Чорнобиль. Об’єкт укриття: виставка про трагедію, яка не завершилася (ФОТО)

26 квітня 1986 року — день, який розділив життя сотень тисяч людей на «до» і «після». Він позбавив їх рідної домівки, здоров’я, звичного життя та власного коріння. Цього дня під час експерименту на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу вирвалася хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс небезпечні ізотопи на північний захід — вони осідали на землю, проникали у воду, отруюючи все навколо.

Цей день став випробуванням для всього світу. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобиль став трагічною візитівкою України — одним із маркерів, за яким нашу країну знали у світі.

Цього року минає 40 років від моменту аварії, але її наслідки й досі залишаються предметом досліджень світової наукової спільноти. Не менш актуальним залишається й питання безпеки — як утримувати та нейтралізувати загрозу, приховану під куполом-укриттям.

До 40-х роковин трагедії в Національному центрі «Український Дім» відкрилася виставка «Чорнобиль. Об’єкт укриття», яка пропонує осмислити не лише саму катастрофу, а й життя регіону до і після неї.

Тема Чорнобиля тут представлена не лише як історія аварії, а як історія всього Полісся — від перших згадок у літописах (1193 рік) до сучасності.

Протягом століть Київське Полісся було центром єврейського життя. І Чорнобиль, і Хабне (Поліське) були єврейськими містечками, де діяли синагоги, ремісничі артілі.

Килим із села Іллінці з написом на їдиші одна з небагатьох матеріальних пам'яток, що свідчить про давню єврейську історію регіону.

Ми поспілкувалися з одним із ліквідаторів Чорнобильської аварії — Анатолієм Дацюком, начальником цеху, якого призвали на лікдацію наслідків аварії як офіцера запасу через військкомат. Він розповів, як ліквідаторів зустрічали місцеві жителі у місті трагедії.

“Коли ми приїхали, - розповідає Анатолій Іванович, - підходять до нас старенькі бабки, кажуть, “синочки, чого нам боятися? Коли в 41-му на горку виїжджав мотоцикл німецький, перші розвідники, ми брали наших дітей і знали, куди ховатися, тікати. А зараз звідки чекати, від чого ховатися?”. А зараз, говорю, ховайтеся від пилу, від сонця, від повітря, яким дихаєте, тому що це все радіоактивний пил. Радіоактивний пил - саме страшне воно. Хуже чим взрив, чим той постріл автомата”.

На фото й відео можна побачити, яким був захист ліквідаторів — людей, які першими опинялися на місці аварії.

“Ми працювали в распіраторах, - розповідає Анатолій Іванович Дацюк. - Отак їх (распіратори - ред.) виїдало, тоді через час ми викидали ці распіратори й без них займалися. Рукавиці були брезентові, руки мокрі в них - ми їх викидали, тому що без них краще, хоч не потіє рука, можна щось узяти. А потім просто руки мили”.

За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа належить до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня.

Історики наголошують і на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів людей.

Документи щодо аварії на Чорнобильській АЕС

Злочинне приховування владою інформації не лише поглибило масштаби трагедії, а й стало поштовхом до активізації екологічного та національно-демократичного рухів.

Масштабні культурні та спортивні заходи проводилися згідно плану. Вже за кілька тижнів задля підтримання морального духу в місто з концертами приїздили артисти.

Через документальні свідчення виставка проводить глядачів шляхом від самої аварії на ЧАЕС та ліквідації її наслідків до влучання російського дрона в новий безпечний конфайнмент  (унікальна захисна арочна споруда над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, введена в експлуатацію для ізоляції радіоактивних матеріалів на 100 років. Величезна споруда (165 м довжиною, 110 м висотою) призначена для утримання пилу та дозволяє проводити демонтаж старого саркофага) у лютому 2025 року.

Художнє осмислення катастрофи 1986 року представлене через чорнобильську серію Марії Примаченко, твори Віктора Зарецького, Ади Рибачук і Володимира Мельніченка, Людмили Мєшкової, документальні фотографії Віктора Марущенка, роботи художників-ліквідаторів Олега Векленка та Дмитра Нагурного й багатьох інших.

Протягом останніх сорока років Чорнобиль жив своїм особливим, самобутнім життям. Сюди поверталися самосели, проникали туристи, працювали науковці, відновлювалася й розвивалася фауна. на виставці демонструвалися фото та відеоматеріали, які показщували, як ліси знову наповнилися тваринами, що пристосувалися до життя в нових умовах.

Чи можна це вважати перемогою життя? Чорнобиль — це не лише трагедія минулого, а й постійне нагадування про ціну людської недбалості, замовчування правди та політичної безвідповідальності. Через 40 років після аварії ми продовжуємо осмислювати її наслідки — екологічні, соціальні, культурні та людські. Виставка стає не просто архівом пам’яті, а простором для чесної розмови про відповідальність, втрату та силу відновлення. Пам’ять про Чорнобиль — це не лише про минуле, а й про наше майбутнє.

Відвідати виставку можна до 7 червня, Київ, Український дім. 

Команда GreenPost. висловлює вдячність всім ліквідаторам аварії на ЧАЕС та бажає міцного здоров'я, сил, миру і добробуту.

Більше новин читайте на GreenPost.