Журавлі та лосі голосують «за»: сто причин для створення ще одного нацпарку

Підскоком, наче курка, до калюжки посеред галявини наближається орлан-білохвіст. Зазирає у вічко фотопастки, і відходить – напитися важливіше, ніж витріщатися на дивну штукенцію з блискучим кружальцем. Пізніше до калюжки перевальцем навідується орел-могильник. Під вечір камера ловить вовчика, а наступного ранку – пару молодих лосів.

Ці кадри зняті в унікальному природному куточку Слобожанщинии – Ізюмській луці.

Ліс посеред степу

Тут, на межі двох природних зон – Степу та Лісостепу, росте один з найбільших і точно найкраще збережений степовий ліс – 26 тисяч гектарів. Він розкинувся у заплаві та на піщаній терасі долини  Сіверського Дінця у Балаклійському та Ізюмському районах Харківської області.

«Тут знайдено 40 видів тварин та рослин, які занесені до Червоної книги України, ще 72 — до Червоних списків Харківської області. Багато вчених та громадських діячів пропонують створити національний природний парк «Ізюмська лука», - розповів GreenPost харківський екоактивіст Валерій Ловчиновський.

«Розмаїття рослинності вражає: мішані та соснові ліси; березово-вільхово-осикові гаї; заболочені чорновільхові ліси у притерасних пониззях заплави; дубові, берестові, дубово-ясенево-кленові ліси заплави; чагарникові верби, сфагнові мохи, осокові та очеретово-рогозові болота; вербово-тополеві галереї вздовж річища Сіверського Дінця; рослинність континентальних основних скельних кліфів (обривів берега або заплавних терас – ред.), петрофітних (петрофітні види – це ті види рослин, що ростуть на камінні та скелях. Вони сприяють механічному і хімічному руйнуванню гірських порід, в результаті чого утворюється первинний ґрунт - ред.) степів, північних лучно-злакових степів; рослинність глинистих та мергелевих (ме́ргель — осадова гірська порода, яка представлена переважно вапняком та глинами – ред.) відслонень; байрачні та нагірні діброви, в т.ч. дубові ліси на крейді та мергелі», - із захватом змалював GreenPost картину майбутнього парку кандидат біологічних наук Станіслав Вітер.

Пан Станіслав працює  начальником відділу науки та моніторингу НПП «Гомільшанські ліси», тож дуже добре розуміє цінність цих обширів саме для створення тут ще одного національного парку.

І для природи, і для людей

Національні природні парки мають три  основні функції: збереження довкілля, наукові дослідження та рекреація, тобто – надання людям можливостей спілкуватися з природою, відновлювати виснажені цивілізацією сили. Ізюмська лук гарно підходить для рекреації.

«Ураженість несприятливими природними процесами – слабка. Суттєвих забруднень (хімічних, радіаційних) повітря, водних горизонтів та ґрунтів не відмічено. На правобережних схилах є зсувові процеси, проте вони не створюють надзвичайної ситуації, але водночас утворюють низку середовищ існування, в т.ч. для рідкісних видів флори і фауни (шавлії, ковили, пугач, тощо)» - розповідає Станіслав Вітер.

Територія є пріоритетною і для розвитку такого виду туризму, як Birdwatching (спостереження за птахами – ред.), «зеленого туризму» та «сільського туризму».

Значна й історико-культурна цінність території. Тут є залишки курганів, катакомб та стоянок часів катакомбної культури (середина 3 тисячоріччя до н.е. – середина 2 тисячоріччя до н.е.). Відомі знахідки кераміки тієї доби.

«Зараз іде активна переписка ініціативної групи зі створення парку з профільним департаментом Мінекоенерго, фахівці міністерства надають рекомендації щодо оформлення наукового обґрунтування, підготовки інших документів. Активно підключилася Українська природоохоронна група, за що їм велика подяка. Але поки що, на жаль, ця справа залишається ділом ентузіастів. Сподіваюсь, що ми зможемо зацікавити усе ж державні органи і організації, адже Харківщина посідає одне з останніх місць за площею заповідних територій, хоча ми маємо багато цінної природи», - зазначив Валерій Ловчиновський.

