Науковці з'ясували, коли Сонячній системі настане кінець

Вчені з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Каліфорнійського технологічного інституту в Пасадені і Мічиганського університету з'ясували, коли відбудеться знищення зовнішньої Сонячної системи. Про це йдеться в статті, опублікованій в The Astronomical Journal.

Астрономи змоделювали долю зовнішніх газових гігантів (Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна) після того, як Сонце завершить свою зоряну еволюцію.

Зазначається, що через зменшення маси Сонця орбіти зовнішніх планет-гігантів відчутно розширюються. Орбіти Юпітера і Сатурна утворюють нову стабільну конфігурацію з орбітальним резонансом 5:2 (на 5 оборотів Юпітера навколо Сонця припадає 2 обороти Сатурна).

І хоча такий орбітальний резонанс існує і сьогодні, в майбутньому небесні тіла стануть більш вразливими до впливів зірок, що пролітають повз Сонячну систему.

У межах наступних 30 мільярдів років такі зірки викличуть великомасштабну нестабільність в орбітах газових гігантів, яка призведе до викиду з Сонячної системи всіх планет, крім однієї, протягом наступних десяти мільярдів років.

Після ще 50 мільярдів років прогнозується близьке зіткнення із зіркою в межах 200 астрономічних одиниць, що позбавить холонуче Сонце останньої планети.

Таким чином, використовуючи набір довгострокових симуляцій сонячної системи, які враховують втрату сонячної маси і зовнішній вплив від зірок, що проходять повз, вчені очікують повне руйнування Сонячної системи протягом наступних 100 мільярдів років, що значно менше, ніж вважалося раніше.

До слова,  науковці NASA підтвердили наявність води на освітленій Сонцем стороні Місяця. 

Відкриття доводить, що вода може бути розподілена по поверхні Місяця і не обмежується холодними, затіненими сторонами. До такого висновку науковці прийшли за допомогою інфрачервоного телескопа SOFIA. NASA змогло отримати зображення молекули води в кратері Клавіус — одному з найбільших на Місяці, який видно з Землі.