Антарктида: що вивчають на станції "Академік Вернадський", що їдять, як миються і лікуються
Коли в Україні зима - в Антарктиді літо і навпаки. До прикладу найморозніші місяці в Антарктиді червень, липень і серпень.
Що вивчають українські науковці в Антарктиді, в яких умовах живуть та як потрапити до складу місії - про це та багато іншого Парламент.UA розпитав директора Національного Антарктичного наукового центру МОН України Євгена Дикого.
Як працює українська антарктична експедиція
Кожна щорічна експедиція складається з двох груп, або як їх називають полярники, загонів. Перший загін - зимувальний, це група яка їде на станцію на весь рік, хоча з урахуванням перезмінки експедиції працюють вони фактично 13 місяців.
"Зазвичай в середньому зимувальний загін складається з 12 осіб. П'ятеро з них - це група життєзабезпечення станції. Зокрема, туди входить дизеліст-електрик, без нього станція була б без світла, тепла і так далі. Системний механік - універсальна людина просто із вісьмома руками, які до того ж виросли з правильного місця, він має полагодити будь-що, адже у разі поламки, найближчий гіпермаркет в кількох тисячах кілометрах. Адміністратор зв’язку, який раніше був по суті радистом, який відбивав "морзянку". Нині ж це вже айтівець, сисадмін, який перш за все має забезпечувати супутниковий зв’язок, інтернет для станції та інтранет, тобто зв’язок між усіма комп’ютерами та приладами, які є на станції, та звести їх в одну робочу систему.
Далі, в цю групу забезпечення входить людина лікар. Дев'ять місяців вода навколо Антарктиди замерзає і ми фактично ізольовані, тобто евакуювати хворого не можна, щоб не сталося лікар має сам в умовах медпункту вирішити проблему.
Іще від п'яти од восьми людей в команді - це науковці. Перш за все фахівці з наук про землю - метеорологи, кліматологи, озонометрист, бо одна з наших обов’язкових задач там це вивчення озонового шару, а також магнітометрист. Ще в зимувальний склад входить пара біологів і їхня задача під час зимівлі - перш за все моніторингове спостереження, зокрема, визначення того як зміни клімату впливають на тварин та рослини", - розповів Дикий.
Відтак найцінніше, що робить зимувальний загін - це підтримка багаторічних та цілорічних тривалих спостережень, тож вони певною мірою "вартові станції". Окрім того, в експедицію входить сезонний загін. Він не зимує, а працює до двох місяців під час антарктичного літа.
"Робота "сезонників" сильно відрізняється від "зимувальників". Якщо останні - це "вартові", то учасники сезонної групи - це такі собі "мисливці-збирачі". На самій станції вони фактично тільки сплять та їдять, а далі сідають на моторні човни, на снігоходи і їдуть по інших островах довкола, висаджуються на континентальний берег Антарктиди. Їхня головна місія ставити короткострокові експерименти, а також збирати зразки, які потім приїжджають до нас в Україну, а далі розходяться по багатьох університетах і академічних інститутах і тут їх обробляють. Тож сезонний загін складається переважно з геологів та біологів. Їм потрібно зловити короткий період, коли хоч десь немає снігу та криги і збирати зразки рослин, тварин, бактерій, ґрунту, каміння тощо", - деталізував науковець.
Коли та як українська місія дістається Антарктиди
Коли в Україні зима - в Антарктиді літо і навпаки. До прикладу найморозніші місяці в Антарктиді червень, липень і серпень. Тож робочі місяці сезонного загону з середини січня, коли крига скресає і до станції можна дістатися, і до кінця березня, максимум до середини квітня, коли крига стає щільнішою.
На зимівлю заїжджають у кінці березня або в перші дні квітня, і проводять там рік.
Зазвичай шлях до Антарктиди - це півтора-два дні перельоту з Києва з пересадкою у якомусь великому аеропорті, а звідти трансатлантичним рейсом до Південної Америки. Кінцева точка маршруту зазвичай аеропорт в Аргентині або в Чилі.
