Французький коньяк: вижити між торговельними війнами та зміною клімату

Коньяк із Франції знайшов своїх шанувальників скрізь у світі, адже 98 % цього напою експортується у понад 150 країн. Тимчасом виробники потерпають від мит, падіння продажів і змін клімату. Про це розповідає Deutsche Welle.

Тут скрізь, де не глянеш, виноградники. 24 га з них належать 62-річному Алену Ребулю, який є виноробом ось уже у сьомому поколінні. Його виноробня, що має назву Earl des Bois nobles, є однією з найменших у французькому регіоні Коньяк, й її розташовано приблизно за 100 км на північ від Бордо. У цьому суворо регламентованому виноробному регіоні проживають і працюють 4350 виноградарів. Й лише білий виноград точно визначених сортів із шести виноробних зон («крю») може використовуватися для виробництва коньяку.

Так сталося, що найбільшим ринком для шляхетного бренді з Франції є США, чий нинішній президент Дональд Трамп пригрозив підвищити до 200 % ставки ввізного мита на європейські спиртні напої. А ще донедавна другим за величиною ринком був китайський, де тамтешній лідер Сі Цзіньпін ще восени 2024 року підвищив вартість імпорту й ініціював антидемпінгове розслідування — у відповідь на підвищення ставок ввізного захисного мита ЄС проти китайських електромобілів. Цей алкогольний напій там також більше не можна продавати в магазинах безмитної торгівлі.

За даними галузевої асоціації BNIC (Bureau National Interprofessionnel du Cognac), лише обсяги постачання до Китаю скоротилися наполовину — це означає щомісячні втрати на суму понад 50 млн євро. На тлі цього BNIC закликала французький уряд підтримати близько 70 тис. працівників, які прямо й опосередковано залежать від виробництва й експорту коньяку.

Потрібно викорчовувати виноградники, які саджають на покоління

Протягом усього свого довгого трудового життя Ален Ребуль купував землю та саджав виноградники. Й виходить, що тепер він має викорчувати частину своїх виплеканих насаджень? Саме це рекомендували як BNIC, так і профспілка виноградарів, аби заощадити на витратах на сільгоспмашини, добрива та пестициди. Однак Ребуль і чути нічого не хоче про те, щоб викорчовувати виноградники.

«Їх саджають щонайменше на 30 років, на покоління» І чому ми повинні робити ті самі дурниці, що й наші предки?» — запитує він. У минулому, під час нафтової кризи, його батько спробував перейти на виробництво червоного вина, однак той перехід себе не виправдав.

А ще кілька років тому до виноградарів лунав постійний заклик: «Саджайте, саджайте, саджайте!» Здавалося, що попит на коньяк просто ненаситний. У 2022 році, попри пандемію та війну в Україні, у світі було продано майже 213 млн пляшок цього хмільного напою — рекордний показник, за даними BNIC.

Однак нинішній спад став найбільшим шоком із часів нафтової кризи, каже Ребуль. Він розповідає, що знає колег, які викорчували кілька гектарів виноградників. Тепер замість виноградників подекуди можна побачити оливники чи трюфельні плантації.

«Мою філософію це не змінить», — запевняє він, додаючи, що кризи були завжди.

Світова політика та зміна клімату тиснуть на виноробів

Власне, китайські й американські торговельні обмеження не стали першим викликом для регіону Коньяк. Траплялося, що падіння продажів спостерігалося також через пандемію, інфляцію та втрату важливого російського ринку. Зміна клімату також додає клопоту виноробам. Річ у тім, що тривалі спекотні періоди роблять виноград солодшим, тобто більш цукристим. Але коньяку потрібна певна кислотність. Окрім того, через потепління виноградні лози раніше дають нові пагони, що збільшує ризик втрати врожаю унаслідок граду, пізніх заморозків або дії шкідників.

Обробляти виноградники Ребулю допомагають члени сім'ї та сезонні працівники. Весь урожай він продає компанії Hennessy.

«Я люблю свою справу!» — не без гордості промовляє він. І продовжити його справу готове молоде — вже восьме — покоління виноробів у його роду.

