Традиційно пасічниками буди дідусі — особливо розтиражований образ старого запорожця, який відійшов від справ і тепер плекає бджіл, «божих мух». Але в наш час можна зустріти і пасічниць.
Ірина Белачеу живе під Києвом і розводить бджіл. За освітою вона інженер, хімік-технолог. Через політичні репресії була змушена виїхати із РФ і почати нове життя. І в цьому житті нарешті знайшлося місце бджолам. Тому Ірина Белачеу може розповісти GreenPost про те, що потрібно для того, аби завести бджіл, як вибрати мед і що робити, якщо вас вкусила бджола.
Спочатку розкажи, як тебе з твоєю освітою занесло на пасіку.
Із дитинства я любила бджіл, джмелів і ос — чомусь зовсім їх не боялася, дружила з ними. Потім час від часу у мене виникали думки стати пасічницею — я навіть купувала книжки про бджільництво, починала читати, але нічого не розуміла в цих книжках. Думала: мабуть, потрібно закінчити інститут, щоби в цьому розібратися. А потім, уже в Україні, коли мені в УВКБ ООН сказали, що є програма допомоги біженцям — можуть дати грант на якусь свою справу. Треба було написати, чого я хочу та як я це збираюся зробити, довести, що це мені може принести прибуток, на який я зможу жити. Невеликі гроші, звісно, але… Я думала про те, чим хочу зайнятися, і згадала свою дитячу мрію про бджільництво. На ці гроші я купила вісім сімей. Із цього все й почалося.
Можна сказати, що це хобі, грошей мені бджільництво приносить дуже мало. Влітку я працюю в садовому центрі, а взимку продам меду — куплю молока та сиру… На бджіл треба багато сил, а щоб отримати багато меду, потрібні ще руки. У мене 20 вуликів, а щоб жити з пасіки, потрібно десь 100 вуликів плюс важка праця.
Що потрібно для того, аби мати пасіку — крім стартового капіталу, звісно?
По-перше, любити бджіл, по-друге, купити вулики, по-третє, мати середовище для бджіл — щоб там були якісь квіточки у потрібній кількості. Дуже важливо мати належну кормову базу.
Коли я шукала місце для пасіки, вибрала місцину, де багато акації та садів. Підійдуть поля, луки з дикими квітами. Але якщо навколо лише поля, засіяні кукурудзою, або хвойні ліси, то бджолам буде дуже сумно. Доведеться їх годувати цукром.
Але ж це неспортивно — якщо бджоли просто наїдяться цукру, це буде «неправильний мед»?
Так. Тому сенс заводити бджіл є лише тоді, коли у вас є медоносна база. Деякі пасічники об’єднуються, беруть в оренду кілька гектарів землі й засівають поля медоносами.
Звідки бджолярі знають, що це, скажімо, гречаний мед, а це липовий?
Пасіки є стаціонарні, як у мене — я просто в селі поставила у себе — а є кочові, які дають можливість возити бджіл до медоносів. Якщо таку кочову пасіку розташувати там, де буде багато липи, то вийде липовий мед, якщо на гречане поле — гречаний… Хоча зараз гречку сіють здебільшого самозапильну, тому гречаного меду дуже мало.
Як відрізнити справжній мед від підробки?
Коли у мене ще не було пасіки, і я купувала чужий мед, мене багато разів обманювали, як я тепер розумію. Буває, що навіть коли купуєш мед на базарі, куштуєш його — начебто смачний, а додому принесеш — і до вечора він на якусь юринду перетворюється, яку їсти не хочеться.
Оскільки я не роблю штучний мед і не працюю в лабораторії, де би можна було провести дослідження, то відрізнити справжній мед від підробки можу лише за одним критерієм: чи я сама його зробила.
Але коли пропонують материнковий, суничний або малиновий мед, то це смішно — такого меду не буває.
Єдине, що можу порадити, — купуйте мед у пасічника, якому довіряєте.
А тебе ніколи не кусали бджоли?
Як це ніколи? Постійно жалять. У таких випадках я просто виймаю жало і мащу це місце господарським милом. І все, за десять хвилин уже нічого немає.