"Якщо Чилійський маршрут - до міста Пунта-Аренас, на березі Магелланової протоки, а якщо Аргентинський - то це на Вогняну землю, до порту Ушуая. Далі мандруємо вже судном, 5 днів через протоку Дрейка й от ми на станції. На превеликий жаль свого судна в нас зараз нема, хоча свого часу саме його наявність була одним з факторів, чому саме нам подарували станцію. Останній український рейс власним судном на станцію Вернадського був антарктичним літом з 2001 до 2002. У 2006 воно пішло на металобрухт.
Насправді наш маршрут прив’язаний саме до судна. Адже близько половини країн, що мають свою антарктичну станцію, не мають свого судна, відтак є велика конкуренція за те, хто першим зафрахтує судно (найме для перевезень, - ред). І не завжди питання тільки в грошах, інколи можна просто не встигнути. Ми все ж таки мріємо, що колись повернемося на станцію на власному судні під українським прапором", - говорить Дикий.
Однак коронавірус вніс свої корективи і тепер обов’язковою частиною подорожі полярників стали ПЛР-тести та самоізоляція. Зокрема перший ПЛР-тест здають ще в Україні безпосередньо перед вильотом, адже шлях до Чилі займає близько 48 годин і потрібно, щоб тест був ще дійсний. А потім перед виходом в море проводять два тижні в карантині у готелі та здають повторний тест. Якщо виявляють хворого він залишається на лікування у Чилі.
"Якби ми спілкувалися пару місяців тому, то я б сказав, що ми прямуємо на єдиний континент вільний від коронавірусу. Проте це вже не так. Поки щоправда був тільки один випадок на Чилійській станції. Вони дуже швидко змогли це діло локалізувати, станцію після цього так дезінфікували, що, мені здається, там жодної форми життя не лишилося. Проблему вирішили дуже оперативно, але так, якраз по цьому випадку, зокрема, стало зрозуміло чому це небезпечно. Антарктичні станції - це як кораблі, люди дуже скупчені, тому як тільки хтось один заніс ковід на чилійську станцію, то вже на момент, коли це виявилось було 26 позитивних, от їх всіх одразу довелося евакуювати", - говорить науковець.
Які умови на антарктичній станції "Академік Вернадський"
Головна будівля станції "Академік Вернадський" складається з двох корпусів - двоповерховий житловий та одноповерховий робочий.
На першому поверсі двоповерхівки - житлові кубрики, а на другому - кухня, комора, їдальня, бар "Фарадей", бібліотека. А в одноповерхівці розташовані лабораторні та офісні приміщення. Також на території станції є низка технічних споруд. Зокрема на відстані від головного корпусу розташована дизельна, саме завдяки дизельному генератору у спорудах є електрика та тепло. Також є гараж для човнів і універсальна майстерня з верстатами, аби виготовляти усі потрібні запчастини.
"В принципі усі умови для проживання у нас є. Маємо душ з гарячою водою, три душові кабінки. Єдина буває проблема коли працює сезонний загін, коли вже дуже багато народу одночасно на станції. Справа в тому, що всю воду ми беремо з опріснювача, вся станція живе на опрісненій воді з океану. Тож коли на станції зимує 12 людей, то з головою вистачає, а коли до них додається ще чоловік 20 сезонного загону, от тоді час від часу доводиться робити якісь паузи, поки знов набереться бак. Але загалом з душем обмежень немає", - пояснив науковець.
Їжу ж закуповують та доставляють раз на рік. На станції є величезна морозилка та комори, аби зберігати запаси.
"Проблем одноманітним харчуванням немає, її вирішує хороший кухар у команді. З їжею проблема одна - свіжі овочі та фрукти після декількох місяців зберігання в морозилці перестають бути свіжими, як не крути. Тобто, під кінець зимівлі виникає дефіцит саме свіжої вітамінки. Подумуємо щодо вирощування зелені, однак є жорсткі обмеження щодо вирощування чужорідних рослин в Антарктиді. Втім якщо повністю в закритій системі, на кшталт автоматизовної теплички на гідропоніці, тоді можна. Головне аби вона не контактувала з зовнішнім середовищем, і ризик, що насіння полетить кудись назовні був мінімальний", - поділився досвідом Дикий.