Гідрогеолог Євгеній Яковлєв: «Не зупинимо нищення Полісся - посуха нас не пощадить»

У інтерв’ю з одним із найдосвідченіших гідрогеологів України говоримо про ситуацію з водою, рішення Ради Нацбезпеки, руйнівні наслідки меліорації та заходи негайного реагування на посуху, яка крокує  Україною попри начебто рясні весняні дощі.

Довідка: Євгеній Олександрович Яковлєв, доктор технічних наук, головний науковий співробітник відділу природних ресурсів Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України, лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Автор понад 200 робіт, у тому числі 16 монографій у співавторстві з аналізу сучасних змін екологічного стану геологічного середовища складних природно-техногенних систем: гірничовидобувних районів, промислово-міських агломерацій, атомних електростанцій тощо.

Євгенію Олександровичу, Рада нацбезпеки і оборони нещодавно визнала, що у нас посуха і що треба вживати заходів. Як Ви оцінюєте цю заяву?

Що зібралися і обговорювали - дуже добре. Ситуація з водою дійсно загрозлива для національної безпеки. Але у тому резюме, яке оприлюднене, не визначені  деякі важливі проблеми

Наприклад, інвентаризація запасів підземних вод – це правильно. Але як її провести, якщо немає інформаційно дієздатного моніторингу? Яка буде достовірність такої інвентаризації? І терміни - за кілька місяців це неможливо. У нас до початку 1990-х років у складі Мінгеології (Держкомгеології) була потужна мережа з 8 тисяч спостережних свердловин. Зараз із них за повним циклом досліджень – замір рівнів 3-5 разів на місяць, відбір проб води по опорних свердловинах 2-4 рази на рік - працює лише близько 300. Я би, до речі, рекомендував РНБО домогтися відновлення  і розвитку системи екологічного моніторингу поверхневих і підземних водних систем з використанням технологій дистанційного зондування Землі, ГІС, моделювання тощо.

Наразі управляє комплексом моніторингових свердловин Державна служба геології і надр, вона зараз у складі Мінекоенерго (має перейти за постановою уряду у нововідтворюване Мінприроди – ред.). Ті свердловини, які працюють, показують стійке регіональне зниження рівня ґрунтових вод від багаторічної норми на 0,5-1,0 м. Наче небагато, але слід пам’ятати, що саме ґрунтові води найактивніше впливають на вологозапас і родючість грунтів, наповнення колодязів у селах, водність річок і джерел у посушливий літньо-осінній період. Останній рік за  посушливістю не має аналогу за 120-140 років гідрометеоспостережень.

Не дивіться на калюжі

Ми з Вами зараз розмовляємо, а за вікном не перестає дощ. Калюжі скрізь, люди скаржаться, що сирість набридла, хочуть сонечка. Якось і не віриться, що у нас проблеми з водою.

Але проблеми є. Не дивіться на калюжі, це ситуативна картинка. Україна – за міжнародними класифікаціями є маловодною державою. Коли нас було 52 мільйони, середньорічне формування  (відновлення) водних ресурсів за регіональними оцінкам Гідрометслужби, Мінгеології та установ Національної Академії Наук України сягало 1000 кубометрів на людину в рік (м3/рік•людина). А наукові підрозділи ООН називають достатньо водозабезпеченими ті країни, де цей показник дорівнює 3000-5000 м.куб/рік•людина і більше. У Європі ми у антирейтингу водозабезпеченості стоїмо лише вище Молдови, де дуже орієнтовно формується 600-800 м.куб/рік•людина.

Зазвичай в межах території країни формується 45-50 млрд м3 (або ж 45-50 кубокілометрів) відновлюваних водних ресурсів. У тому числі підземних вод - 21 кубокілометр. З яких, у свою чергу, десять км3 (десь половина) звְ’язано з поверхневим стоком річок і озер. Ці 10 кубокілометрів ґрунтового водоносного горизонту потихеньку поповнювали річки та озера. І, що важливо, це відбувалося переважно у маловодній літньо-осінній період (т.зв. межень).

У цьому році за даними Гідромету відновиться десь 23 млрд м3 водних ресурсів, тобто – половина від середньостатистичного. Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років. Може і за більше, але не можемо це напевне сказати, бо регулярні спостереження ведемо саме 120 років. Чехи оцінюють що така посуха у них сталася вперше за останні 500 років – бо у них лінійка спостережень просто довша.

Халепа на халепі

Які ще біди з водою у нас трапилися?

