Право на захист і відновлення: про підтримку жертв злочинів

Міжнародний день підтримки жертв злочинів був започаткований 1990 року після публікації "Хартії жертв злочинів" у Великій Британії. Його мета — привернути увагу до потреб людей, які постраждали від кримінальних дій, наголосити на необхідності реабілітації, захисту прав потерпілих, забезпечення доступу до правосуддя та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. У цей день у різних країнах проводять конференції, інформаційні кампанії у соціальних мережах (#SupportVictims), публічні акції, що наголошують на важливості державної та суспільної підтримки людей, які потребують допомоги.

В Україні цей день важливий для захисту прав осіб, які постраждали від злочинів проти життя, здоров'я, власності, а також у контексті допомоги жертвам збройної агресії. 

Травмоване суспільство

Проблема насильства існує стільки ж, скільки й людство: право сильнішого, моральне і фізичне домінування в сім’ї, суспільстві, міжнародна ворожнеча. Людство виробило правила співіснування, але далеко не всі дотримуються ні букви закону, ні моральних принципів.

Сьогодні проблема насильства для України надзвичайно актуальна. Йдеться не лише про традиційний для будь-якої держави зріз кримінальних злочинів, а й про травму всього народу. За роки війни чи не кожна родина втратила близьку людину — військового чи цивільного. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, станом на 31 січня 2026 року загинули щонайменше 15 172 цивільні особи, 41 378 були поранені. Серед них, на жаль, багато дітей. Очевидно, тисячі людей в Україні це не лише потерпілі від побутового чи кримінального насильства, а й люди, які пережили окупацію, катування, полон, втрату житла.

У такій ситуації психологічної травми зазнало все суспільство. І ми мусимо допомагати самі собі та одне одному переживати цей досвід — і обов’язково знати, де шукати допомоги.

З дитинства нас вчать, за яким номером телефонувати до поліції, викликати швидку чи рятувальників. Але в дорослому житті, опинившись у складній ситуації, багато хто не знає або не розуміє, куди звернутися по допомогу.

А часто, з позиції жертви, навіть не вважають за необхідне її шукати. Знову популярний вислів, який приписують філософії спецназу "У критичній ситуації ти не піднімешся до рівня своїх очікувань, а впадеш до рівня своєї підготовки!", що означає, що в момент стресу, небезпеки або екстремальної ситуації людина не демонструє свої найкращі результати чи приховані таланти, а діє виключно на рівні автоматизму, сформованого попередніми тренуваннями, досвідом та підготовкою.

Саме тому важливо не лише 22 лютого проводити зустрічі й роз’яснювальні кампанії — для молоді, підлітків, людей старшого віку, які є особливо вразливими. Поки людина не зіштовхнулася з насильством, вона може навіть не здогадуватися про можливості, які надає держава та громадські організації.

«Жертва» — це не лише юридичний статус

Слово «жертва» звучить некрасиво. Але воно точно передає психологічний стан людини, яка постраждала. Коли фізичне насильство поєднується з моральним, коли залежність — фінансова, фізична чи емоційна — триває роками, просити про допомогу стає найважчим кроком.

Куди звертатися по допомогу

Коли людині ні до кого звернутися або вона хоче зберегти анонімність — варто телефонувати на лінії підтримки.

В Україні діє низка безкоштовних, анонімних та цілодобових гарячих ліній:

7333 — Lifeline Ukraine (запобігання самогубствам). Наразі гаряча лінія на пуазі, але працює чат-бот.

1547 — урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству

0 800 500 225 або 116 111 — Ла Страда-Україна для дітей та молоді

0 800 500 335 або 116 123 — лінія психологічної підтримки Ла Страда-Україна

0 800 100 102 — Національна психологічна асоціація

Також в Україні діє Система безоплатної правової допомоги, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів. Безоплатна правова допомога  може бути первинною (надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); та вторинної правової допомоги та медіації (захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складання документів процесуального характеру.

Куди звертатися по допомогу у разі проявів насильства

- поліція (102);

- центри соціальних служб;

- служби у справах дітей;

- кризові центри та шелтери.