Довідка: Станом на 1 січня 2013 р. у складі ПЗФ Харківської області налічувалося 242 заповідні території та об'єкти, загальною площею 73,8 тис. га. В їх числі 3 національні природні парки, 7 регіональних ландшафтних парків, численні заказники, заповідні урочища та пам'ятки природи. За питомою вагою площі ПЗФ (2,35 %) Харківська область посідає передостаннє місце в Україні, перевищуючи лише Вінницьку (2,1 %) – Вікіпедія.

Жертва сталінського режиму

На унікальності природного комплексу Ізюмської луки та необхідності його охорони наголошувалося з 1920-х рр. У 1937 ця територія отримала статус заповідника місцевого значення з назвою "Чернеччина".

«Резерват мав доволі велику площу - близько 22000 га. На жаль, у 1951 р. заповідник ліквідовано», - пишуть у своїй статті у журналі «Заповідна справа в Україні» вчені Харківського національного університету ім. Каразіна Олександр Ординець та Олександр Акулов.

«1951 рік ще називають роком першого радянського розгрому заповідників. В Україні були закриті заповідники: місцевого значення - Золотий потік, Гомільшанський ліс (неіснуючий), Чернеччина, Білосарайська коса, Біла гора, Шутроминці, Галілея, Глоди, Венгільській ліс, Костопільський, Гори Артема, Тисовий ліс, Велико-Бурлукськи (неіснуючий), Кам'яні Могили. П'ять республіканських - Горисеа, Веселі Боковеньки, Устинівка, Тростянець, Середньо-Дніпровський (Канівський). У Чорноморського під потреби колгоспів наказали відрізати 1 тис гектарів, у Азово-Сиваського - 200 гектарів, Асканію-Нова хотіли скоротити в 43 рази. Всього Україна втратила 33 тис. га заповідних земель або 60 відсотків всієї заповідної площі.

Чернеччину місцева влада восени 1951 перевела в ранг мисливського заказника на 5 років, чим врятували від знищення цей цікавий ділянку природи. Ось такі наслідки реалізації постанови № 3192 "Про заповідники", яку голова Ради Міністрів СРСР Сталін підписав 29 серпня 1951 року», - розповів GreenPost автор серії книг з охорони природи Володимир Борейко.

У 1984 р. на території на цій території створено нові об'єкти природно-заповідного фонду, однак їх статус та площа були незрівнянно меншими у порівнянні "Чернеччиною". Сумарна площа чотирьох ботанічних пам'яток природи місцевого значення ("Ізюмська дача", "Красно- шахтарська", "Пісківська" та "Петрівський дуб-велетень") становила лише 102,1 га.

У 1990 Постановою Верховної Ради УРСР 26 тисяч гектарів тутешніх лісів переведено до найвищої категорії захисності й віднесено до переліку перспективних заказників республіканського значення. У листопаді 1997 рішенням Харківської обласної ради така ж площа - 26000 га - резервується як "унікальний лісовий природний комплекс в степу". Але усі ці благі наміри набули хоч якоїсь конкретики лише у 1999.

«Завдяки зусиллям українських орнітологів весь лісовий масив Ізюмської луки занесено до Національного переліку територій, що важливі для збереження птахів (Important Bird Areas - IBA) під №69, а у 2002 р. - до Загальноєвропейського переліку таких територій (під №048)», - повідомляють Олександр Ординець та Олександр Акулов.

Але IBA – це лише формальний статус, у Законі України про природно-заповідний фонд такої категорії немає, тобто – закон її захищає. Тому важливим було інше рішення: у 2003 р. на 2560 га рішенням Харківської облради створено регіональний ландшафтний парк "Ізюмська лука". У 2005 площу РЛП збільшено до 5002 га. Добре, але – мало: РЛП охоплює тільки одну десяту частину території лісового масиву. Натомість 90% території знаходиться у користуванні ДП "Ізюмське лісове господарство". Тож ідея створення заповідного об’єкту вищого рангу - національного природного парку - на усій цій території дуже правильна і своєчасна.