Догори
Дати відгук

Економіка екопоселень

9 хв на прочитання17 Червня 2021, 11:23 271
Поділитись:

Економіка екопоселень 

— Чому все так дешево! — Підходять до мене запрошені лектори після ярмарки на з’їзді екопоселень. — Так не має бути.

— Ну це ж бізнес соціальний, — намагався я виправдовуватись.

— Так не має бути…

Якось не доводилось мені читати лекцій з економіки для екопоселень. Хоча маю декілька власних спостережень. Отже, почнемо.

Передусім, заробляння має приносити заробітки. Зазвичай, так. Але не в екопоселеннях. Бо тут економіка — це клей, який єднає людей у спільноту. Тут люди важливіші задач. І гармонія. Тобто бізнес у радість вище, ніж бізнес у прибуток. З усіма відповідними наслідками.

Як на мене — це є головною причиною, чому так мало дохідних бізнес-проєктів, чи то виробництво, чи торгівля, чи крафт якийсь. Це в першу чергу клей спільноти й антиспоживацтво. І ще дуже багато ідеології.

А де ж тоді економіка?

Тут моя версія зазвичай викликає чимало заперечень, але я називаю це «економіка навпаки».

Перше — це звичайно попередні накопичення кожного учасника. Тут все  просто, продав квартиру в місті за $ 30–50 тис., купив собі цілу вулицю в селі за 5–7 тис. за двір.

Чи збудував, але це дорожче та довше. Хоча для когось вся суть життя у поселенні полягає саме в безконечному будівництві.

За решту живеш, поки живеш. Закінчились — пішов на роботу. Ось і вся економіка. Примітивно, але працює. Так живуть наші хуторяни дауншифтери. І це нормально. В Європі теж так живуть, кожен день доїжджають на роботу, увечері назад. Половина комуни заробляє, половина живе за те, що обслуговує тих хто заробляє, вирощує, пече, готує, няньчить дітей, робить свята, фестивалі тощо.

Рантьє. Окрема категорія. Ті що мають у місті бізнес, квартири здають, депозити тощо. Переважно на таких все і тримається в самих поселеннях, вони там лідери, вони там агенти змін.

Наступне, з того що справді працює, це заробітчанство. Поїхав на сезон — заробив. Привіз і живеш, робиш ремонти. На будові, на фестивалях, на готуванні їжі тощо.

Круто, коли з одного-двох поселень формується така команда та привозять гроші одразу на спільноту. Так, наприклад, італійці їздять командою пекти піци на музичних фестивалях. Роблять там глиняні печі і гайда, 5 євро кусень, асорті. За сезон такої роботи десь €30–40 тис., комуна живе весь рік.

Фестивалі, концерти. Деякі поселення роблять у себе на території і мають із цього бюджет. У нас теж є фестивалі, але перепадає з них не всій комуні, бо в нас цієї культури спільного бюджету особливо нема. Є окремі організатори, вони заробляють або ні. Тут питання численності та масовості тих заходів.

Тренінги, освіта у нас переважно штука соціальна, від навчання дітей до просвітлення дорослих. В Європі це коштує дорожче та з цього живуть.

Економіка навпаки

Основна причина успішності екопоселень Європи, як на мене, в доступних кредитах, рівню достатку загалом, і рівню підтримки держави.

У нас таких інструментів поки нема, тому виглядає це не дуже. Доки за це не беруться люди з достатком і управлінськими бізнес-навиками. Комуна айтішників виглядає пристойно та сучасно, але всі працюють у містах. З доходом від $1,5–2 тис. стабільно. Прагматичний підхід у попередньому проектуванні, виборі забудовника тощо. Творчість тут починається хіба вже на рівні грядок і газонів. І майстерні в гаражах.

Гранти та членські внески, донейти меценатів. Це те, на чому тримається європейський лідерський склад, і частково наш.

Якщо глянути глибше, наприклад, у процвітаючі духовні спільноти, це теж дуже прагматичний і скрупульозний бізнес-підхід. Велика спільнота послідовників у містах, які дають потік людей на духовні практики та пожертвування.

Тут варто підкреслити, що екопоселення це передусім продовження великих міст і там є та непомітна, проте більша частина цього економічного айсбергу.

Тут мабуть з’являться заперечення. Хтось скаже, а як же самодостатність. Де ж тут альтернатива матриці? Екопоселення має само на себе заробляти. А не якісь там гранти-фонди.

Теоретично так. Але практика показує, що крокодил не ловиться не росте кокос. Якщо йдеться про вирощування їжі, то переважно це працює лише в дуже тісній співпраці з реальними фермерами, органічними переважно. Тепличні господарства, агротех і інвестиції.

Розрахунок, де першим стоїть прибуток, а не соціальна чи етична сторона. Підкреслю слово: першим! Бо, як правило, тут усі списи і ламаються.