Притулки для постраждалих від насильства — це безпечні, конфіденційні місця проживання на період до шести місяців, де людина отримує психологічну, юридичну, соціальну та медичну допомогу. Інформація про їх місцезнаходження не розголошується з міркувань безпеки.

Особливої уваги потребують діти. Вони переживають насильство і втрати інакше, ніж дорослі, часто не маючи достатнього словникового запасу, щоб описати свій біль. Дитина може не говорити про травму — але вона проявлятиметься через страхи, агресію, замкнутість, проблеми зі сном чи навчанням. У таких випадках надзвичайно важливою є делікатна робота фахівців: психологів, соціальних працівників, служб у справах дітей. Право дитини на безпеку, захист і гідне ставлення гарантується не лише національним законодавством, а й міжнародними документами, зокрема ЮНІСЕФ, який системно наголошує на принципі «найкращих інтересів дитини». Дитяча травма без своєчасної підтримки може мати наслідки на роки вперед — тому мовчання тут особливо небезпечне.

Куди звертатися у разі насильства щодо дитини?

У разі загрози життю чи здоров’ю дитини необхідно негайно телефонувати 102 (поліція) або 112 (єдиний номер екстреної допомоги).

Також можна звернутися до:

- служби у справах дітей за місцем проживання;

- центру соціальних служб;

- освітнього закладу (керівника, шкільного психолога, соціального педагога);

- медичного закладу для фіксації тілесних ушкоджень;

- Національної дитячої гарячої лінії ГО Ла Страда-Україна — 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно, анонімно).

Важливо: повідомити про насильство може не лише сама дитина або її законний представник, а й будь-яка особа, якій стало відомо про такі факти. Замовчування у випадках насильства щодо дітей створює ризик повторення злочину.

Увага і небайдужість суспільства

Ми живемо у травмованому суспільстві. Навіть найбільш стресостійкі люди не здатні витримати такого накопичення втрат і викликів без наслідків для психіки. З одного боку, це робить нас більш чутливими. З іншого — ми вмикаємо «режим економії почуттів» і починаємо знецінювати чужу травму. А хворому важко лікувати хворого.

Людина після злочину переживає цілу палітру емоцій та станів - шок, страх, провину, стигматизацію. А наше суспільство на жаль досі не позбулося відгомону минулого про звинувачення жертви у провокативній поведінці або нормалізації морального насильства.

Саме тому багато людей не звертаються по допомогу — вони не впевнені, що знайдуть розуміння навіть серед близьких.

До того ж завжди, на жаль, є ризик повторної травматизації, так звана вторинна віктимізація — повторна травматизація людини через недовіру, осуд, байдужість або некоректні дії з боку оточення чи представників інституцій. У таких випадках постраждала людина знову  переживає свій біль — під час допитів, у суді, у розмовах із близькими, у публічному просторі. Саме тому так важливо, щоб представники правоохоронних органів, соціальні працівники, медики й журналісти проходили навчання з чутливої комунікації.

Як правильно підтримати людину поруч?

- слухати без осуду;

- не ставити запитань, що натякають на провину;

- не знецінювати («забудь», «все мине»);

- не порівнювати;

- не радити, «як правильно переживати»;

- не говорити «я розумію», якщо не проживали подібного досвіду;

- допомогти звернутися до фахівців.

Людина, яка пережила злочин, не зобов’язана доводити свій біль, відповідати на незручні запитання чи виправдовуватися. Підтримати — це не судити, а сказати: "Я поряд". Бо відновлення починається там, де людині дозволяють знову відчути себе не «жертвою», а людиною з гідністю, правами і майбутнім.

Роль держави і громади

В сучасних умовах нашого життя питання необхідності кризових центрів залишається актуальним; як і фінансування програм підтримки.

Також важливо працювати з людьми - навчати поліцейських чутливій комунікації; проводити різноманітні тренінги та інформаційні кампанії. Адже вміла підтримка — це прояв зрілості суспільства. Жертва злочину не має залишатися сам на сам зі своєю травмою. 

Збережіть номери допомоги. Поділіться цією інформацією. Поясніть дітям, куди звертатися у разі небезпеки. Можливо, саме ці знання одного дня врятують чиєсь життя. Адже підтримка жертв злочинів — це не формальна дата в календарі.

Більше новин читайте на GreenPost.