Коли водночас COVID-19 і вибори: поради психолога

2020 рік став унікальним. З одного боку, пандемія COVID-19, яка супроводжується набагато страшнішою інфодемією COVID-19 – коли людина просто тоне в надлишку не завжди певної інформації.

«Це ускладнює пошук надійних джерел інформації та рекомендацій заслуговують на довіру. Навіть у разі наявності доступу до якісної інформації залишаються бар'єри, які доводиться долати для прийняття рекомендованих заходів. Як і збудники хвороби під час епідемії, помилкова інформація поширюється швидко і широко, ускладнюючи здійснення протиепідемічних заходів», – оцінили ситуацію в ВООЗ.

Але в Україні цього року також пройдуть місцеві вибори. І політтехнологи, знаючи особливості людської психіки, працюють над тим, щоб примусити якомога більшу кількість електорату поставити галочку у потрібному їм квадратику.

Українці опинилися під перехресним вогнем: з одного боку ЗМІ нагнітають (новини про коронавірус виглядають, як зведення з фронту), а з іншого вже почалася передвиборча обробка мізків населення. Чи того, що населенню це заміняє... І при цьому теж використовують не найчистіші технології. Як же це все витримати? Про це у своєму інтерв’ю GreenPost розповіла Марія Бурдукало, психолог, кандидат психологічних наук.

– Чому негативна інформація користується більшим попитом?

– Отримавши якийсь меседж, ми на нього реагуємо певним чином: якщо інформація позитивна (про те, що може задовольнити наші потреби), ми думаємо, потрібно це нам чи ні, а якщо негативна, спрацьовує наша емоційна сигнальна система, яка вмикає захисну реакцію: з’являється тривога, яка мобілізує всі ресурси організму для того, щоб захиститися від небезпеки. Навіть якщо ця небезпека є аморфною або надходить у формі інформації, повідомлення, все одно наш мозок розцінює це як небезпеку. Адже негативна інформація – це про виживання. Тому що раніше ти попереджений, то раніше зможеш відреагувати і відповідно підвищити свої шанси вижити та мінімізувати втрати.

Пандемія COVID-19 поставила перед людством і нові завдання. Людство нарешті починає займатися речами, якими давно потрібно, але це було не на часі. Одна з таких речей – медіаграмотність: як перетравлювати ті потоки інформації, які на нас ллються з усіх інформаційних джерел і як узагалі користуватися інформаційними джерелами.

Ми живемо в час, коли інформація розповсюджується дуже швидко. Якщо раніше про перемогу чи поразку в битві дізнавалися щонайменше за кілька годин, а то й на наступний день, і це вважалася шикарна швидкість, то наразі інформація про якусь подію доходить до нас за лічені секунди.

Друга особливість інформації, яка постійно надходить, – те, що і стара при цьому нікуди не дівається. Вона продовжує існувати в просторі, і ми ніколи не знаємо, якої свіжості та інформація, яку ми дізналися щойно – вона остання чи це новини минулого сторіччя.

Плюс існує безліч фейків. Вони можуть утворюватися несвідомо через неграмотне користування інформацією або емоційне переживання якоїсь людини (бо навіть якщо інформація об’єктивна, то людина, яка її розповсюджує, несе свій емоційний вклад або її суб’єктивне бачення). А ми вже говорили, що будь-яку інформацію ми сприймаємо на емоційному рівні. І генеруємо тривогу, яка дає можливість щось із цією інформацією зробити. Тепер пандемія змушує нас до нашого емоційного єства, нашого давнього рептильного мозку, який відповідає за виживання, нарешті підключити кору головного мозку, яка відповідає за свідоме сприйняття та використання інформації.

Медіапсихологи зараз стали дуже популярні, з’явилося багато медіакурсів із медіаграмотності, коли кожна людина може у відкритому доступі пройти навчання, як існувати у світі переповненої інформації.

Медіапсихологи  навчають людей контролювати інформацію, давати їй раду.

