Південний Кавказ змінюється: Вірменія повертається до себе
Вірменія розриває з Кремлем: арешти, тиск і новий політичний напрям.
Ілюстрація на тему погіршення відносин Вірменії та Росії 
На тлі різкого загострення конфлікту Росії та Азербайджану важливо не упустити, що погіршуються й відносини Росії з Вірменією. Ситуація нагадує нам історію дерева, яке колись пускало коріння в одну землю, та тепер поступово перебирається в інші – так Вірменія змінює свій напрямок після десятиліть тісного союзу з Росією.
Кремль, який довгі роки розглядав Південний Кавказ як власну зону впливу, сьогодні стрімко втрачає контроль у регіоні. Розчарування союзників, дипломатичні кризи, а також наростаючий тиск з боку російських силових та пропагандистських структур лише підсилюють цей процес. Вірменія, втомлена від зради Москви у критичні для неї моменти, дедалі впевненіше шукає інші шляхи — і політичні, і військові.
Історичне віддалення: від революції до втрати Карабаху
В результаті революції 2018 р. до влади прийшов Нікол Пашинян, обіцяючи оновлення та курс на прозорість. Одночасно Москва очікувала збереження статус‑кво — на кшталт тих, що склалися в регіоні десятиліттями.
Однак фундаментальний розкол стався, коли Росія фактично залишила Вірменію без підтримки під час передавання Карабаху Азербайджану у 2023 р. — без жодного сильного сигналу захисту чи гарантій. Це стало символічною «точкою неповернення» у відносинах.
Відчуття зради поглибилося: економічно, політично, безпеково. Кремль здав союзника, а Вірменія вимушена була шукати нові партнерства.
Наступним кроком стало фактичне відходження від участі в ОДКБ, що стало радше формальністю, але демонстрацією бажання дистанціюватися.
Нова орієнтація: Захід, Індія та зміна курсу
Відтепер Вірменія активно будує відносини із Заходом: Францією, США та інституціями НАТО — навіть попри статус позаблоковості. Вірменія значно активізувала співпрацю з Європейським Союзом — у 2024 році було підписано низку угод про розширення фінансової допомоги, реформу правосуддя та розвиток інфраструктури.
Спільні програми з ЄС включають підтримку демократичних інститутів, боротьбу з корупцією та розвиток зеленої енергетики. Одночасно Єреван поглиблює відносини зі США — у квітні 2025 року сторони провели спільні навчання у межах миротворчої ініціативи.
А також — із НАТО: у травні Вірменія взяла участь у засіданні Ради «НАТО – Південний Кавказ», демонструючи відкритість до стратегічного діалогу навіть у статусі країни-партнера. Це свідчить про дедалі більшу інтеграцію в євроатлантичний простір, попри формальну неприєднаність.
У військовій сфері ключовим стало рішення почати закупівлі в Індії, а не в Росії: близько 43 % озброєнь надходить з Індії, включно з артилерією та ППО, в оборонному бюджеті на 2024–2025 рр. — близько $600 млн.
Це не просто закупівлі: це сигнал незалежності від російської технології, стандартів і логістики. Водночас економіка Вірменії шукає баланс – виступаючи IT-хабом і залучаючи інвестиції, щоб не бути залежною від одного геополітичного гравця.
Нинішня напруга: арешти й виклики «п’ятої колони»
У червні–липні влада розпочала жорстке реагування на проросійські рухи. Було затримано російського олігарха вірменського походження Самвела Карапетяна, якого підозрюють у закликах до зміни влади — після його відеозаяви про захист Церкви. Другого липня Вірменія націоналізувала його компанію «Електричні мережі Вірменії».
Карапетян тісно пов'язаний із російськими бізнес-елітами та Кремлем. Він також включений до так званого «кремлівського списку» США, куди потрапив у 2018 році як наближений до Путіна. Кремль через Дмитра Пєскова підтвердив, що стежить за справою, підтримуючи контакти з Єреваном.
Також у червні 2025 року прем’єр-міністр Нікол Пашинян розпочав відкриту конфронтацію з верхівкою Вірменської Апостольської Церкви. Він закликав до відставки Католикоса Гарегіна II (Karekin II), звинувативши його у порушенні церковного присяги на безшлюбність, — стверджує, що той нібито має дитину. З боку Пашиняна створена унікальна координаційна рада, яка має «очистити Церкву» і навіть відіграти роль у переобранні Католикоса.
Пашинян та його союзники натякають на групу, що «захопила Церкву» й діє в інтересах проросійських агентів. Пашинян заявив про необхідність очищення Церкви. Очищення обґрунтовують необхідністю відмежуватися від сил, які підіграють Кремлю та колишньому режиму Кочаряна.
Наступним кроком одразу після цього — 25 червня — було затримано архієпископа Баграта Галстяняна, який очолював рух «Священна боротьба»: влада звинувачує його та 13 співробітників у планах терактів, блокуванні доріг і підготовці держперевороту. Йому пред’явлено звинувачення в організації плану терактів і спробі державного перевороту. За даними Слідчого комітету Вірменії, до змови залучено більш ніж 1000 екс-бійців та колишніх поліцейських, зібрані аудіо-докази.
Через кілька днів — 27–28 червня — було затримано також архієпископа Мікаеля Аджапахяна. Прокурори звинуватили його в закликах до насильницького повалення конституційного ладу. Під час спроби арешту стався конфлікт із вірянами, які перекрили доступ силовиків до храму в Ечміадзіні. Правоохоронці застосовували силу — у соцмережах з'явилися відео, де чітко видно протистояння прихильників церкви та поліції.
