Вважають, що синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) — нейропсихологічний розлад, який характеризується поведінковими та когнітивними порушеннями — це виключно дитяча проблема, яка в міру дорослішання вирішується сама собою. Проте, з вивченням цієї патології фахівці дедалі більше схиляються до думки, що СДУГ у дорослих — зовсім не рідкість. За найскромнішими оцінками, одна із трьох дітей (якщо не кожна друга) без адекватної та своєчасної корекції не «переростає» діагноз і зберігає його у дорослому житті.
Чи є відмінності між синдромом дефіциту уваги та гіперактивності у дітей та у дорослих? Коли дорослим ставлять діагноз СДУГ? Які проблеми мають люди з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності у дорослому житті? Чи можна допомогти дорослим із СДУГ і чим? Про це розповідає лікар-невролог Аліса Кудлач.
Образно кажучи, симптоматика СДУГ базується на трьох ключових моментах: це труднощі з концентрацією уваги, гіперактивність та імпульсивність. У міру дорослішання дитини ці ознаки стають менш яскравими та вираженими і можуть зійти за індивідуальні особливості. Як то кажуть, у кожного свої чудасії.
Проте СДУГ у дітей і дорослих має деякі відмінності. У дітей часто проявляється гіперактивність, імпульсивність і проблеми з концентрацією уваги, які нерідко призводять до труднощів у навчанні та соціальній адаптації. У дорослих СДУГ може проявлятися більш приховано. Гіперактивність дорослим властива меншою мірою, але так само актуальні проблеми з концентрацією уваги, виконанням завдань і організацією часу. Крім того, дорослі зі СДУГ можуть мати проблеми з емоційним регулюванням та міжособистісними відносинами.
Якщо розглядати СДУГ із позиції міжнародної класифікації хвороб, куди синдром включений як психіатрична патологія, то для первинної діагностики необхідно збіг не менше 2 ознак із перерахованих:
Дорослі зі СДУГ, як правило, вкрай нетерплячі, неорганізовані, забудькуваті, розсіяні, але поруч із тим дратівливі та схильні до прояву невмотивованої агресії («спалахують, як сірник»). Їм важко довго залишатися на одному місці, а також підтримувати бесіду — вони постійно втрачають нитку розмови.
За такого набору «симптомів» немає нічого дивного, що дорослим із СДУГ доводиться дуже важко.
Більш ніж половина дітей із діагностованим СДУГ у дорослому віці мають різні проблеми з поведінкою: вони схильні до різного роду залежностей, включаючи алкоголізм і наркоманію. У деяких випадках СДВГ у дорослих «обтяжується» серйознішими психічними розладами, що деформують особистість.
Але навіть без таких крайнощів життя дорослого з СДУГ не назвеш гладким. Як правило, через характерні синдроми когнітивних і поведінкових порушень:
Однак, якщо людина з СДУГ отримує підтримку та лікування, завдяки яким може розвивати навички управління своїм станом, то вона може успішно справлятися з особистими відносинами, підтримувати соціальну активність, реалізувати себе у професійному плані.
Строго кажучи, СДУГ — не хвороба, яку потрібно лікувати, а порушення, розлад, який можна коригувати. Тому основний наголос як у дитячій практиці, так і в дорослій робиться на психосоціальну корекцію. Але, безумовно, в деяких випадках потрібна і медикаментозна терапія як підтримуюча.
Психосоціальна підтримка включає різні заходи, наприклад психотерапію, когнітивно-поведінкову терапію, групові сеанси. Вони покликані допомогти людині з СДУГ краще долати поведінкові проблеми. Медикаментозна терапія, як правило, включає лікарські засоби спрямованої дії, наприклад, для покращення концентрації, уваги та контролю імпульсів. Також можуть використовуватися нестимулюючі препарати, наприклад, антидепресанти, які допомагають покращити сон, контролювати емоції та стрес. У будь-якому випадку лікування СДУГ передбачає виключно індивідуальний підхід та обґрунтування тих чи інших заходів допомоги, виходячи із запитів і потреб людини у кожному конкретному випадку.
І, безумовно, дуже багато для допомоги дорослому із СДВГ може зробити його близьке оточення.
Ось кілька речей, які можна зробити, щоб допомогти дорослому із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності:
Також ми розповідали про синдром хронічної втоми і підвищену стомлюваність: лікарі пояснюють, чому «просто відпочити» не допоможе.