Збільшення випаровування внаслідок потепління; нерівномірність опадів; водна і вітрова ерозія ґрунтів; збільшення частоти і висоти повеней і паводків. Ми розплачуємся за аномальне зарегулювання стоку річок водосховищами і ставками (за оцінками академіка Анатолія  Васильовича Яцика їх більше 35 тисяч) руйнуванням системи підземного стоку і значним уповільненням течії (це, до речі, не відмітило РНБО).

За радянських часів загальне водоспоживання перевищувало 30 млрд м.куб/рік, що дорівнювало 70% загальних ресурсів. Зараз ми споживаємо менше, але не тому, що знизилася водоємність виробництв, а тому, що цих виробництв стало менше.

Водоємність залишилася неймовірно високою. Щоб отримати один долар ВВП України, води витрачається у 3-4 рази більше, ніж у ЄС. У нас «водянка» економіки.

Наші водопровідні мережі у містах і селищах втрачають до 35-50% води і тепла. Це не тільки автоматичне подвоєння тарифів, але і підтоплення та зростаня аварійності житлових і промислових будівель, шляхів, інфраструктури.   

А як саме задамбування річок зруйнувало підземний сток?

От уявіть річкову долину. Уся вода, яка потрапляє у неї, стікає схилами вниз, у річку. Більша частина води – поверхнею. А менша потихеньку просочується через ґрунт, так само зверху вниз, аж поки не допросочується до рівня водного дзеркала і не стане частиною річкової води. А тепер уявіть собі, що річку задамбували. Що відбувається? А відбувається підняття рівня води до рівня дамби. Водне дзеркало піднімається. І та вода, яка стікала під поверхнею землі, яка просочувалася вниз долиною, вже довгий час  не стікає, бо підпор водосховищ і ставків суттєво уповільнив підземний стік. Подекуди це також спричинило підйом рівня ґрунтових вод і підтопленням.

Будівництво водосховищ та ставків до певного екологічного порогу було виправдане. В Україні 80% осінньо-зимових стоків стікало з паводком.

Загальна довжина річок – 203 тис. км. З них десь на 150 тис. кілометрів (це дуже приблизна оцінка, бо немає дієздатного моніторингу) проявляється підпір, викликаний будівництвом численних гідротехнічних споруд (греблі, дамби тощо – ред.). Але це не заважало в принципі водообміну: «стара» вода стікала з паводком, «свіжа» приходила з підземним стоком, приходила очищена при проходженні через підземні горизонти, через піски тощо. Зараз активних паводків практично  немає, промивки річок (або екологічно ефективного водообміну) також  немає. І відновити спрацювання ґрунтового горизонту ми не зможемо навіть якщо будуть нормальні опади.

Тобто ми погіршили екологічну якість поверхового стоку. Виключили промивку, водообмін. Натомість активізували підтоплення. При цьому сонце на підтоплених ділянках працює як “насос”, забираючи воду на випаровування і залишаючи сіль у ґрунті. Потім ця сіль або змивається у водойми (переважно), або просочується у ґрунтові води. 

Вже згадані 35 тис ставків подвоїли водну поверхню - з 6 до 12 тис км2. Через випаровування додаткова втрата води за умов сучасного потепління складає приблизно шість кубокілометрів. Тобто, понад 20% ресурсів, що, без сумніву, збільшить водний дефіцит цьогоріч.

Ще один негативний фактор – аномально  висока розораність території, до 60- 65%, що також у 2-3 рази вище показників розвинутих країн ЄС. Дощі поміняли форму – ідуть рідше, але сильніше. На розораних ділянках висушений через нові кліматичні умови ґрунт легше розмивається. Далі – активно розвивається водна і вітрова ерозія. Там, де збереглася степова, лучна рослинність, де ростуть полезахисні лісосмуги, ліс – там ерозія зупиняється. Недарма екологи говорять про необхідність зменшувати розораність, переводити частину орних земель у пасовиська, сінокоси, ліси де це можливо тощо.

Один з висновків звідси: нові умови поверхневого стоку вимагають переоцінки водних ресурсів в умовах глобальних змін клімату. Треба оцінити не лише кількість, а й динаміку.

Чи врятують нас підземні запаси

Рада нацбезпеки згадала про підземні води як можливе джерело водопостачання. Але ж це наш золотий резерв. Що скажете?

