15 грудня, Керченська протока. Танкери «Волгонефть-212» і «Волгонефть-239» розлили мазут у море. Чому? Бо ці посудини — це латаний-перелатаний металобрухт, який тягнули через шторм у відкритому морі. Результат: тонни мазуту у воді. Наслідки: мертві риби, мертві птахи, отруєні береги й повністю знищена екосистема регіону.
Звісно, росія відповість, що «нічого не сталося», що «це не вони». Як завжди. Як із війною, як із будь-якою катастрофою, яку вони породжують. Але світ і Україна добре знають: безвідповідальність і зневага до природи - їхня риса.
Що далі?
Морське дно вкриє мазутна плівка. Загине планктон, а за ним — риби. Птахи, які прилетять по здобич, потонуть у мазуті. Узбережжя стане отруйним. І все це триватиме десятиліттями, бо відновити екосистему після такого розливу — майже неможливо.
Чому це сталося?
Причина проста й страшна: танкери не призначені для плавання у відкритому морі, тим більше у шторм. Але хтось на болотах вирішив, що техніка безпеки — це не для них.
Що робить Україна?
Українські екологи працюють, щоб оцінити масштаби катастрофи. Міндовкілля підготувало звернення до міжнародних організацій. Але чи буде відповідальність? Чи компенсує винуватець ці збитки? Питання без відповіді.
А що робить світ?
Світ дивиться. Світ обурюється. Але цього мало! Агресор має відповісти. І не тільки за витік мазуту, а й за всі злочини проти природи, які він вчиняє роками.
Море мовчить. Але якщо ми мовчатимемо разом із ним, то одного разу воно просто загине.