Батьків не пускають до школи: чи варто з цим боротися

Наразі невідомо, наскільки законною є постанова  від 22 серпня цього року "Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", якою забороняється вхід  батьків  до школи. Невідомо, оскільки  легітимність її автора, головного санлікаря Віктора Ляшка,  оскаржується в суді.   

З нормами постанови згоден освітній омбудсмен, який  не вважає це якимсь   порушенням прав батьків. Хоча не всі батьки однаково  сприйняли цю заборону.  Деякі з них і так не приходили до школи, навіть на 1 вересня, а от більшість батьків спочатку обурилася таким станом речей. Потім, як слід було чекати, батьки почали шукати інші, «сірі», способи потрапити до школи.

Наскільки заборона батькам заходити до школи прийнятна і які наслідки вона має в першу чергу для дітей, коментують мати, юрист і психолог.

З погляду батьків. «Ми платимо за те, щоб нас не пускали до дітей»

Оксана Букреєва, заступниця голови ГО «Освітньо-правозахисна ліга», мати двох дітей, вважає, що спроби не допустити батьків  до закладів освіти є незаконними. Адже за чинним законодавством батьки є учасниками навчально-виховного процесу. 

«Особливо дивує те, що тепер, коли батьків перестали пускати далі порогу школи, вони продовжують залишатися "головними спонсорами цього свята": знамениті побори нікуди не ділися, раніше ми могли хоч якось проконтролювати те, на що витрачаються наші гроші, а тепер втратили цю можливість зовсім. 

На думку матері, позбавивши батьків можливості захищати своїх дітей, школа фактично здобула абсолютну владу: тепер ніщо не перешкоджає адміністрації робити все, що вона вважає за потрібне. Так, раніше батьки могли посидіти на уроці, якщо у них виникали запитання до роботи якогось учителя, перевірити меню в їдальні, та й – чого гріха таїти – полагодити перехняблену шафку тощо.

«Однак тепер батьки взагалі втратили будь-які важелі впливу на ситуацію, крім віртуальних. І якщо батьки не писатимуть заяв про те, що порушуються їхні конституційні батьківські права, то ця мафія розростатиметься. Адже батьки й раніше обурювалися тому, що  важливі рішення школа намагалася приймати без їхньої участі», – каже Оксана Букреєва. 

З погляду юриста. «Не така страшна Постанова головного санлікаря, як внутрішній розпорядок школи».

Віталій Собкович, керуючий партнер ЮК «Альянс Правових Сил», стверджує, що  насправді ст. 55 закону «Про освіту» передбачає, що батьки учнів мають право:

• захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
• звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
• отримувати інформацію про діяльність закладу освіти та про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є).

І ця ж стаття, крім прав, передбачає й низку обов'язків батьків:

•  сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;
• поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;
• дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності).

Юрист радить: оскільки правила внутрішнього розпорядку у кожній школі затверджуються у своїй редакції, то слід орієнтуватись саме на ваш випадок.

«Однак у більшості випадків у таких правилах міститься наступне формулювання: "Батькам (особам, що їх замінюють) забороняється перебувати у приміщенні закладу під час навчальних занять без дозволу чергового адміністратора, без супроводу педагогічного працівника (класного керівника)"», – додає  Віталій Собкович.

З погляду психолога. «Батьки від цієї заборони страждають більше, ніж діти»

Марія Бурдукало, психолог, кандидат психологічних наук впевнена, що усе залежить від того, яку функцію мають відвідування школи батьками.

За словами психолога, діти шкільного віку повністю здатні себе обслуговувати, навіть якщо й за участі вчителя. І якщо раніше батьки доводили дитину до дверей кабінету і прощалися з нею (у 1-2 класах, коли ще потрібен батьківський контроль за тим, щоб дитина дійшла до школи), то не страшно, якщо момент прощання перенесеться на шкільне подвір’я.

«Є діти, які з 1 класу самі ходять до школи. Їм потрібна присутність батьків лише перший місяць навчання (може, навіть лише тиждень), щоб упевнитися, що школа є безпечним місцем, таким самим дружнім і приймаючим оточенням, як і батьківський дім. Для адаптації потрібна присутність батьків, але достатньо, щоб батьки були на шкільному подвір’ї», – говорить Марія Бурдукало.

Психолог додає, що як це позначатиметься на психіці дітей, насамперед залежить від реакції батьків. Якщо вони вважають, що прощатися біля дверей школи – це нормально, якщо вони готові відпустити власну дитину, впевнені, що нічого поганого з дитиною у стінах школи за ці кілька хвилин не трапиться, то дитина також почуватиметься впевнено. Якщо ж батьки сумніваються, то їхня тривога передається дитині.

«Насправді найгірше, що може статися, – загублені речі або поцвілі бутерброди чи яблука у шафках дітей. Діти ривчаються мати індивідуальну шафку, якщо не ходили до дитячого садочка. Таким чином діти можуть стати самостійнішими і відповідальнішими набагато раніше. 

У той же час, якщо ситуація дисциплінарна, психолог радить вирішувати її, не порушуючи карантину.

«Якщо ж є конфліктна ситуація, в якій потрібна допомога батьків, то вони можуть прийти і забрати дитину, домовившись про зустріч із директором чи вчителем. Зараз у всіх дітей і вчителів є мобільні телефони, тому навіть якщо дитина не буде на зв’язку, то вчитель точно буде. І в разі конфлікту батьки можуть попередити, що забирають дитину за сімейними обставинами чи через конфлікт, і дитину випустять на подвір’я», – деталізує Марія Бурдукало.

Насправді, як переконує психолог, відсоток таких суперконфліктних ситуацій у школі дуже маленький, вони стаються не щодня. І якщо ситуація вимагає, щоб мама чи тато забігли до школи і на місці щось вирішили, то батьки не стануть вести розмов про те, чи треба дотримуватися карантинних обмежень – вони просто знесуть усі перешкоди.

– І адміністрація не перешкоджатиме – адже вона зазвичай розуміє, що несе відповідальність за дитину під час освітнього процесу, тому зацікавлена в тому, щоб якнайшвидше цю відповідальність перекласти. Тому, гадаю, врегулювання екстремальних ситуацій під час карантину відбувається інакше».

Психолог попереджає: те, як  розцінять діти заборону батькам заходити до школи, залежить від того, як це транслюватиметься адміністрацією школи і ретранслюватиметься батьками своїй дитині.  Головне, щоб це не був сигнал  «ваші батьки вас не захистять».

«Нормально, якщо адміністрація школи говорить дітям, що, попри обмеження, вона співпрацює з батьками і вони беруть участь у прийнятті рішень. Пояснює,  що таке коронавірус  і те, для чого вводяться деякі обмеження, а також  радить з усіма питаннями, в яких   потрібна допомога,  звертатися до вчителя чи директора. І в той же час наголошує,  якщо раптом знадобиться допомога батьків у школі – діти її отримають, так би мовити, " і ви, і ми завжди на зв’язку з вашими батьками"», – радить  психолог. 

У той же час, якщо батьки при цьому гіпертривожні, мають власний поганий досвід щодо школи, то вони не вироблятимуть стратегію взаємодії зі школою, пояснює Марія Бурдукало. Такі батьки вважатимуть, що це робиться навмисне, аби створити дискомфорт їм та їхнім дітям.

На  переконання психолога, усі адміністрації/вчителі/батьки різні, тому ця ситуація – про те, як всі  ми можемо взаємодіяти між собою.