83% вирощених людиною ведмежат гризлі не виживають у дикій природі

Серед вирощених у неволі та випущених у дику природу осиротілих ведмежат гризлі 83 відсотки не пережили свою першу зимівлю. Згідно з дослідженням канадської науковиці, опублікованим у журналі Frontiers in Conservation Science, основними причинами цього стали перегодовування та системний контакт із людьми під час реабілітації, пише nauka.ua.

Дослідження охопило програму вирощування ведмежат у Британській Колумбії, у межах якої 14 особин випустили у природне середовище у віці одного року. Спостереження за допомогою GPS-нашийників із трекерами показали сумну статистику: з 12 особин, дані про яких вдалося зібрати, дев’ять загинули до настання першої зимівлі, а десята — невдовзі після неї. Лише двоє ведмежат успішно здолали цей період і дожили щонайменше до чотирьох років.

Концепція «метаболічної пастки» та втрата навичок

Дослідниця пояснила високу смертність феноменом «метаболічної пастки». Прагнучи захистити тварин від хижаків, опікуни намагалися максимально збільшити їхню масу. Середня вага ведмежат під час весняного випускання досягала понад 127 кілограмів, що у три з половиною рази перевищує норму їхніх диких однолітків.

Наслідки надмірного годування у неволі виявилися критичними:

• за відсутності навчання з боку матері ведмежата не вміли ефективно добувати їжу самостійно;
• розтини показали, що в дикій природі тварини щодня втрачали від 0,25 до 0,48 кілограма маси (найбільше втрачали самиці);
• високі енергетичні потреби великого тіла змушували ведмедів шукати легкі джерела їжі.

Конфлікти з людьми як головний чинник смертності

Постійний контакт із годувальниками позбавив тварин природного страху перед людиною. Це призвело до того, що 70 відсотків смертей сталися внаслідок конфліктів із людьми або полювання, і лише 30 відсотків — через сутички з іншими ведмедями. В один із випадків випущена в безлюдному регіоні ведмедиця почала систематично приходити по їжу до табору шахтарів. Тварину не відлякував шуми гелікоптера, тому її довелося ліквідувати через загрозу робітникам.

Науковці наголошують: майбутні програми з порятунку та повернення гризлі у дику природу мають суворо мінімізувати контакт із людьми та відтворювати максимально природний раціон, аби реабілітовані тварини могли посприяти відновленню популяції.

Вплив людини на анатомію та поведінку інших видів

Науковці зауважують, що людське втручання змінює й інших диких тварин:

• у колібрі на заході США через використання штучних годівничок подовжилися дзьоби та розширився ареал на північ;
• у британських білок через підгодовування м'яким арахісом спостерігається послаблення щелеп та сплощення черепа;
• у Таїланді макаки під час пандемії коронавірусу та відсутності туристів пристосувалися добувати їжу за допомогою кам'яних інструментів.

Більше новин читайте на GreenPost.