могло, і вже у травні у Британії почали стрімко послаблювати карантин. Цікаво, що британські вчені (не жарт) підтримували кожне рішення уряду, науково його обґрунтовуючи.

Протести в Лондоні 1 серпня були не такими масовими, як у Берліні, проте щонайменше кілька тисяч англійців вийшли висловити свою незгоду з «нацифікацією Британії», носінням масок та локдауном. ЗМІ більш охоче писали про інший протест, котрий проходив в той самий час – марш, присвячений Дню визволення африканців. І з самого ранку газетні заголовки лякали можливим залученням військових у разі заворушень – а вони, на думку авторів, неминучі.

Наразі невідомо про затриманих під час протестів у Лондоні. І в інформаційному просторі лондонський протест фактично місця не зайняв. Але британці обіцяють продовжити боротьбу. Тим більше маючи перед очима такий успішний німецький приклад

Єрусалим

В Ізраїлі на пандемію зреагували ще тоді, коли це не було трендом. 12 березня ВООЗ лише офіційно оголосила пандемію, а Ізраїль ще 9 березня вустами свого прем’єра Біньяміна Нетаньягу оголосив карантин. Щоправда, спочатку лише для тих, хто прибуває з-за кордону: вони мусили самоізолюватися на 14 днів або завертати голоблі, якщо не мають місця для самоізоляції. За недотримання карантину було передбачено кримінальну відповідальність від 3 до 7 років.  Людям, які не є громадянами Ізраїлю взагалі заборонили в’їзд. А проти власних громадян Ізраїль розгорнув усю свою антитерористичну міць із досвідом: коли закрили заклади громадського харчування, спортклуби, магазини (окрім продовольчих), поліція почала проводити рейди громадськими закладами, перевіряючи, чи не перевищувати сотні кількість присутніх. Про приватність також довелося забути: Нетаньягу заявив, що йдеться про війну з невидимим ворогом – вірусом. Тому «на війні як на війні»: агентство безпеки Ізраїлю отримало дозвіл стежити за смартфонами всіх громадян країни. А якщо громадянин вийшов із місця самоізоляції без телефона, намагаючись схитрувати із геолокацією, це відстежувалося за допомогою контрольного дзвінка: не відповів вчасно – за 15 хвилин поліція приїхала до тебе.

Послаблення карантину в Ізраїлі почалися ще у травні. Проте зі зростанням рівня захворюваності на COVID-19 уряд вирішив, що погарячкував із послабленнями. Проте ідея повернутися до жорсткіших заходів популярності не викликала.

Єрусалимська демонстрація 1 серпня від своїх берлінського та лондонського аналогів відрізнялася тим, що тут складно було відокремити протести проти неадекватних обмежувальних заходів від протесту проти самого Нетаньягу (і такі акції пройшли також в інших ізраїльських містах). Тобто і протестували проти хаотичної політики у боротьбі з поширенням COVID-19, і звинувачували Нетаньягу в корупції та закликали до його відставки.

Кажуть, в Ізраїлі взагалі будь-яка подія має політичне підґрунтя (мабуть, щоб одним пострілом убити двох зайців, оскільки це найбільш ощадливе використання ресурсів). Хай там як, а сам Нетаньягу назвав демонстрації проти себе «інкубаторами коронавірусу». Поліція розігнала протестувальників, застосувавши, за словами її очільника, «співмірну силу» (самі демонстранти її співмірною не вважають), заарештувавши до ранку неділі 12 осіб. Якщо врахувати, що протестувальників було понад 10 тисяч, ця цифра видається невеликою, однак якщо ми згадаємо, як розвивалися події в Берліні,  Ізраїль може претендувати на звання країни, де «антикоронавірусний» протест придушили найбільш жорстоко.

Гаага

Коли прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте звернувся до нації, це вже стало подією: востаннє таке траплялося під час нафтової кризи у 1973 р. Рютте попередив: у найближчий період велика частина населення заразиться коронавірусом, і цьому не можна запобігти.

Отже, 12 березня в Нідерландах почали запроваджувати перші обмеження – почали скасовувати масові заходи, попросили людей за можливості залишатись удома. 15 березня закрили школи, ресторани та клуби. Утім, Нідерланди вирішили не запроваджувати тотальний локдаун. Єдине, на чому наполягала влада – скрізь дотримуватися дистанції 1,5 м. Тут теж зробили ставку на захист людей із зони ризику та вироблення колективного імунітету. У травні школи та садочки відновили свою роботу, а учням до 18 років дозволили заняття спортом, але лише такий, при якому можна дотримуватися дистанції 1,5 м.

Власне, в Нідерландах протести одночасно проходили у чотирьох містах – Гаазі, Амстердамі, Ґронінґені та Енсхеде. Найбільше людей зібралося на акції в Гаазі – 1500 протестувальників. У Ґронінґені їх було близько 200, в Амстердамі – менше сотні, в Енсхеде – менше півсотні. Протестувальники принесли з собою плакати із гаслами «Це не має стати новою нормою» тощо. Виступали й проти технології 5G. Загалом усе пройшло мирно, лише в Гаазі було затримано двох протестувальників – одного начебто за образу правоохоронця, а другого – з метою встановлення особи. Загалом же поліція лише нагадувала протестувальникам про дотримання дистанції 1,5 м.

Прикметно, що жорсткість карантину ніяк не корелює з масовістю протестів. Але цілком імовірно, що наступний такий міжнародний протест пройде і закінчиться не так мирно: незадоволення непродуманими обмежувальними заходами із незрозумілою ефективністю та очевидною шкодою в суспільстві зростає, хоч яку країну взяти.