Це пояснює, чому так дешево. Тобто продешевили у ціноутворенні на тому ярмарку. Бо включилась етичність і соціальність. Ні, це не критика, це винятково мої спостереження.

І я такий же, уяви не маю що таке соціальне підприємництво. Бо коли плитка шоколаду коштує 200 грн, це економіка. Коли огірки по 150 грн. Це економіка. А от коли по 20, бо так у бабок у переході, це не економіка. І звичайно об’єми та системність.

Бо у поселеннях виробництво — це зазвичай соціальний експеримент. І вже через рік, часто так буває, оливковий цех стоїть порожній. Бо банально оливки не вродили та займатись нема кому. І не відомо, що перше. Таке я бачив в Іспанії в одній духовній спільноті.

І це для мене пояснення, чому час від часу з’являються та  зникають магазини з товарами з біркою «зроблено в екопоселеннях».

Це працювало б, якщо екопоселення буде стояти посеред міста, як, наприклад, Хрістіанія в Копенгагені. Де поселення по суті складається з 14 комун одночасно в діапазоні одного невеликого острова. А це на секунду приблизно тисячі постійних мешканців, 8 млн євро річний бюджет. 60 % із яких внески меценатів. 40 % — кафешки, концерти та цікава вуличка з марихуаною.

Із виробництва в екопоселеннях я бачив ефективні пекарні, але вони були не кустарні, а професійні з хорошими інвестиціями. Розвозили випічку в міста, в булочні бутіки за хорошою ціною.

Я взагалі схиляюсь до того, що екопоселення не для бідних і переважно це товари преміум-класу. Або інший шлях — економіка дарування, коли вказується рекомендований донейт за товар, а покласти можна й більше.

Ферми комуни, що вирощують їжу для дорогих ресторанів з історією, типу Сванхольм у Данії, самі зізнавались, що справи не дуже. Хоча вони ще ті затяті комуняки та всередині всі кошти підзвітні, навіть кишенькові витрати на пломбір. Але за 40 років упевнилися, що економіка працює краще.

Волонтерство. Всі беруть волонтерів за ESC-програмами. ЄС виділяє сотні мільйонів євро, навіщо відмовлятись. І це реальний прихід в економіку і в грошах, і в робочій силі, і в «клей» спільноти, молода кров.

Але ми поки чи то горді, чи то ліниві, цієї культури не впустили, треба купу документів заповнювати, щоб сертифікуватись. Гемор.

Краще самі. Головне вчасно посадити! Так працюють у нас ті, кого я називаю трудові комуни. Виростити та продати на місто. Молитись за дощі та за врожай. І місцеві, щоб не забухали на прополювання.

Проте ця економіка теж працює, але не у всіх. Дуже залежить від особистих характеристик людей у спільноті. Бо не кожен міщук може в полі робити. Це справа не для слабаків. Я от не зміг, стільки форс-мажорів, що ця економіка не для мене.

Батончики, шоколадки, сири, меди, олії та решта переробки, так само, як і шиття, столярка, пічка, ковка тощо. Добре працює до певного рівня й об’єму. А потім, коли потік починається, виникає питання вигорання, рутини, просідання замовлень і, знову ж таки, інвестицій у цехи й обладнання. Кадри ще той головний біль.

І питання: навіщо? Тобто для чого було їхати жити в екопоселення, щоб так впахувати. Хтось втягується, вмикає харизму, всю родину, сусідів, дітей.

Хтось делегує, хтось переводить це все в курси, тренінги.

Хтось натискає на стоп. Бо екопоселення — це не про впахувати, це про гармонію, розміреність і пошук смислів.

Чудово, як на мене, працює шось мистецьке, творче, фешн, із великою маржею між первинними витратами та кінцевим продажем.

Коники — теж у когось непогана історія. Катати гостей під час екскурсій, банька з чаями. Оренда простору, хостелів.

Та найкраще, мабуть, себе почувають ретріти, бо там маржа значно вища.

Я б відніс цю економіку не так до зеленого чи освітнього туризму, як до індустрії вражень. Екопоселення, які йдуть у цю нішу, зазвичай завжди людні та живуть в достатку. Але тут варто тримати баланс, щоб гуру не зазвіздився. Бо таке теж буває і тоді терміново йде пошук пігулок типу соціократії та ненасильницької комунікації, потреб і запитів. Але все воно звичайно чомусь не працює. Бо вже пізно, у спільноті йде розкол. У духовних спільнот конфлікти поглядів духовних лідерів — це головна болюча тема.

Але це вже зовсім інша історія…

Отже, з вами була рубрика «економіка екопоселень». Хто що знає — доповнюйте, будемо обговорювати ще на з’їзді.

Як то кажуть маркетологи, ваша думка важлива.