Рекомендація РНБО є вкрай слушною. Давайте згадаємо наслідки аварії на ЧАЕС і буріння в межах Київської агломерації приблизно150 експлуатаційних свердловин (бювети). Ці свердловини дозволили отримувати воду, яка, на відміну від вод Дніпра та Десни, захищена від надходження радіонуклідів.  Підземні води в основному не зазнали впливу технологічних аварій, змін клімату. Це дуже якісні й цінні ресурси. Але за даними моніторингу  Мінгео і Держгеонадр, результатами досліджень академіків Владислава Володимировича Гончарука та Вячеслава Михайловича Шестопалова, професорів Георгія Ілліча Рудька та Володимира Івановича Осадчого ми маємо практично суцільне погіршення якості поверхневих вод і часткове, до 15-20%, підземних вод. Тому рішення РНБО про інвентаризацію підземних вод питної якості, сучасну переоцінку запасів є вкрай актуальним.     

У Білорусі водоспоживання міст – практично  100% з підземних вод. Воно у них було теж з використанням поверхневих джерел, але крок за кроком – перейшли на підземні. Або візьмемо Європу. Водна Рамкова Директива  ЄС – у ній скрізь ідеться про те, що питне водоспоживання має переважно будуватися на захищених джерелах, якими якраз є підземні води.

Але ж Німеччина бере воду з поверхневих водних ресурсів?

Так, але вони роблять берегові водозабори, використовують багатоступеневі технології очистки питних і стічних вод.. Крім того, воду часто беруть не безпосередньо з річки, а з прирічних  підземних горизонтів, які з нею пов’язані, відступають від берега на певну відстань, і там роблять свердловини. Воду отримують вже попередньо фільтровану і частково очищену ґрунтами.

І треба розрізняти ґрунтові води і підземні артезіанські (напірні). Ґрунтові – це ті що неглибоко під поверхнею, так звана «верховодка». Саме ними користується сільське населення. Станом на 2000-й рік у нас було два мільйони колодязів, які якраз наповнювалися ґрунтовими водами. Зараз дуже багато прикладів, коли вони просто виснажуються, «сохнуть», як кажуть в народі). Але навіть там, де вони ще живі, треба шукати їм альтернативу. Адже оскільки якість ґрунтових вод дуже погіршилася, люди фактично п’ють отруту. У 2016 році за підтримки закордонних екологічних громадських установ ми перевірили якість води у колодязях, джерелах, водосховищах та свердловинах  за межами впливу системи “Вода Донбасу”  (КП «Вода Донбасу» відповідає за питне водопостачання у кількох найбільших населених пунктах Донецької області на контрольованій Україною теритої – ред. ) у  басейні Сіверського Дінця. У 90% випадків проби були не питні, якість дуже низька. Не дивно, що там в окремих районах захворюваність дітей 4-5 років діареєю у десятки разів вища, ніж в середньому по Україні.

Ми випиваємо за рік 1000 літрів води. Тобто орієнтовно  у дорослої людині  за рік 20 разів відбувається обмін води, яка міститься в організмі. Це я до того, наскільки важливо пити якісну воду. І така вода лежить у підземних горизонтах. А от як саме ми її будемо використовувати, наскільки ощадливо, наскільки захистимо ці підземні горизонти у ході експлуатації, наскільки зуміємо забезпечити відновлення запасів – ось це хороше питання. Фахівці знають, як це робити, але треба, щоб їх почули ті, хто ухвалює рішення!

Для Києва у 1965-1985 роках було розвідано і затверджено на державному рівні запаси води, які дозволяли використання  орієнтовно 2 млн м3 на добу. З них тоді використовували  близько 600 тис. м3. Зараз використовуємо менше  200 тис. Для питного водопостачання можна і треба використовувати більше. А от для технічних потреб підземні води, навпаки, не варто використовувати і за цим має бути жорсткий контроль. У Стокгольмі, наприклад, є три водопровідні мережі – питна, технічна і дощова. У першу ідуть підземні води. Дощова доочищується і використовується для поливу, наприклад. А у нас вона забрудненою  просто стікає у найближчі річки. Так, побудова нових мереж вимагає витрат, але пора зрозуміти, що вода – дуже дорогий ресурс, а якісна питна вода – й поготів, тим більш що вона є провідним фактором формування здоров’я людини. За оцінками ВООЗ, до 80% захворювань людини пов’язано з забрудненням питної води.

Полісся – наш водний сторож

Як посуха відбивається на стані нашого головного водопостачальника, нашого головного водного хранителя – Полісся?

У Рівненській області є унікальний за кількістю болотних ландшафтів масив – Сира погоня. Якщо порівняти його сучасний стан з картою 1928 року, то видно, що зараз залишилося 15% від того болотного  масиву.