Дерев'яні діжки для коньяку — багато ручної праці та ноу-хау

Кассандра Алларі разом зі своїм братом також займається родинним бізнесом — бондарнею Allary. Разом із 26 працівниками вони виготовляють дубові діжки та барила всіх розмірів для вина та міцних алкогольних напоїв. У регіоні між Коньяком та Бордо налічується близько 50 виробників діжок. Раніше їхнє ремесло було оголошено об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У виготовлення навіть однієї діжки вкладається багато ручної праці та ноу-хау. Спочатку дубову деревину протягом багатьох місяців сушать на відкритому повітрі, щоб вітер і дощ краще розкрили таніни, пояснює керівниця компанії. Згодом заготовки для діжок зволожують, нагрівають, оснащують дном, кришками й обручами, полірують та шліфують.

«Від ступеня нагрівання залежить, які аромати ми добудемо з деревини. Ми робимо це відповідно до побажань клієнтів», — розповідає Алларі. За нижчих температур відчувається аромат кокосу. Середня температура додає нотку ванілі, а вища — мокко та какао. Спочатку Алларі постачала продукцію лише коньячним компаніям, але в 90-х роках диверсифікувала клієнтську базу. Хоч цього року її невелика компанія ще добре завантажена, однак замовлень стає менше.

Коньяк приніс регіону процвітання

У цій французькій місцині майже кожен мешканець виробляє чи продає вино, коньяк, діжки, келихи, пляшки чи етикетки. Місто Коньяк із 20 тис. жителів, яке має ту саму назву, що і його знаменитий продукт, розбагатіло завдяки цьому бренду.

Коньяк завдячує своїм існуванням торгівлі, адже дистиляція робить вина стійкішими, і таким чином їх можна було експортувати морським шляхом у далекі країни. Багато коньячних домів було засновано іммігрантами — як-от Bache Gabrielsen, а також Hennessy та Martell. Сьогодні чотири великі коньячні виробники — Hennessy, Rémy Martin, Martell та Courvoisier — контролюють близько 90 % ринку і переважно є частиною великих концернів, як-от LVMH та Pernod-Ricard.

Споживачі висувають інші вимоги

У приймальні Maison Bache Gabrielsen над шухлядами, повними етикеток для пляшок минулих часів, висить родинний портретний ряд. Компанія була заснована у 1905 році й належить до порівняно молодих виробників коньяку. Bache Gabrielsen досі перебуває у родинній власності та виробляє близько 1 млн пляшок щорічно. Порівняно зі знаменитими брендами це небагато, але для підприємства, де працює всього 23 співробітники, це досить значна кількість.

Винороби, такі як Ален Ребуль, постачають вино, а виробники коньяку, такі як Bache Gabrielsen, шляхом подвійної дистиляції на першому етапі перетворюють його на високоградусний eau de vie, тобто «воду життя». Щонайменше два роки ця «вода життя» потім повинна витримуватися в дубових діжках і всотувати в себе аромати деревини. Кінцевий продукт бурштинового кольору є сумішшю різних за роками урожаїв і зон, тобто «крю».

Коньячний майстер Жан-Філіп Берж'є є «носом» Bache Gabrielsen. Він уже 35 років створює продукцію цього коньячного дому, використовуючи для цього до 15 дистилятів і з усіх «крю» регіону. Сорти винограду, які раніше додавалися лише в дуже малих пропорціях, зараз знову мають попит, оскільки вони додають більше кислотності, пояснює Берж'є. За його словами, «це реакція на зміну клімату».

Сам цей креативний віртуоз бачив, як приходили й зникали численні смакові тренди. Bache Gabrielsen також розлила невелику партію органічного коньяку в пляшки з вторсировини, щоби протестувати новий сегмент ринку. Крім того, виробники намагаються достукатися до нових цільових груп за допомогою коктейлів, лікерів та аперитивів.

Сьогодні особливо молодим людям кортить дізнатися, як виготовляється продукт. За словами Берж'є, хоча алкогольних напоїв загалом п'ють менше, ніж покоління тому, зате більше цінують якість. А оскільки коньяк є продуктом якісним, Берж'є непохитно вірить у його майбутнє.

Більше новин читайте на GreenPost.