За офіційними даними СК Вірменії, всі ці арешти ґрунтувалися на викритих «цілеспрямованих планів збройного захоплення влади» з участю колишніх військових і поліції — у справі фігурують також «200 груп по 20–25 осіб». Заявляють і про їхню проросійську орієнтацію, зокрема зв’язок з рухом «Священна боротьба», який, за даними слідства, має неофіційну підтримку з боку Кремля.
Таким чином у Вірменії розгорнулася політична та духовна боротьба за незалежність Церкви від політичного та геополітичного впливу із боку Москви.
Реакція Москви: медіа-атаки та дипломатичне загострення
У відповідь російські ЗМІ та МЗС почали широку медійну кампанію проти Пашиняна, представляючи внутрішній розкол як наступ на віру, Церкву, «традиційні цінності». Марія Захарова заявила, що «це штучна інформаційна кампанія, яка ділить вірменське суспільство… і приписує лиш Росії роль ворога».
Кремль оперативно реагував на арешт Карапетяна: Дмитро Пєсков підтвердив телекомунікації з Єреваном, заявивши, що через громадянство Карапетяна Москва «взаємодіє з партнерами». Паралельно в російських ЗМІ з’явилися офіційні меседжі, що «західні сили витісняють Росію з Кавказу», нібито це шкодить національним інтересам самої Вірменії.
Російські державні ЗМІ, зокрема RT, просунули наративи про «кольорову революцію» в Єревані та звинуватили прем’єра в зраді національних інтересів, закликаючи до «очищення влади». Головний редактор Alpha News Тігран Кочарян традиційно порівняв події у Вірменії з Україною та натякнув на прагнення Пашиняна «узурпувати владу».
Кремль також активізував використання інформаційних кампаній через проросійських блогерів вірменського походження. Зокрема, сумнозвісний у Вірменії проросійський блогер-пропагандист Міка Бадалян, пов'язаний з російським посольством , поширював заклики до виведення людей на протест і навіть до усунення Пашиняна з влади. Його дописи ретранслювали провідні проросійські Telegram‑канали, а потім цитувала голова RT Маргаріта Сімоньян, додаючи: «Кожен, хто не вийде сьогодні, – співучасник…».
Крім того, Росія залучила до кампанії відомого співака Філіпа Кіркорова, який 27 червня звернувся до Пашиняна: «Я прошу припинити переслідування Самвела, покладіть край політичним репресіям проти церкви та духовенства». Це стало вагомим медійним сигналом — використання популярного артиста з вірменським корінням на користь Кремля підкріпило атмосферу напруги й закликало до протестів проти єреванської влади.
Пропагандисти вилили потік критики на Пашиняна і говорили про «грузинський та український сценарії», вони повторювали, що це «підступи Заходу», що країна начебто дистанціюється від ОДКБ і Росії, що тут не обійшлося без Туреччини.
Відповідь Єревана: інформаційний спротив і дипломатичні кроки
Така активна «підривна діяльність» з боку Кремля не пройшла непомітною для влади Вірменії.
У відповідь на хвилю пропагандистських атак та спроб втручання у внутрішні справи, вірменська влада зайняла принципову позицію. Наприкінці червня 2025 року спікер парламенту Ален Сімонян публічно заявив, що Вірменії слід «серйозно розглянути можливість заборони трансляції російських телеканалів», які ведуть «цілеспрямовану кампанію дезінформації» та «створюють хибну картину політичного життя країни». Він також звинуватив РФ у спробах підірвати стабільність напередодні парламентських виборів 2026 року.
У січні того ж року Міністерство закордонних справ Вірменії вже викликало посла Росії Сергія Копиркіна та вручило йому офіційну ноту протесту у зв’язку з трансляцією на російському телебаченні програм, що «містили наративи, спрямовані проти суверенітету та територіальної цілісності Республіки Вірменія». У МЗС заявили, що такі медіаатаки розцінюються як загроза національній безпеці та спроба дестабілізувати ситуацію в країні.
Крім того, низка вірменських політиків, журналістів та громадських організацій закликали заборонити мовлення державних російських телеканалів, зокрема «Россия 1», RT та «Первый канал», через їхню відверту політичну заангажованість. Громадські ініціативи подали відповідні звернення до Комісії з телебачення та радіо, а також до Національних зборів.
Таким чином, інформаційна кампанія Москви викликала зворотну хвилю — Вірменія почала розглядати власну інформаційну гігієну як питання національної безпеки, а спроби Росії вплинути на релігійні, політичні чи соціальні процеси — як втручання ззовні. Влада чітко артикулювала: далі цього рубежу не буде.
Український погляд: уроки демократії й незалежності
З огляду на український досвід, Вірменія демонструє сміливість у відмові від залежності та пошуку шляхів незалежного розвитку. Рішення зміщати закупівлі на Індію та Захід – стратегічне, як і початок очищення від проросійських впливів.
Сьогодні Україна може лише підтримувати суверенітет Вірменії в її прагненні до самостійності. Разом ми протистоїмо диктатурі Кремля, яка шукає контроль через олігархів, проросійські політичні групи та Церкву. Водночас важливо, аби внутрішня боротьба не загрожувала свободам та правам людини.
Важливо побачити: глобальні впливи не мають ставати виправданням для тиску — навпаки, народи мають обирати свій шлях, шанувати інституції та працювати над національним консенсусом.
Пам’ятаючи про довготривалі уроки війни, ми віримо у спільний вибір: демократичний розвиток, відповідальність перед природою й майбутніми поколіннями.
Більше новин читайте на GreenPost.