Кількість дрен (меліоративних водопонижувальних каналів – ред.) дорівнює в іншій поліській області – Чернігівській - довжині тамтешніх річок. Дрени побудовані так, щоб бути нижчими, глибшими за рівень ґрунтового водоносного горизонту. Тоді у них стікає вода, і територія осушується. І в цілому на Поліссі довжина дрен на меліорованих територіях більша за довжину річок у 2-3 рази. Це все будувалося з розрахунку на ті  відносно підвищені рівні водності, які були, наприклад, у 1960-1980-ті роки, коли відбувалося активне на регіональному рівні підтоплення земель.

Але зараз ситуація з водністю інша. Води не вистачає. Проте меліоративні канали – працюють. І не дають піднятися ґрунтовим водам.  Болота не наповнюються.

Обезводився торф, збільшується вірогідність пожеж. Торф горить дуже підступно, під поверхнею. Здається, що це твердий ґрунт, а насправді там пустота і страшний жар. Я бачив у дитинстві як корова провалилася і спеклась у торфі. А якщо людина так втрапить у халепу?

У Поліссі масово незаконно добувають піщано-гравійну суміш з річок. Втім, не тільки на Поліссі, я бачив, як на Тисі через кожні 500 м стоїть екскаватор, вичерпує гравій. І тим самим створює базу для пониження рівня ґрунтових вод, порушення рівноваги схилів , зміни руху вод, переносу донних відкладів.

Масштабно відбувається відкриття ґрунтового горизонту – під час бурштинодобування, під час інших робіт. На очах зникає ліс, який стримував танення. Іде пониження гідрологічних рівнів. Масово і без дозволів копаються рибоводні ставки. Цим створюється додаткове дзеркало, і, знову ж, просадка рівнів ґрунтових вод. Висихання поверхні, водна ерозія, пилові бурі. У колодязях немає води.

У водойми вода доходить не у тому обсязі, якості, ритмі, що раніше. За оцінками Держгідромету в Київське водосховище зараз замість норми у 4000 м3/сек притікає приблизно 1000 тис. м3/сек.

Що робити

Як усе це виправити?

Максимально затримувати поверхневий сток і переводити у ґрунтовий. Ефективне лісовідновлення. Треба засипати хоча би частину меліоративних каналів. Ставити шандори – це така ґрунтова дамба з глинистим ядром. Йти при цьому зверху вниз, почати з малих каналів, з, так би мовити, капілярів. Щоб із осушування переорієнтувати меліоративні канали на живлення ґрунтового горизонту.

Зупинити розбійний бурштиновидобуток. Встановити жорсткі науково обґрунтовані норми видобутку, в тому числі торфу, сапропеля  (більше 1000 (!) родовищ). Усі ділянки з покладами бурштину узяти на суворий облік. Дозволи на видобуток давати лише там, де роботи не руйнують незворотно ґрунтовий горизонт.

А як позначиться будівництво мегаканалу Балтика-Чорне море (так званий проєкт Е40 – ред.), який якраз має пройти через усе Полісся?

Є ризик, що це підсадить додатково рівні ґрунтових вод. Там, де будуть побудовані шлюзи і місцеві підпори – буде якийсь підйом рівня води. Але загалом – по Поліссю буде нанесено потужний удар, нищівний навіть, можна сказати. Відкриється більш активно ґрунтовий горизонт. Канал  буде воду швидше проштовхувати на південь, працювати як мегадрена. Полісся просто всхоне внаслідок зменшення накопичення та утримання ґрунтових вод. І, відповідно, не зможе  живити верхи річок, у тому числі приток Дніпра, з якого п’є воду половина України.

Як вплине поглиблення Прип’яті, дна Київського моря – це передбачено проектом Е40 – на радіаційну обстановку в Україні?

Зараз радіація, яку викинуло у 1986, тихо лежить на дні. Вона стала трохи меншою завдяки періоду напіврозпаду, але небезпека ще не минула. Та, завдяки природним процесам, над тими викидами вже лежить до півметра наносів. Тобто - спрацьовує замуленість. А от якщо почистить цей мул – ото вже буде біда. Не знаю, які саме там будуть прибутки від цього каналу, але що їх  може, як це вже не раз бувало, не вистачити на покриття усіх збитків – це точно.

Як ми вже писали, група зацікавлених осіб прагне здійснити величезний природоруйнівний проект Е40 – побудувати купу гідротехнічних споруд та «окультурити» русла річок аби мати теоретичну можливість возити водою вантажі з Балтійського моря у Чорне і навпаки. Вони запевняють, що усе буде безпечно та економічно вигідно.