Короткий лікнеп:

• Отримуючи інформацію, питайте себе: «як вона на мене впливає, чи корисна вона для мене і чому?» Інформацію, яка розповсюджується, часто роблять дуже емоційною, тому що люди більше уваги звертають на емоційні медіа-посилання. Усвідомивши, які відчуття викликає інформація, ми вже можемо щось із нею робити. Якщо вона викликає тривогу, страх, сум’яття, то проаналізувати, чому. Медіапсихологи радять: якщо це корисна інформація і попереджає нас про щось (наприклад, інформація про COVID-19), то перший крок – усвідомити, що ви робите для того, щоб ці наслідки на вас впливали або не впливали певним чином. Бо тривога виникає тоді, коли ми не знаємо певних наслідків, коли маємо відчуття небезпеки, відчуття загрози. А коли ми починаємо аналізувати це відчуття, то перетворюємо цю загрозу на набір ризиків: «чим мені це загрожує» і «що я можу з цим зробити». Це радять аналізувати поетапно – наприклад, «я можу отримати менше роботи цього місяця або що мені прийдеться працювати з дому, а я не маю обладнання і не вмію працювати з дому». Тоді людина починає розуміти, як мобілізуватися, щоб правильно обійтися з кожним ризиком.
• Потрібно перевірити цю інформацію, її джерело – наскільки воно є надійним, наскільки ця інформація свіжа. Тобто направити свою тривогу на те, щоб розібратися – наприклад, пошукати схожі запити або й протилежні.

При великій кількості емоційно напруженої інформації треба взяти під контроль її кількість. Вона постійно з'являється – весь час нам щось доносять і розказують, але як часто ми її беремо – залежить від нас. Лише ми контролюємо, з яких медіа вона до нас приходить, ми не беремо всі ці способи отримання інформації, а обираємо найбільш оптимальний для себе: інтернет (новинні портали або Facebook), телевізор, спілкування з друзями. Другий крок – перевіряємо свої канали: наскільки їм можна довіряти, наскільки якісною є інформація, яку вони поширюють? Якщо нас цікавить інформація про COVID-19, то ми не беремо ворожку тьотю Дусю, а, наприклад, сайт МОЗу.

Далі нормуємо взаємодію з медіа за часом. Кажемо собі: «у мене є 15 хв на те, щоб переглянути новини». Тоді ми отримуємо кількість інформації, яку наша психіка здатна перетравити.  Коли ми починаємо стресувати, у нас виділяється «гормон стресу» кортизол, який впливає на весь організм, і якщо він виділяється 15 хвилин, то він нас підбадьорює, стимулює покращувати свій рівень життя та забезпечити свою безпеку. А якщо ми читаємо новини 24/7, то наш організм отримує постійно кортизол та інші гормони, і не встигає їх засвоювати, не встигає відпочивати, не встигає давати адекватну реакцію, і виходить, що ми самі себе наражаємо на небезпеку. Ніхто, крім нас, не може вимкнути наші мобільні телефони, перестати гортати стрічку в Facebook – це ми мусимо зробити свідомо. Оскільки ми живемо в час технологій, то маємо цими технологіями вміти користуватися.

Інформації багато, за всім не встежиш. Тому потрібно моніторити свій внутрішній стан: наскільки ми вже є тривожними, і якщо ми бачимо, що отримання нової інформації нас ще більше тривожить, призводить до нервового стану, то ми свідомо піклуємося про себе і відмовляємося від медіановин узагалі. Можна домовитися з людьми, яким ви довіряєте: якщо станеться щось реально варте уваги, нехай вони вас повідомлять. Члени сім’ї можуть домовлятися про чергування: «ти дивишся новини 5 хв о 9 ранку, а я о 8 вечора». Якщо це така тривожна варта, то читати не все підряд, а потрібні сайти, де буде корисна інформація – наприклад, про дистанційне навчання. Але, найімовірніше, про дистанційне навчання ваша вчителька вам у вайбері напише. Раз під вікнами не їздить поліція, вигукуючи попередження, значить, усе нормально.

– Що робити, коли почалося відторгнення новин про COVID-19?

– Це одна з медійних технологій – збовтування, або інформаційний шум. Цю маніпуляцію часто політтехнологи застосовують: коли треба знизити актуальність якогось явища і викликати на нього негативну реакцію, то про нього дуже часто повторюють, щоб людина перевантажувалася, і цей надмір інформації починає викликати роздратування, а іноді навіть утому та головний біль. Відбивається бажання цікавитися чимось. Інколи збовтування спеціально робиться для того, щоб відвернути цікавість від якогось кандидата, щоб уже нудило від нього – «та скільки можна про нього говорити!», а інколи в інформаційному шумі можна заховати якусь важливу подію чи проблему. Але гадаю, що в ситуації з COVID-19 це зроблено не спеціально, а просто намагаються донести важливу інформацію, щоб навіть ті люди, які дуже рідко звертаються до мас-медіа або не вважають, що це щось серйозне, повірили, що це варте уваги. Але ми бачимо, як працює цей психологічний феномен медіа. Наші інформаційні структури переборщують із цим.

