Голосування «на пеньках»: який путінський «сакральний сенс» у фейкових референдумах

Володимир Путін як юрист розуміє, що його так звані «референдуми» — фікція, їхні результати, як і будь-яка зміна кордонів України не будуть визнані.

Тим більше, що, наприклад, останнє голосування про поправки до Конституції РФ у 2020 році (де Путіну обнулили термін перебування на посаді президента) не називалося «референдумом». Адже поправки було прийнято як особливий закон, за стандартною процедурою: голосування в обох палатах парламенту та підпис самого Путіна. І навіть всенародне голосування «на пеньках» юридично не було потрібне. Про це розповідає Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Для Путіна «всенародне голосування» мало містично-політичне значення — демонстрація широкої підтримки вже ухваленого ним рішення. В політології це називається акламацією — за аналогією з процедурою утвердження римських і візантійських імператорів: їх зводила на престол армія, а потім народ мав зібратися, наприклад, на іподромі та радісно вітати (acclamare) нового правителя.

Насправді ж 23-27 вересня під ширмою «народного волевиявлення» відбувався черговий акт насильства проти окупованого населення — аналогічне до того, коли політв’язнів і полонених під загрозою розправи змушують щось говорити на камеру. Тільки тепер у полоні й у заручниках сотні тисяч людей. У цій історії все настільки очевидно, що російська влада навіть не намагалася надати дійству бодай якогось вигляду легітимності.

Замість здобуття легітимності на перший план виходить інше — потреба домінування, досягнення стану покірності підкореного населення, коли від його імені можна заявляти все, що заманеться загарбнику.

Тому й рівень підтримки малюється такий нереальний і сміховинно високий. Щоб показати тотальність своєї влади. Бо «я так хочу і можу».

Диктатори дуже полюбляють постановки «народного волевиявлення»: їх практикували Адольф Гітлер, аятола Хомейні, Башар Асад. На «референдумі» за повернення щойно завойованої Ічкерії у правовий простір РФ в 2003 році намалювали фантастичну підтримку 95 % окупованих чеченців.

Статистика показує закономірність: кожен четвертий автократ, принаймні раз за правління, проводить якийсь плебісцит. Як правило, вони здобувають на них запаморочливі перемоги. Як підрахував швейцарський Центр досліджень прямої демократії, на 876 плебісцитах, які проводилися з 1945 по 2005 рік, автократи та диктатори отримували в середньому 70 % підтримки при явці 77,3 %. 

Походження цих тріумфальних результатів розкриває фраза, яку приписують ще одному прихильнику «прямої демократії» — Йосипу Сталіну: «Важливо не як голосують, а як рахують голоси».

А отже, ритуальні заповнення бюлетенів і примус окупованого населення брати в цьому участь — це одне, а малювання відсотків «підрахуями» з команди «Кирієнко та партнери» — зовсім інше.

Зате тепер російська пропаганда отримує новий козир — «народний мандат». Його ж, ніби освячену Гундяєвим ікону, отримує головний воєнний злочинець Путін. А ще — призначений Москвою військовий комісар, якому нарізали черговий мобілізаційний план уже на чужій окупованій території.

Нагадаємо, ворог влаштував «мобілізацію» на Херсонщині та Запоріжжі.