Те, що росіяни влаштовують геноцид українців, уже визнаний факт. Але як це стало можливо? Адже людська психіка мала б опиратися ідеї вбити іншу людину. Тим більше стільки років росіяни позиціонували себе як братів, нехай і старших.
У 1996 році екс-співробітник Держдепартаменту США та президент організації Genocide Watch Грегорі Стентон представив модель восьми стадій геноциду. Стентон виділив 8 рівнів, якими пройшли як нацистська Німеччина перед голокостом, так і суспільство Руанди перед подіями липня 1994 року. Пізніше він додав свою модель ще дві стадії. DOXA спробувала застосувати цю модель на дії Росії щодо України та простежила стадії російського геноциду.
Стадія перша: класифікація
Класифікація людей на «ми та вони» властива будь-якому суспільству. Люди роз'єднують і з'єднують одне одного у групи з етнічної приналежності, раси, релігії. Іноді класифікація — це корисно. Демократія неможлива без об'єднання людей із подібними політичними позиціями та відокремлення від опонентів з іншою ідеологією.
У класифікації людей на українців та росіян не закладено конфлікту, довгий час ці дві групи співіснували в російських медіа під лейблом «братських народів». Але після революції в Україні російська пропаганда почала активно ділити українців на нові підгрупи: карателі, націоналісти, бандерівці. Поява такої риторики було першим знаком трагедії, що насувається.
«Незвичайна за інтенсивністю та агресивністю тону пропагандистська кампанія розпочалася у 20-х числах лютого 2014 р. і різко змінила настрої у суспільстві. Спочатку протест українського населення іменувався «радикальним», «екстремістським», «націоналістичним», потім відповідно до нової ситуації в Криму риторика змінилася на «виправдувальну» (необхідно захищати права росіян в Україні)», – пише кандидатка філософських наук Наталія Кнехт у статті «Уявлення української кризи у російських ЗМІ: правда та брехня».
Стадія друга: символізація
Цигани і злодійство, євреї та жадібність, таджики та продаж наркотиків — російське суспільство має дискримінаційний символ для кожної меншини. Символи структурують мислення людей у повсякденному житті, але в кризові моменти їхнє значення стає ще важливішим — вони використовуються владою, щоб вказати на ворогів держави.
Ворогам з України пропагандисти теж активно приписують символи: нацизм, розп'ятий хлопчик і американські біолабораторії — людині, яка критично мислить, здається, що в це неможливо повірити. Цей пропагандистський прийом називають «великою брехнею» — «постійне повторення хибної заяви екстремальної величини для переконання громадськості», згідно з визначенням Американської психологічної асоціації.
Стадія третя: дискримінація
Тут суспільство гнобителів переходить до перших дій: наприклад, запровадження законів, що обмежують права пригноблених. На більшій частині України російська влада не мала можливості дискримінувати ворогів, але вони активно займалися цим на підконтрольних територіях.
За даними правозахисників, з весни 2014 року по 2016 рік у Криму було викрадено 44 особи. Шістьох із них знайшли мертвими. Найвідоміші історії — вбивство Решата Аметова та тюремний термін Олега Сенцова.
Стадія четверта: дегуманізація
Психічно здорова людина зазвичай не готова вбивати людей, якими злісними ворогами вони не були б. Для підготовки геноциду держава має переконати прихильників своїх дій, що по той бік барикад — не люди. Для цього в риторику пропаганди вводять порівняння ворогів із тваринами, паразитами, комахами чи хворобами.
Філолог Гасан Гусейнов так визначає використання слова «укроп» у російській пропаганді: «Не людина, а трава, а якщо й людина, то розумово неповноцінна». Дегуманізаційна риторика стабільно виникає за будь-якої політичної напруги: «тарган Лукашенко», «колоради», «два відсотки лайна». При цьому навіть за умов війни радник голови Офісу президента України Олексій Арестович звертається до українців із проханням «не треба дегуманізувати ворога».
Стадія п'ята: організація
«Геноцид завжди організований, зазвичай державою, часто використовуючи ополченців, щоб забезпечити заперечення відповідальності держави», — пише Стентон.
За співпрацею ополченців із Росією ми спостерігали 8 років. Останні півроку американські спецслужби попереджали, що російські війська перейшли до активної фази підготовки до вторгнення в Україну. Але, дійшовши до п'ятої стадії геноциду, російське суспільство все ще залишалося на стадії заперечення моделі прийняття горя Кюблер-Росс.
Стадія шоста: поляризація
Організатори геноциду активно відокремлюють майбутніх убивць від майбутніх жертв. Пропагандисти за рахунок радикальних висловлювань розсувають межі нормальності: на тлі статті Тимофія Сергійцева у «РІА Новинах», де він закликає до деукраїнізації та повного знищення нацистів на полі бою, риторика Дмитра Пєскова видається ліберальною.
У Москві поліція затримує українців за кольором паспорта та не випускає із країни за рахунок фабрикації адміністративних справ. Пікетувальників затримують за плакати «Ні війні». Медіа блокують за інформацію, яка не відповідає офіційній.
Стадія сьома: підготовка
Засідання Радбезу, визнання незалежності «ЛНР» та «ДНР», зустріч Путіна з їхніми представниками — ми все ще не могли в це повірити, але тоді держава підготувала фундамент для виправдання кровопролиття. Дивовижно, як Росія використовувала всі методи, описані Стентоном: евфемізми («спецоперація»), залякування за принципом «якщо ми не вб'ємо їх, вони уб'ють нас» (розширення НАТО). Надалі підтвердилися і випадки маскування актів геноциду під протидію «націоналістам» (Маріупольський пологовий будинок).
Стадія восьма: переслідування
«Основні права людини групи-жертви систематично порушуються внаслідок позасудових убивств, тортур та примусового переміщення». Докази злочинів російських військових збирає, наприклад, Amnesty International: правозахисники опитали понад 20 людей, які розповіли про позасудові страти, насильство (зокрема сексуалізоване) та масове залякування жителів Київської області.
Стадія дев'ята: винищення
Стадія десята: заперечення
Міноборони РФ відреагувало на фотографії з Бучі миттєво: це все вистава київського режиму для західних ЗМІ. Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв назвав повідомлення про масові вбивства в Бучі фейком, який «визрів у цинічній уяві української пропаганди».
Від себе додамо, що тепер українці чекають, коли всі країни вслід за Естонією, Латвією, Литвою, Канадою і Чехією визнають воєнні злочини РФ геноцидом проти українського народу. А також коли у світової спільноти з’являться інструменти для притягнення винних до заслуженої відповідальності.
Раніше ми вже розповідали, що маски скинуто: в РФ почали відкрито закликати до геноциду.