– А є ще передвиборча кампанія.

– Так, але політична кампанія цього року перебігає як ніколи мляво, лише останнім часом бодай трохи активізувалася. Я лише з білбордів дізнаюся, що в нас якийсь новий кандидат чи партія. Тоді думаю: треба погуглити, хто ці люди та чого вони хочуть.

Я схильна це пояснювати тим, що зараз виборчі перегони йдуть трошки по-іншому: основне поле битви – це інтернет. Поза ним зараз повпливати можна лише, наприклад, на пенсіонерів: вони є дуже потужною виборчою силою, їх у нас дуже багато, але у них уже сформувалися певні смаки й уявлення, і ці пенсіонери обирають тих людей, кого знають завдяки телевізору. За перемогу Зеленського ми можемо подякувати медіатехнологіям – є такий феномен медіа соціальності, коли медійна персона відчувається людьми як знайома: наприклад, вони щовечора дивилися «Квартал 95», і вони ніби вже жили із цією людиною. Вони дивилися серіал «Слуга народу» і сприймають Голобородька – персону, яка показується в медіапродукті – як реальну людину. Зараз, говорячи про пенсіонерів, треба подивитися, які наші бабусі та дідусі дивляться передачі, які новини й на яких каналах – про що там говорять і як позиціонують певних діячів. Найімовірніше, що вони оберуть того, про кого чули по телевізору, або когось із кандидатів, яких давно знають і який напередодні виборів поставить лавочки, зробить скриньки, роздасть гречку тощо.

Битва зараз іде більше в Фейсбук та Інстаграм: хто як медіаперсона краще представлений і краще взаємодіє зі своєю аудиторією, той, по суті, й виграє. Бо інколи буває, що сім'я розколюється на декілька виборчих постів, але зазвичай якщо в сім'ї більш-менш лад, то старші прислухаються до агітаційної діяльності людей, із якими живуть.

– Що ви порадите людям: як не стати жертвами вмілих передвиборчих маніпуляцій, щоб потім не кусати лікті, усвідомивши, за кого ти проголосував?

– По-перше, знати, що маніпуляції є. А по-друге, якщо якась інформація емоційно зачепила, то перевірити її, не розповсюджувати, не обговорювати. Вмикати голову на противагу своїй емоційності. Всі ми вміємо зараз гуглити. Перевіряти інформацію – наскільки вона певна. Перевірити кандидата: почитати його програму, що він обіцяє, щоб з’ясувати, чи є у вас спільні цінності. Наприклад, ви хочете, щоб збільшили декретні виплати, бо ви майбутня мама, або підвищили зарплату вчителям – а чи ця партія, за яку ви голосуєте, говорить щось про це у своїй програмі? А тоді подивитися, чи ці люди вже мали схожий досвід – чи працювали в освітній сфері, чи є в їхньому штабі юристи, які займалися декретними відпустками, із ким вони спілкувалися раніше. Прочитати в передвиборчій програмі (не в обіцянках, а саме в програмі), наскільки деталізовано там описано, що буде. Якщо вони на минулих виборах щось обіцяли, то чи здійснили ці обіцянки і як вони ідуть на шляху до здійснення – чи бодай лягли й лежать у цьому напрямку.

Дуже популярний в Україні чорний піар, і це може бути позитивною медіатехнологією – бо негативні новини розлітаються з дуже великою швидкістю, і людина в усіх на слуху, а коли потім люди приходять і в списку кандидатів зі знайомих є лише ця людина, про яку прогримів чорний піар, а про решту вони ніколи не чули, то вони виберуть цю людину, бо хоча б її прізвище їм знайоме. Але коли гримить чорний піар, треба перевірити цю інформацію і подумати, чому про це розповіли саме зараз, а не, скажімо, три роки тому. Подивитися, як інші джерела говорять про це – можливо, там будуть додаткові нюанси. Доки люди не почнуть це все робити, ми так і житимемо в середньовіччі.