Нові дослідження змінюють уявлення про походження домашніх котів у Європі. Група науковців, очолювана Шоном Догерті та Наомі Сайкс, опублікувала препринт статті, яка переглядає час і обставини одомашнення котів і їхньої появи на європейському континенті. Виявляється, коти не такі вже й стародавні гості в Європі, як вважали раніше, а їхнє поширення пов’язане не лише з фермерством, а й із релігійними культами.
Довгий час вважалося, що африканський дикий кіт (Felis lybica), предок домашнього кота (Felis catus), був одомашнений на Близькому Сході з початком хліборобства в епоху неоліту. Припускалося, що дикі коти приходили до людських поселень, приваблені гризунами, які розмножувалися на зерносховищах. Дехто навіть стверджував, що коти потрапили до Європи ще за неолітичних часів, хоча більшість пов’язувала їхнє поширення з римлянами. Однак нові дані, отримані через аналіз кісток, генетичне тестування та радіовуглецеве датування, спростовують ці припущення.
Дослідники встановили, що домашні коти вперше з’явилися в Європі значно пізніше — на початку першого тисячоліття до нашої ери, до розквіту Римської імперії. Їхнє прибуття не було тісно пов’язане з фермерством чи гризунами, як вважалося. Натомість коти, імовірно, стали супутниками людей завдяки своїй символічній ролі в релігійних практиках, де вони асоціювалися з божествами. Наприклад, у Стародавньому Єгипті коти вшановувалися як священні тварини, що могло сприяти їхньому транспортуванню через торговельні шляхи.
Наступні хвилі котів із різними мітохондріальними маркерами потрапляли до Європи в римський період, пізню античність і навіть за часів вікінгів. Кожна з цих популяцій мала унікальні генетичні ознаки, що вказує на неодноразові введення котів із різних регіонів. Це підтверджує, що коти не були «одомашнені раз і назавжди», а їхній зв’язок із людьми розвивався складніше, ніж через просту взаємовигоду.
Ще один важливий висновок стосується впливу домашніх котів на європейського дикого кота (Felis silvestris). Дослідження показало, що поява домашніх котів сприяла скороченню популяцій їхнього дикого родича. Аналізуючи залишки кісток і генетичні дані, науковці виявили, що європейський дикий кіт поступово зникав у регіонах, де з’являлися домашні коти, можливо, через конкуренцію чи схрещування.
Ці відкриття змушують переосмислити історію котів у Європі. Вони не були давніми супутниками перших фермерів, як вважалося, а з’явилися пізніше, частково завдяки людській вірі в їхню божественну природу. Дослідження ще не пройшло рецензування, але вже викликає інтерес, пропонуючи нову перспективу на наших пухнастих друзів.
Більше новин читайте на GreenPost.